Нова музика і весна в Польщі

Форум «Познанська музична весна» уже в сорок шостий раз відбувся на Заході Польщі. Це один із найстаріших польських фестивалів сучасної музики (проводиться від 1961 р.). На п’ять років «молодший» за легендарну «Варшавську осінь» і за статусом фактично не поступається столичному фесту. Концепція форуму спрямована на новітні тенденції в сучасній музиці Польщі та світу, водночас якість представленої музики, як і рівень її виконання, мусять бути доволі високими. Тож сам факт виступу київського ансамблю Sed Contra Ensemble на цьому фестивалі — неабиякий плюс до їхнього реноме.

«Ми спостерігаємо народження нової зірки на сучасній класичній сцені в цій країні» — так написали на своїй сторінці у Facebook редактори польського музичного журналу Glissando після виступу українського колективу Sed Contra Ensemble. Досі польські критики знали лише один ансамбль із нашої країни, який спеціалізується на виконанні сучасної музики, — це Ensemble Nostri Temporis. Тепер відкрили для себе ще одне цікаве явище.

Це не перший виступ Sed Contra Ensemble у Познані. Минулого року музиканти представили спільний проект E-Phasis із етноспівачкою та лірницею Наталією Сербіною на фестивалі «Українська весна». Після нього й надійшла пропозиція від директора «Познанської музичної весни». За словами Андрія Мерхеля, артистичного директора ансамблю, було запропоновано, щоби прозвучали твори Галіни Уствольської та Сальваторе Шарріно. Поза тим, особливо цікавили молоді українські композитори. Натомість для Sed Contra Ensemble принципово було вперше на фестивалі виконати твір Les Ruines Circulaires, який написаний 2006-го, знаного французького спектраліста Трістана Мюрайя до 70-річчя композитора. Відтак «компанію» йому склала фінська композиторка Кайя Сааріяхо, чий Cendres виявився стилістично близьким твору Мюрайя. Програму вибудували так, щоб був баланс, з одного боку, між українськими, польськими композиторами, авторитетами світового авангарду, а з іншого — між «класикою» і прем’єрами. Спеціально для ансамблю, по суті, до цього концерту писала свій твір познанська композиторка Моніка Кендзьора.

Шестеро музикантів — Сергій Вілка (флейта), Дмитро Пашинський (кларнет), Тихон Шуляк (туба), Віталій Кияниця (фортепіано), Андрій Павлов (скрипка), Віктор Рекало (віолончель) — за вечір виходили на сцену в різних складах і конфігураціях. І лише раз — у повному складі: на творі Weiss/Weisslich 4 для фортепіано та камерного ансамблю австрійця Петера Аблінгера. Це хепенінг у дусі Джона Кейджа. Музиканти зображають немовби пародію на ансамбль: інструменталісти беруть поодинокі, немовби «випадкові» звуки, тоді як піаніст методично в повільному темпі грає до-мажорну гаму у висхідному русі... на всю клавіатуру інструмента.

Головну інтригу вечора становили твори двох українських композиторів. Прем’єрний Dark Quartet Віталія Кияниці витримано в темних тонах: автор немовби подвоює звучання в низькому регістрі — крім туби, використовує ще й бас-кларнет. Цікаво, що саме тут фортепіанна партія у виконанні автора стала проявом тієї експресії, якої не вистачило у творі Уствольської.

Достойним завершенням концерту стала компактна композиція GZI киянина Олексія Войтенка. Це — друга редакція створеного ним вісім років тому септету, перетвореного на квінтет. Твір ефектний, майстерно вибудуваний за драматургією та формою, без фактурних і будь-яких інших надмірностей, у певному сенсі, «класичний». Дивно, але в партії бас-кларнета слухач чує непряму цитату мотиву зі вступу Третьої симфонії класика нової української музики Бориса Лятошинського. Чи відчитали цитату польські слухачі? Хтозна. Але приймали тепло.