Сьогодні в галереї «Совіарт» відкривається виставка творів
скульптора Анатолія Валієва. Його скульптури вирізняються довершеністю
й закінченістю класики й водночас мисленням модерніста. Тематика гранично
розімкнута — від янголів до танцюристів, від Врубеля й Данте — до Зерова
та Дягілєва. Географія виставок і залишених містам пам'ятників — від Равенни
до Мельбурна, через Париж, Берлін, Токіо. Транзитом — пам'ятник, присвячений
пам'яті геніального киянина Олександра Архипенка в самісінькому центрі
Києва, — прямо в історію сучасного світового мистецтва.
Бронза й камінь, дерево й мармур його скульптур містять
у собі радше вгадувані риси, ніж риси романтизму, що відчуваються. У м'якому,
живописному трактуванні форми, пропорціях і в опрацюванні деталей, в загальному
русі завжди точно знайдено основний пластичний мотив — центрострімкість
діалогу форми. Спроба примирити вічний конфлікт між імпровізаційністю й
завершеністю, аналітичністю та інтуїтивізмом — у цьому пластична концепція
кожної його скульптури.
Готика та Арт Нуво, конструктивізм і постмодернізм внесли
в його творчість ефект суцільної умовності, й стильова мова скульптора
збагатилася «природною» ритмікою й «вітальністю». Як художник Анатолій
Валієв стрімко долає кордони впливів, що його сформували, спираючись на
«зітхання вмираючого сторіччя» останньої фрази ХХ століття, прагнучи залишитися
виразником його пластичних ідей.







