Паломництво духу

Унів, Гошів, Зарваниця... Паломницька мапа — строката й багатовекторна. Молоді люди з різних куточків України долають сотні кілометрів, «вплітаючи» у ці здебільшого виснажливі мандри читання Біблії, релігійні пісні, активне спілкування. Здавалося б, для чого відбуваються такі паломництва? Хіба молодим людям не хотілося б якось по-іншому спланувати своє літо? Наприклад, на морських узбережжях, у гірських наметах чи, можливо, на закордонних курортах? Та вони, попри виснажливу спеку, фізичну втому, прямують далі, прямують до місць свого очищення і самовдосконалення. «На мою думку, є дві важливі ознаки прощі — по-перше, люди, яких зустрічаємо, здебільшого випадкові подорожні. Тому чергова проща — це школа спільного життя із іншими. Екзамен на вміння любити за кілька днів. Ще однією особливістю прочанського шляху є місця, які ми проходимо. Найчастіше — прості українські села, напрочуд багаті своєю ідентичністю, гостинністю, людяністю. Згадую, як тамтешні мешканці приймали нас на нічліг, ділилися хлібом, спілкувалися з нами», — розповіла активна паломниця зі Львівщини Софія КОЧМАР.

Нещодавно відбулася велика молодіжна піша проща до Зарваниці, що на Тернопільщині. Це місце відоме усьому світу через появу Божої Матері. Сьогодні тут кожен може припасти устами до цілющого джерела чи чолом до чудотворної ікони Богоматері. За попередніми підрахунками, у пішій прощі до Зарваниці взяло участь близько 120 тисяч паломників із різних регіонів України. Хіба це не показник? З упевненістю можна констатувати одне — у нашому зболеному постгеноцидному суспільстві плекається нова генерація людей, людей ВІРИ, людей з відкритими душами і серцями. Звісно, хтось може закинути мені, мовляв, що нам з духу, якщо гаманці порожні? Погоджуюсь, гроші завжди були потрібні у цьому світі, але тільки для того, щоб вижити. На мою думку, ті нації, які звертають більшу увагу на власні кишені, ніж на закриті серця, більше втрачають. Як приклад — економічно багата Швейцарія, де показник суїцидів серед молоді найвищий у світі.

Гадаю, що сьогоднішні паломники, які беруть участь у подібних мандрах до чудотворних місць, не прагнуть особистого дива. Вони йдуть для того, щоб віднайти надію і духовне зцілення. Цьогорічна проща у Зарваниці була присвячена 120-й річниці від дня народження Патріарха Йосипа Сліпого. «Тернопільська земля знає історію, яку передають із уст в уста. Мама, втративши надію на порятунок своєї дитини, яка знаходилася між життям і смертю, бере її на руки та із с. Заздрості йде пішки до Зарваниці. Хто б міг подумати, що ця дитина, яка переживе в той момент цілющу силу Божої благодаті, пізніше буде покликана Богом і стане благовісником надії на всепереможну Божу силу. Цією дитиною був мій великий попередник Патріарх Йосип (Сліпий)», — зазначив глава УГКЦ Блаженнійший Святослав (Шевчук) під час свого звернення до паломників у Зарваниці. І це ще один привід для повноти духу, адже маємо такі зразки Великих мужів! І хто тепер заперечуватиме, що українці не мають своїх моральних авторитетів?

Завершилася молодіжна проща, на часі — міжнародна піша проща мігрантів і їх родин знову-таки до Зарваниці, а наприкінці серпня паломники попрямують до Гошева та Унева. Часом ловлю себе на думці, що ми справді щаслива нація, адже у нас стільки українських Люрдів. (Люрд — місто у Франції, де було об’явлення Божої Матері. — Ред.). Тільки чи вистачає нам сили на духовну віднову, щоб почати перший крок — із власного серця? «...Не кожному дав Бог довершувати спасенні діла і повертати умовинами часу, немов коловоротом, але кожному дано бажати «великого», молити Бога про те, помагати посильно у великих духовних будовах, бо з дрібних цегол виростає гігант», читаємо у заповітних рядках Патріарха Йосипа під час його заслання у с. Маклаково, Красноярський край (1957 р.).