Двома найпоширенішими елементами у Всесвіті є водень і дурість.
Гарлан Еллісон, американський письменник-фантаст

Операція «Євроінтеграція»

У Кракові вчетверте пройшов Міжнародний фестиваль українських театрів «Схід - Захід»
21 квітня, 2017 - 16:00

Протягом тижня 20 театральних колективів із чотирьох країн показали свої резонансні вистави на чотирьох майданчиках Кракова, представляючи сучасне театральне мистецтво.

СВОЇ СЕРЕД ЧУЖИХ

Ідея інтегрувати український театр в Польщі спала на думку двом емігранткам - Надії Мороз-Ольшанській і Марії Макаренко.

- За освітою я - режисер масових видовищ. Ставила постановки в театральній студії в Полтаві, - розповідає директор фестивалю Надія МОРОЗ-ОЛЬШАНСЬКА. - Переїхавши до Польщі, якийсь час не маючи можливості для самореалізації, подумала: чому б не запросити сюди з виставами колишніх колег - це, напевно, буде цікаво вихідцям з України. За три місяці ми знайшли фінансування для 33 учасників з чотирьох театрів. Так народився фестиваль «Схід - Захід». Через рік ми отримали майже 70 заявок на участь. Сьогодні кількість учасників зросла до 220 осіб. Наймолодшому артисту, який брав участь у форумі, було сім років, а найстаршому - 87! Поступово фестиваль став міжнародним. Приєдналися колективи з Німеччини, Австрії, Латвії, цього року до нас долучилися майстри з Грузії

На відкритті фестивалю «Схід - Захід» зала для глядачів Театру Bogotela майоріла вишиванками (до речі, за статистикою, сьогодні в Кракові проживає 10 тисяч наших співгромадян, при населенні міста у півмільйона осіб), але організатори запевняють: виставами українських театрів активно цікавляться і поляки.

- Для місцевих це певна екзотика, - продовжує Надія. - Адже поляки чують українців у трамваях, на вулицях, в аудиторіях навчальних закладів, але українська культура для них - terra inkognita. Вони не знають ні українських письменників (ну, хіба що Тараса Шевченка), ні режисерів, ні акторів, ні художників... На жаль, Україна не робить упор на те, щоб нас любили і поважали в Європі і світі. А потрібно, щоб нас знали! До речі, Велика Британія вкладає величезні гроші в «Дні Шекспіра». А у нас цього року «Лесині дні» пройшли взагалі непоміченими. Це при тому, що Леся Українка - одна з тих поетів, які дуже близькі польській громаді. У Польщі - настільки спорідненій нам країні - немає перекладів ні української класичної поезії, ні прози! Коли польські студенти цікавляться, що їм почитати з української класики, я починаю диктувати довжелезний список і раптом розумію, що все це їм недоступно через відсутність перекладів! Нещодавно ми взяли до постановки «Лісову пісню». Це єдиний твір Лесі Українки, перекладений польською, але виданий ще 1937-го, тобто ще до мовної реформи! Сучасному поляку дуже складно читати, це вже архаїка. У тутешніх театрах не ставлять нашу драматургію, бо елементарно не підозрюють про існування українських п'єс. Для них усі знання про українську культуру зводяться до польської пісні про Україну «Гей, соколе». Ось чому ми зайнялися фестивалем «Схід - Захід»...

ФІНАНСИ СПІВАЮТЬ... РОМАНСИ

Те, що фестиваль розвивається і розростається, з одного боку, приємно, з іншого - це тягне за собою колосальні витрати. Шкода, що Україна в цій нелегкій справі допомагати не поспішає. У списку спонсорів - міська влада Кракова, польські підприємці, фонди краківських університетів...

- На наше прохання допомогти фінансово представники Міністерства культури Польщі відповіли: «Зачекайте, але ж це фестиваль українського театру! До чого тут ми? Яку лепту вносить у все це Україна»? Минулого року серед учасників був німецький театр, і ми звернулися до німецького консульства. Вони кажуть: «Так, звичайно, ми вам допоможемо. Тільки скажіть, в яких масштабах вам допомагають українські консульство і посольство, щоб ми розуміли, про які суми йдеться». А ми не знаємо, куди очі подіти, белькочу щось на кшталт: вони допомагають нам логістично... Дійсно, консульство написало кілька офіційних листів, щоб автобусам з учасниками було легше перетнути кордон. Німці сміються: «Ну, знаєте, «логістично» ми вам теж можемо допомогти - не питання»...

З сумом згадують організатори фестивалю і своє спілкування з чиновниками українського Міністерства культури під час розгляду поданої фестивальної програми для можливого фінансування. До ідеї поставилися з поблажливою посмішкою, давши зрозуміти, що подібної пропаганди українських театрів не потребують. А ось чиновники, які відповідають за питання культури в Краківській міській управі, мають щодо цього зовсім іншу думку - з наступного року вони внесли форум «Схід - Захід» в офіційні списки заходів міста. І це попри нинішні ускладнення відносин між нашими двома державами.

ВСІ ЖАНРИ ХОРОШІ

Згідно зі статутом фестивалю, участь у ньому можуть брати не тільки професійні, а й самодіяльні колективи. Їх оцінюють різні склади журі. Цього року в Кракові побували артисти обласних, міських і аматорських театрів. У професійній програмі свої вистави представили Чернігівський драматичний театр ім. Т. Шевченка, Запорізький ТЮГ, Луганський український драматичний театр (Сєверодонецьк), Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки з виставою «Ігри на задньому дворі», а також театральні колективи з Нововолинська, Чернівців, Одеси, Житомира, Львова, Харкова, Рівного та Сум. Свої вистави презентували і представники діаспори з Варшави, Берліна і Тбілісі.


«ІГРИ НА ЗАДНЬОМУ ДВОРІ» - АНШЛАГОВА ПОСТАНОВКА РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ВЖЕ ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ. У КИЄВІ ЦЮ ВИСТАВУ МОЖНА БУДЕ ПОДИВИТИСЯ 29 КВІТНЯ І 5 ТРАВНЯ

Чудова робота чернігівців «Комедія помилок» була зіграна воістину в шекспірівській стихії. Режисер Андрій Бакіров зумів створити бурлескну виставу з яскравими акторськими роботами в несподіваному постановочному рішенні. Цю виставу було придумано і розіграно як своєрідну кіно-театральну постановку. Чернігівці відкривали фестиваль, і вистава була прийнята надзвичайно тепло і польськими, і українськими глядачами.

У програмі фестивалю було показано цікаво вирішену режисером Вадимом Сікорським і сценографом Дарією Зав'яловою виставу Львівського Першого дитячого театру «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра.

- Те, що я побачила, доводить, що український театр може і повинен конкурувати з західноєвропейським, - стверджує директор фестивалю. - Я, як режисер, навчена звертати увагу не тільки на виконавців головних ролей, тому в «Іграх на задньому дворі» відзначила для себе дуже цікаве музичне рішення. Гітарист Данило Примачов був частиною вистави. Він переживав, спостерігаючи за тим, що відбувається на сцені, не менше, ніж виконавці ролей підлітків. Він відчував інших, і завдяки цьому було створено цілісність постановки. Крім того, я дуже люблю в театрі «відкритий прийом» - коли артист грає одну роль, і тут же, на очах у глядачів, не йдучи за лаштунки, перевтілюється на іншого персонажа. У виставі Театру ім. Лесі Українки, де молоді люди перетворювалися на адвокатів і прокурорів, і навпаки, цей прийом був реалізований дуже професійно. Честь і хвала акторам, які попри такий юний вік змогли цю ідею втілити. Власне, вистава про те, що ніхто не має права зазіхати на людську гідність, хто б кого не провокував. У Києві виставу грають для тих, про кого написана п'єса - для старшокласників, а в Кракові дуже уважно за тим, що відбувається, спостерігали глядачі різних поколінь. У залі стояла напружена тиша. Можливо, секрет довгожительства цієї вистави і полягає в тому, що для артистів вона стає професійною школою, а для глядачів - школою життя. Що і тим і іншим вона продовжує дарувати головне, чим багатий театр - щастя довірчого спілкування, щастя щирої розмови.

У Києві ця вистава йде вже два десятки років. За цей час змінилося кілька поколінь глядачів і виконавців ролей. Зовсім недавно естафета була передана нинішнім студенткам Театрального університету майстерні Михайла Резніковича Наталії Жук, Ангеліні Симоновій і Ользі Берьозкіній (режисер відновлення - Дмитро Морозов).

Завершила фестиваль вистава Луганського драматичного театру з Сєверодонецька «Легені», поставлена молодим режисером Євгеном Мерзляковим за п'єсою англійського драматурга Данкана Макміллана в жанрі пластичної драми-піар. Вистава про сімейні стосунки, в якій через виразну пластику, через психоделічну палітру театр веде розмову про глибинні проблеми стосунків у сім'ї.

Я розповіла тільки про три різнопланові фестивальні вистави, які, на мою думку, дають можливість хоча б трохи уявити собі і різноманітність театрів України, і багатоликість самого фестивалю, який сьогодні такий необхідний. І перш за все Україні як повноправному учаснику європейського культурного простору».

Юлія ОЗІРНА, Краків. Фото Ірини СОМОВОЇ
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments