«...Моя радість тьмяніє трохи від того, що по личку,
уздовж носика, пропалено дві доріжки. Це краплі ляпісу котилися з очей,
залишаючи після себе чорний слід. У голові ворушиться думка, що син під
час свого народження заплакав чорними сльозами», — так пригадує своє перше
побачення із сином, майбутнім композитором Володимиром Івасюком, його батько
— письменник Михайло Івасюк в есе «Монолог перед обличчям сина».
Медики закапали немовляті очі ляпісом, але не двовідсотковим,
а двадцяти, і лише випадковість врятувала дитину від сліпоти. Читаючи сторінки
«Монологу...», переконуєшся в тому, що Володимир на світ дивився не крізь
«чорні сльози», а сонячно, веселково. Він умів побачити і відчути всі нюанси
довколишнього світу. «З п'яти років музика увійшла в його життя. Це та
щаслива пора, коли немає меж між казкою і дійсністю», — писали про Володимира
в ті роки журналісти.
По-новому розцвіла пам'ять про обдарованого митця, доля
якого так трагічно урвалася, в наші дні. Читаючи пресу, бачу, як багато
у Володимира Івасюка було друзів. Таким себе не вважаю, хоча декілька разів
зустрічались у вузькому студентському колі, на вечорах у Львівській консерваторії,
у Клубі творчої молоді. Та прихильником його пісень був завжди, тому, звичайно,
коли побачив у лютому 1979 року на стіні Львівського лекторію «Знання»
афішу, що запрошувала на творчий вечір автора «Червоної рути», не зайти
не зміг. І хоч в залі зібралася нечисленна аудиторія (зважаючи на шалену
популярність пісень Івасюка, це видалося мені дивним), вечір пройшов дуже
душевно. Володимир сідав за піаніно і виконував власні композиції.
Спілкування продовжилося й після творчого вечора. У Івасюка
просили автографи. Я ж шкодував, що не прихопив з собою до фотоапарата
лампи-спалаху. Втім, сам Володимир того вечора уникав камери, говорив,
що позуватиме іншим разом, оскільки кепсько виглядає, бо недавно вийшов
з лікарні... Та все ж я натис на спуск «Зеніта» і зробив у темному фойє
міського лекторію кілька знімків, не будучи впевненим, чи вийдуть вони
якісно. Це було наприкінці лютого 1979 року, а 22 травня його ховали на
Личаківському кладовищі у Львові...






