Ніжин — для Марії Заньковецької
Відбувся ХV Фестиваль жіночої творчості
У пантеоні національної культури знакова постать видатної актриси, першої народної артистки України Марії Заньковецької — приклад жертовного, самовідданого служіння театрові. Творчість Заньковецької — окраса українського Театру корифеїв, який вона створювала разом зі своїми славетними сподвижниками Марком Кропивницьким, Панасом Саксаганським, Миколою Старицьким і братами Тобілевичами. Маленьке село Заньки, назву якого актриса використала собі за сценічне ім’я, розташоване неподалік Ніжина. Саме тут, у Ніжині, Марія Заньковецька вперше вийшла на самодіяльний театральний кін, а згодом, 27 жовтня 1882 року в міському театрі тодішнього Єлисаветграда на професійній сцені зіграла свою першу роль — Наталку Полтавку. Заньковецька прославила свій сіверський край, прославила український театр, тому земляки прагнуть зберігати пам’ять про відому землячку й віддавати шану її життю і творчості.
П’ятнадцять років тому виникла ідея проведення в Ніжині театрального свята, яке б вшановувало пам’ять Заньковецької і зосереджувалося саме на творчості славетної артистки. Ініціатором такого театрального форуму виступив Ніжинський драматичний театр ім. М. Коцюбинського (директор Юрій Муквич). І от, цьогоріч, традиційно восени, коли в житті Марії Заньковецької з’явився професійний театр, у Ніжині відбувся ювілейний, XV Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. Проводити подібні заходи непросто: місцева влада лише частково підтримує благородну ідею Театру ім. М. Коцюбинського, основний же тягар фінансування бере на себе створена при Театрові Попечительська рада, яка об’єднала ніжинських меценатів, котрі розуміють важливість створення у рідному місті справжнього культурного середовища і дають змогу ніжинцям дивитись різні фестивальні вистави і ставати переконаними шанувальниками театру.
Саме з огляду недостатнього фінансування фестивалю не вдалося повною мірою підтвердити статус міжнародного і з «іноземців» були лише представники театру із Білорусі. Гомельський молодіжний театр запропонував глибоке трактування відомої п’єси «Королева краси» М. Макдонаха, де у протистоянні любові-ненависті дочки й матері проглядаються інші, світоглядні пласти, в яких відображені не тільки суто родинні взаємини. Трагікомедія «Про те, до чого гірка доводить» М. Дубовика Мозирського драматичного театру ім. І. Мележа в алегоричній формі представляє шлях людини з усіма спокусами, що трапляються на її шляху.
Відкривав Фестиваль Кіровоградський театр ім. М. Кропивницького, саме та славетна сцена Театру корифеїв, і це було знаково для Фестивалю ім. М. Заньковецької. У комедії «Обережно, жінки!» А. Курейчика глядачі побачили три доволі різних жіночих характери, і в цьому спектрі сценічних проживань було цікаво спостерігати за творчими пошуками актрис. Традиційно до Ніжина приїздять студенти різних акторських курсів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Вистави Навчального театру Університету демонструють, чого і як навчилися майбутні артисти. Цього року було представлено чудовий матеріал для виявлення акторської майстерності — комедію «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.
Пластично-візуальний театр «Квартет DEKRU», який працює в жанрі класичної пантоміми, у виставі «Комедія життя» Л. Черепахіної в дотепній, віртуозній манері виконання без слів продемонстрував красу життя з виразними моментами людського існування в ньому.
Сумський театр для дітей та юнацтва звернувся до драматургії В. Винниченка і у виставі «Нормальна ненормальність» показав, на що здатні жінки в екстремальних життєвих ситуаціях. А Київський обласний театр ім. П. Саксаганського (Біла Церква) музично інтерпретував відому п’єсу Я. Стельмаха «Кохання у стилі бароко», де задіяні справжні театральні стихії — перевдягання, перевтілення й жадане примирення закоханих.
Виставу «Вільні метелики» Л. Герша привезли актори Чернігівського театру ім. Т. Шевченка. Яскраве виконання жіночих ролей свідчило про майстерність та природність актрис у створенні своїх образів. Феєрверк жіночих характерів продемонструвала вистава «Сяй, мій божевільний діаманте!» А. Менчелла. Історії трьох подруг-вдів, котрим тільки й залишається, що проводити свій час на цвинтарі, на могилах чоловіків, різні, але всі вони ще мають «божевільну» надію на жіноче щастя...
На Фестивалі ім. М. Заньковецької є головний приз — визначається найкраща жіноча роль з врученням Обласної премії ім. М. Заньковецької. На XV Фестивалі цю премію виборола актриса Наталія Лісова, яка зіграла роль Каміли Клодель у виставі «Мій Роден» О. Кіс Львівського національного театру ім. М. Заньковецької (режисер О. Крилова). Актриса грає психологічну драму талановитої скульпторки Клодель, котра працювала разом з Огюстом Роденом, кохала його понад усе, а згодом упродовж тридцяти років у притулку для душевнохворих спокутувала їхню спільну творчість і життя. Н. Лісова надзвичайно переконлива у створенні складного, суперечливого характеру героїні, завдяки вдалому сценографічному рішенню (А. Кравчук) їй вдається показати моменти професії — завдяки маніпуляціям з тканинами й подобами каміння передається робота скульптора, дати відчути, що творчість може бути щастям і найбільшою мукою. Невеликому творчому ансамблю, де Ольга Бакус і Василь Баліцький у взаємодії з Наталією Лісовою перевтілюються у кілька образів, вдається зробити такий об’єм сценічної оповіді, що людська доля бринить на найвищому градусі драматичного переживання. Актриса передає стан творчості, в її свідомості переплітаються дійсність і спогади, реальність і минуле. На відеоекрані виникають величні твори Родена і Клодель, на їхньому тлі постать Каміли виглядає такою тендітною, і це підсилює відчуття захоплення, що виникає від тих монументальних скульптур, на створення яких митці у буквальному сенсі клали своє життя. Доля француженки Каміли Клодель у величному сенсі у чомусь перегукується з долею українки Марії Заньковецької. Так що, напевно, невипадково виконання Н. Лісової у цій ролі підкорило ніжинських глядачів. Фестиваль виконує свою духовну місію — естетично збагачує глядачів, залюблює їх у театр, надає можливість акторам висловитись і продемонструвати свій талант.
