У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Олексій Ботвiнов: Невдовзі про Одеську оперу говоритимуть у Європі

Відомий піаніст став художнім керівником
30 вересня, 2009 - 00:00

Олексій Ботвінов, котрий останні 15 років жив за кордоном і виступав на престижних сценах світу, нині свою творчу діяльність переносить на Батьківщину. Він ініціював Всеукраїнський тур «Візуальна реальність музики», а нещодавно у Києві на Софійській площі відбувся гранд-концерт за його участю. А ще музикант поєднує творчу й адміністративну діяльність, очоливши Одеський національний академічний театр опери та балету як її художній керівник. Олексій переконаний, що класична музика дуже важлива у плані культури й духовності, адже вона — значно більше, ніж просто естетична насолода для обраних. «Це найпотужніший захисний організм для суспільства — захист від вірусів агресії, страху, ненависті, нетерпимості. Я певен, що в нашому суспільстві зараз вона необхідна, як ніколи». 29 вересня в Одеській філармонії відбудеться ювілейний вечір, присвячений 25-річчю вашої творчої діяльності. Чим він буде цікавий публіці?

До речі, в Європі ювілеї як такі дуже рідко святкують. Скажімо, там відзначали 200-те виконання «Ѓольдберѓ-варіацій» Баха — це був мій своєрідний творчий етап. Вечір у Одесі буде заходом ностальгічного штибу, тому що я починав тут і це моє рідне місто, і місто, куди я повернувся, ставши художнім керівником Одеської опери. Уже півтора місяця дуже-дуже щільно я займаюся театром. Неофіційно я почав займатися з початку серпня, бо мене просто попросили допомогти, а потім уже запропонували посаду художнього керівника. Це дуже відповідальна і творчо цікава робота — стратегія розвитку театру.

— Нині займаюся тим, аби залучити цікавих режисерів із різних країн, щоб нові постановки театру стали найвищого, світового рівня.

— Чи маєте якісь конкретні задуми?

— У лютому в нас відбудеться прем’єра опери-балету Віталія Губаренка «Вій», яку поставить Анатолій Солов’яненко. Це буде сучасне дійство з елементами театру-хору, а за жанром — трилер зі спецефектами — тобто ми покажемо оперу в сучасному стилі. У травні запросимо глядачів на оперу Пучіні «Турандот». Її ставитиме один із найбільш затребуваних сьогодні європейських режисерів покоління сорокарічних — Крістіан фон ґетц. Ми маємо дуже високі завдання — хочемо зробити Одеську оперу такою, щоб вистави театру можна було повезти до Європи, а також плануємо поїхати на гастролі до Японії та Іспанії.

— «Турандот» буде не зовсім класичною виставою?

— Але це й не буде радикальний авангард. У такій естетиці, як її пропонує режисер, іще нічого в Україні не робили. Рік тому на Единбурзькому фестивалі Крістіан фон ґетц показав оперу Ріхарда Штрауса «Каприччіо», і це було сенсацією. Нині цю оперу можна побачити в інтернеті — дуже вражає, просто неймовірно. Це саме те, як я розумію сучасну оперу: щось дуже емоційне, що взагалі притаманно опері, але разом із тим візуально дуже цікаве, яскраве, з поєднанням гумору. Я вірю, що наша вистава також не залишить глядачів байдужими.

Маємо у планах іще один цікавий проект. У грудні 2010 р. покажемо одеситам «Дон Жуана» Моцарта, якого поставить видатний кінорежисер Кшиштоф Зануссі. Днями я з ним спілкувався у Варшаві, запропонував два варіанти. У Зануссі дуже цікава концепція, він хоче показати щось метафізичне. Це буде не просто історія Дон Жуана, його відповідальності й розплати за гріхи, а вистава про загальнолюдські цінності.

Не забуваємо ми і шанувальників балету. Для дітей у листопаді покажемо «Айболить» на музику Ніно Рота, створений київським хореографом Аллою Рубіною, а у грудні — «Нурієв назавжди» представить дорослим глядачам класичну й сучасну хореографію. Вже маю домовленість зі знаменитим російським балетмейстером Юрієм Григоровичем про постановку «Спартака» А. Хачятуряна. Один із провідних європейських хореографів Хайнц Шперлі поставить у нашому театрі «Сон літньої ночі». Ми хочемо залучити кращих європейських балетмейстерів до співпраці з нашим колективом.

— У роботі художнім керівником вам стане у пригоді досвід роботи у Цюріхській опері?

— Я добре знаю, як працюють театри в Європі. Спостерігав зліт Цюріхського оперного театру протягом 13 років — від провінційного до одного з кращих у Європі. І я чудово знаю, що можна зробити задля того, аби підняти наш театр. І якщо нам не заважатимуть, то за кілька років ми піднімемо Одеську оперу до таких висот, що про неї захоплено говоритимуть глядачі й критики різних країн. Отакі, дуже амбіційні, проте реальні , у мене плани.

— Коли місяць тому ви сказали, що основний вектор своєї діяльності переводитимете на Україну, то мали на увазі роботу в Одеській опері?

— Тоді я ще не мав на увазі Одеську оперу, але зараз вийшло так, що я практично три чверті свого часу займався саме Одеською оперою, оскільки це дуже складно і включає багато компонентів — і мистецьких, і фінансових тощо.

ДЕРЖАВА І КУЛЬТУРА

— Ви організували доброчинний просвітницький тур. Скажіть, наскільки для вас важливо бути визнаним на Батьківщині, маючи світову славу?

— Практично 15 років я не грав в Україні (лише зрідка виступав у своєму рідному місті Одесі). В той період вважав, що наша публіка не готова для серйозних культурних проектів, а працювати по-старому мені було нецікаво. Нині ситуація змінилася, й мені дуже хочеться, щоб і на Батьківщині про мене знала публіка так, як знає в Європі.

— Концерт на Софійській площі пройшов із величезним успіхом, і багато киян і гостей нашої столиці досі під враженням від вашого виступу. Скажіть, коли вам аплодували майже п’ять тисяч слухачів, що ви переживали?

— Це, напевно, найбільша емоційна нагорода. Відчуття дуже значної для мене події. Перший концерт туру пройшов у Одесі. Там була більш камерна обстановка, натомість у Києві площа просто велетенська. І грав я інакше — виходячи з місця, де це відбувалося. Ми з продюсером Романом Топиловим розраховували, що якщо буде три тисячі слухачів, то буде чудово, а прийшло понад 4,5 тисячі. Це колосальний успіх.

До речі, наступний концерт відбудеться в листопаді у Донецьку. В осінньо-зимовий період проведемо мультимедіа-програму в закритих залах. Є у нас задуми організації незвичайних майданчиків, а влітку проведемо п’ять-шість відкритих концертів на відкритому повітрі.

— У жовтні ваш авторський проект «Візуальна реальність музики» почують і побачать у Москві. Він продовжуватиметься далі в Росії?

— Думаю, що так. Нещодавно я повернувся з Москви, і там справді до нього великий інтерес. Сподіваюся, що буде продовження й в інших російських містах.

— Ви зазначали, що концерти в Росії, ваші спільні з Михайлом Казиником просвітницькі проекти фінансуються Російською державою.

— Наразі — так.

— І водночас ініційований Всеукраїнський тур — повністю спонсорський. Чи була якась реакція наших державних структур після вашого концерту на Софійській площі?

— Чиновники промовчали, однак нас радує позитивна реакція публіки, музикознавців, представників ЗМІ. З 18 по 20 вересня ми з Михайлом Казиником провели два концерти у Білій Церкві. Ми працюємо там, де нас підтримують. Нещодавно зробили запис на російському радіо. А в Москві транслюється наша щотижнева програма, яка йде понад рік і триватиме щонайменше 2,5 роки. Також почався показ нової серії телевізійних фільмів на каналі ТВЦ. Це вже третій музичний проект. Він називається «Вільний політ». Попри кризу й те, що багато урізали культурних програм, наш проект фінансують. У Росії розуміють, що просвітницька діяльність дуже важлива, а у нас в Україні на це питання увагу мало звертають. Я переконаний, що насамперед держава має підтримувати просвітницькі проекти, основна мета яких — вплив на суспільство, на молодь, а не пов’язані з тимчасовою політичною кон’юнктурою (те, що часто у нас відбувається) або спрямовані безпосередньо на прибуток, заробляння грошей.

«МІЙ ДІМ — ОДЕСА»

— Олексію, який ви «без фрака», чи ходите на концерти колег?

— Останнім часом рідко, адже катастрофічно бракує часу. До речі, завжди дуже цікавив театр — драматичний і оперний насамперед. Раніше, якщо мав можливість, обов’язково ходив на якусь театральну постановку. Дізнався про те, що з Оперним театром Валенсії (Іспанія) співпрацює група відео-художників. Вони цьогоріч поставили «Бориса Годунова» Мусоргського, торік — частину Вагнерівського «Кільця Нібелунга». Хочу обов’язково подивитися. А у Віденському драматичному театрі Burgtheater поставили «Фауст», використовуючи чотири екрани як декорації. Це також треба подивитися.

— Хто ваші друзі? Чи є серед них відомі люди?

— Перш за все це коло одеських друзів, серед них — відомий капітан команди КВН, гуморист Валерій Хайт, диригент Михайло Юровський із Берліна. До речі, останній рік мені стало дуже цікаво спілкуватися з банкірами, від яких можна взяти багато цікавого щодо того, як функціонує, наприклад, бізнес, економіка...

— Розкажіть про ваших батьків.

— Батьки живуть в Одесі (мій рідний батько помер), у мене мама і вітчим. Мати — Віра Олександрівна Бєляєва — піаніст, концертмейстер, багато років викладає у консерваторії. Вітчим — тенор Анатолій Іванович Дуда.

— Із чим у вас асоціюється слово «дім»?

— Я — людина світу. Але мій дім — Одеса. Місто, де народився, де поряд шумить море. Зараз я живу за таким маршрутом: Одеса — Цюріх, а не навпаки.

Валентина ПАЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments