Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Останній електричний пес століття

Завтра в Київ із концертом приїжджає давній шукач духовних пригод — нев’янучий Борис Гребенщиков
17 березня, 1999 - 00:00

А ще — Боб, Гребінь, просто Борис, «Боря — ти геній»... Що там ще вигадає наше споконвічно колективне пiдсвідоме, щоб надряпати на парканах цієї неритмічної країни? Будучи колись кумиром усіх радянських хіпі (при цьому зовсім не відповідаючи довгокосому племені взаємністю), через недовге напівзабуття початку дев’яностих, Гребенщиков просвітленим живчиком вистрибує в Києві на межі сторіч. Мовляв, ось він я, нікуди не подівся, як і раніше мудро примружений: «сегодня тот же день, что был вчера». Назва нинішньої програми — «Електричний пес» — також відсилає до старих добрих часів. Була в БГ така дуже відома однойменна пісенька, що починалася словами, за які автору треба, по-моєму, бронзовий бюстик на Невському проспекті поставити: «Долгая память хуже, чем сифилис, особенно в узком кругу». Та не можна сказати, що Гребенщиков — персона нон грата нині. Він стільки разів ішов у безвість (здавалося — вже минуле), і стільки ж разів повертався — новим, але упізнаваним і тому ще більше дорогим. Може, він і справді уміє гратися з часом. Родом із міста-привида, сам у привид перетворюватися наполегливо не бажає. За своє життя він відпрацював безліч ролей. Якщо Макаревич, який починав навіть трохи раніше, завмер, схоже, в єдиній іпостасі телевізійного шоумена, то Гребенщиков устиг побувати і поп-зіркою, і музичним дисидентом, і призвідником панк-скандалів (важко повірити!), і кіноактором, і секс-символом, і композитором, і письменником, і всезнаючим гуру. Усе в нього виходило — з легким лукавством і незмінною іронією.

Київський концерт, напевне, буде побудований як асорті «нове-старе», як, в основному, всі його концерти останнім часом, у яких Гребенщиков виконує поряд з абсолютно новими речами свої майже народні теми мало не сімдесятих років.

БГ сьогодні мало працює тільки на втіху натовпові, він більше думає про вічне. Його тепер частіше можна зустріти на Тибеті, ніж у традиційних тусовочних місцях. Постійні духовні практики і пошуки себе позначаються і на останніх творах, і на символіці текстів. У небесах і землях «Акваріума» тепер відбуваються титанічні битви з чорними аеропланами «древнерусской тоской».

Результат зрозумілий — добро переможе, Дубровський примчить вчасно і врятує всіх Маш, які тільки є. Гребенщиков завжди вірить у краще. Навіть в ідеальне. Йому не треба знати про грубі реалії буднів, бо все це марнота, а явищ справді гідних уваги в існуючому світі не так уже й багато. Тому останнім часом Гребенщиков активно засвідчує свою небайдужість до світу вищого, світу високих істин: він записує цілий альбом давніх тибетських мантр, зі справжнім упокоренням перекладає на російську мову й видає класичний буддійський трактат-путівник по життю і смерті. При цьому експерименти такого роду не супроводжуються замиканням у собі, навпаки — БГ хоче нести слово істини нетямущим людським істотам. Але він — не проповідник. Він ліпше просто вийде на сцену й заспіває декілька гарних пісень, випустить в зал багато добрих вібрацій і поїде з почуттям виконаного обов’язку. Чергова реанімація назви «Акваріум» повинна йому в цьому допомогти. Щодо назви обманюватися не варто — «Акваріум» — незважаючи на різноманітність складів, концепцій і стилів — це завжди воля і енергiя однієї людини. А доказ цьому — жоден із проектів тих музикантів, що постійно грали з Гребенщиковим, навіть віддалено не наблизилися до «Акваріума» як за популярністю, так і за художнім рівнем. Виняток становить, мабуть, лише покійний Курьохін. Але Курьохін — це стаття особлива...

Феномен Гребенщикова в тому, що він, як ніхто інший з його покоління рок-музикантів та більшості радянських «рокерів», має здатність до змін. При цьому не «прогибался под изменчивый мир», як про те дуже настирливо співає все той же багатостраждальний ведучий передачі «Смак». Просто завжди знаходив свою, особливу відповідь на головні подразники епохи. Коли наринула хвиля техно — от, здавалося, вже все, БГ точно не випливе із цього електронного цунамі, що змітає геть останні залишки гітарної романтики. Аж ні! БГ робить перегрупування сил і вибухає прекрасним альбомом танцювальних версій своїх раритетних хітів — із далекої акустичної епохи. Обурення «старих», захоплення рейверів. БГ — знову в центрі уваги. Утім, все це не має прямого стосунку до концерту в КПІ. Там буде більш-менш традиційний «Акваріум», у всьому багатстві екзотичного аранжування, дивних інструментів і сповільнених ритмів. Але, що безсумнівно, вся ця мила гребенщиківська езотерика буде забарвлювати концерт у свої особливі тони, додаючи йому такої собі пітерсько-тибетської аури. У будь-якому разi, в залі КПІ, що відомий своїми рок-екстремальними звичаями, запанує в цей вечір дружелюбність, а біля сцени пліч-о-пліч будуть фанатіти як юні вільнодумці, так і ті, хто виріс «в поле такого напряга, где любое устройство сгорает на раз» — вже не дуже юні, але ще дуже жваві. Вчорашній і сьогоднішній кумир також цілком дієздатний. Він, щоправда, розповнів, змужнів у голосі, і став стрімкішим у музиці та більш накрученим у віршах. Але чомусь, гадаємо, мало хто з тих, що прийдуть на цей концерт, будуть розчаровані. Зрештою, минули роки, змінилися критерії, а потяг до того, що робить Гребенщиков, все ж залишився. Будда його знає, у чому тут справа. Певно, не тільки в горезвісній мінливості й багатствi стилів. Може, в тому, що Борис навіть у найбільш ідіотській ситуації вміє радіти життю, як ідіот.

Щодо останнього — не я сказав. Це — також із його пісні. Якщо скласти подібну пісню для себе, і хоч би зрідка наспівувати її в ритмі медитації, то всілякого ідіотизму точно стане менше. А доброї музики і багатьох інших речей — можливо, більше. Адже правда, Борисе Борисовичу?

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: