Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Нічийний дім на вулиці Терещенка

5 червня, 2009 - 00:00

Немає у світі столиці, яка б не пишалася своїми музеями, не дбала про них, не намагалася їх "подати". Так склалося, що в Києві, усупереч багатому минулому, не так уже й багато музеїв. Чимало пам'яток загинуло в численних війнах та навалах, чимало було вивезено на захід чи на схід. Та, мабуть, річ не лише в цьому, а й у нас самих, у байдужості та пасивності.

Промовистий доказ цьому - горезвісна історія ремонту Київського музею західного та східного мистецтва, що на вулиці Терещенка. Там зберігаються шедеври світового мистецтва, зокрема "Портрет інфанти Маргарити" Веласкеза, художника, чиї роботи колись заборонили вивозити з Іспанії під загрозою страти.

Музей західного і східного мистецтва було створено на основі колекцій сім'ї Ханенків - Варвари, дочки Миколи Терещенка, та петербурзького адвоката Богдана Ханенка, що походив зі старовинного українського роду. Вишуканий дім у класичному стилі, де тепер розміщено музей, збудований 70-ми роками минулого століття. Знаменно, що від часу закладення дому й до моменту першої презентації художньої колекції минуло лише два роки. І це за тодішньої будівельної техніки й вельми складних робіт оздоблення інтер'єру (художнє ліплення, різьблення по дереву, розпис на стелях, художній паркет тощо). 1917 року Богдан Ханенко помер, залишивши свою колекцію в спадщину місту Києву (між іншим, незрозуміло, чому роком заснування музею досі вважається рік його націоналізації після революції). Під час останньої війни музей дуже постраждав (німці вивезли понад 25 тисяч експонатів, доля яких досі невідома), однак основні його колекції збереглися.

За радянських часів не було жодного капітального ремонту приміщення. З часом стан усіх його систем - парадних експозиційних залів, освітлення, автоматики, вентиляції, а також майстерень і сховищ став не просто незадовільним, а й аварійним. І 1986 року, ще "до нової ери", музей було закрито. А потім розпочалася драматично-нескінченна епопея ремонту.

Неважко здогадатися, що все впирається у фінансування. Після всіх грошових перутрубацій уже й не скажеш, скільки коштів витрачено на ремонт. Добре відомо, однак, скільки потрібно нині для його завершення - 5 мільйонів гривень. Гроші мала б виділити Київська держадміністрація, на балансі якої музей перебуває. Місту ж, очевидно, підтримка таких установ не під силу. Принаймні цього року на ремонт виділено вдесятеро менше.

Чи є інші можливості фінансування? Безумовно, - до них колись вдавалися такі люди, як Терещенки, Бродські, Ханенки та інші. Однак, за словами директора музею Віри Виноградової, "наші нові багаті ще не доросли до розуміння ціни та ролі істинного мистецтва, хоча грошей у них не менше, ніж у колишнього київського купецтва". Пані Виноградова зверталася до кількох великих фірми і банків і... не отримала ні копійки. Не відгукнувся й Національний банк України, якщо не брати до уваги того, що Віктор Ющенко запропонував узяти колекції музею на тимчасове (?) зберігання. Цього року музей робить спроби заробити трохи грошей виставками за кордоном - ведуться переговори з Фінляндією, Італією. Та організація й вивіз за кордон таких коштовних експонатів також потребує неабияких коштів і містить певний ризик.

Коли ж закінчиться ремонт? Відповіді немає.

Клара ГУДЗИК, "День"
Газета: 
Рубрика: