Україна — це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

Осягнути природу таланту

У циклі «Педагог та його учні» свою майстерність показали вихованці маестро Ігоря Щербакова
1 березня, 2012 - 00:00
ІГОР ЩЕРБАКОВ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Кажуть, що композитор — це не професія, а покликання. Але тоді чи можна навчити писати музику? А якщо це неможливо, то яка роль наставника, до класу якого приходять талановиті молоді музиканти, що претендують на те, аби через п’ять років у їхніх дипломах з’явився запис, що підтверджує здобутий статус професійних композиторів? Відповіддю на ці запитання і став вечір у Національній філармонії України. Це був один із концертів циклу «Педагог та його учні». Але в цьому випадку своїх вихованців представляв не піаніст, скрипаль або інший представник виконавських спеціальностей, а професор із класу композиції Ігор Володимирович Щербаков, який сам є яскравою творчою особою. Пройдений ним шлях формування свого «я», самовизначення у безкрайньому просторі світової музичної культури минулого і сучасності допоміг осмислити головне, що визначає успіх педагога. Це уміння вгадати природу таланту, завжди неповторного, не причісувати всіх під одну гребінку і не навіювати кожному: «Роби, як я».

У концерті виступили учні Ігоря Володимировича різних років. Хтось, як, скажімо, Тетяна Яшвілі або Дмитро Ареф’єв, уже чітко визначив коло своїх переваг і вийшов на самостійний творчий шлях. Для почерку Тетяни Яшвілі (яка успішно працює у сфері хорових жанрів) характерні деталізована образність, тонкий звукопис і поетичне світовідчування. Це відобразилось і в заголовках її творів: «Пісні любові і ніжності для жіночих голосів, на теми українських народних колисанок», «Музика мандрів і любові» для камерного оркестру. Соната для фортепіано Дмитра Ареф’єва приваблювала серйозністю тону, індивідуальним переломленням стилів різних епох, починаючи від Баха, емоційно відкритої лірики у дусі Рахманінова і закінчуючи гострими ритмами й експресією творів ХХ століття. А до його ж оригінального за звуковим складом Ноктюрна для кларнета і віолончелі, з успіхом виконаного Богданом Сидоренком і Золтаном Алмаші, органічно увійшла, крім усього іншого, і джазова стилістика. У двох іпостасях — як піаніст і композитор — постав цього вечора Євгеній Геплюк. Спочатку в його інтерпретації прозвучали твори Д. Ареф’єва і Сі Ліньфу, а потім він виконав свої фортепіанні твори, Веснянку і Токату.

Усім творам, що прозвучали, була властива природність музичного вислову, не скутого шаблонами і не переобтяженого технологічними складнощами. Крім того, представників композиторської школи Ігоря Щербакова ріднять такі риси, як прихильність до яскравої й випуклої образності і до багатої звукової фантазії. Це проявилось і в сонатині-елегії для скрипки й фортепіано п’ятикурсниці Олександри Моцар, яка виступила в ансамблі зі скрипалем Олександрою Строцак (вона ж виконувала скрипкову партію в сонаті Сі Ліньфу), і в позначених програмними заголовками творах студента другого курсу Сергія Леонтьєва: Триптиху для віолончелі й органу «Львівські нариси» (Золтан Алмаші, Олена Волюх), п’єси для камерного оркестру «Передчуття весни». Ігор Щербаков ризикнув познайомити слухачів і з творчою заявкою студента-першокурсника Антона Стука — «Три п’єси для камерного оркестру». Для всіх дебютантів концерт у престижному залі Національної філармонії — подія, яка повинна надовго запам’ятатися.

А безумовною кульмінацією філармонічного вечора став опус самого професора, Концерт для флейти, струнних і ударних «Пам’яті Олега Ківи». У ньому Ігор Володимирович продовжив традицію меморіальних присвячень. У таких творах відомі музиканти вшановували пам’ять про своїх колег і сучасників, творчість яких їх захоплювала і надихала. Незабутнім талановитим композитором і другом назавжди залишився для Ігоря Щербакова Олег Ківа. Незвичність задуму створеного на згадку про нього твору полягає у виборі для відображення трагічних настроїв і траурної символіки жанру концерту, що зазвичай асоціюється з віртуозністю, ігровим початком, ліричними і жанровими мотивами. Але І. Щербакову вдалося пов’язати сам тембр флейти і її звучання із семантикою похоронних плачів, а також провести весь інтенсивний музичний розвиток через ланцюг скорботних, драматичних, тривожних образів до фінального піднесеного катарсису. Чудово відчули і передали виразність музики цього майстерного, пронизаного глибокими переживаннями твору його виконавці, відома українська флейтистка Богдана Стельмашенко і Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під управлінням Валерія Матюхіна.

Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО, музикознавець
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments