Парад-але віртуозів
Дві зустрічі в Києві з героями IV Міжнародного музичного фестивалю
«Віртуози планети-2010» — музиканти з цікавою творчою долею та добре продуманим іміджем — лауреат міжнародних конкурсів, баяніст Олександр Хрустевич (Україна), лауреат міжнародного конкурсу джазових композиторів ім. Телоніуса Монка Вадим Неселовський (США), лауреат Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, петербуржець Олександр Пироженко і переможець Міжнародного конкурсу ім. Клари Хаскіл Адам Лалум (Франція). Саме у цій послідовності «віртуози планети» виходили на сцену Колонного залу ім. М. Лисенка. Баяніст, джазмен і два академічні піаністи у супроводі оркестру Національної філармонії України — ось такий парад-але стилів і напрямків. Замість звичних «монохромних» концертних програм, публіці запропонували полістилістичний атракціон, щось на зразок «Карнавалу» Шумана в двох концертних вечорах.
У нинішньому параді «Віртуозів» багато що могло здатися химерним, підкреслено «бутафорським»: на баяні звучали шедеври, призначені для скрипки, американський джаз був по-слов’янськи мелодійний (музикант виявився уродженцем Одеси), а масштабні твори для фортепіано з оркестром Сезара Франка та Йоганеса Брамса не передбачали демонстративних віртуозних ефектів! Складалося відчуття, що й титул «віртуоз» для самих музикантів теж є маскою, одягти яку вони погодилися лише для випадку.
Маска віртуоза зобов’язує. У ній кожному з учасників фестивалю довелося вирішувати не лише завдання художні, але й найскладніші — екзистенціальні. Хто такий віртуоз сьогодні? Шоу-мен? Довічний лауреат? Зірка передачі «Україна має талант!»?... Виявилося, що з відповідями на ці запитання у музикантів зв’язані не лише сценарії кар’єрного зростання, але й важливіші речі, наприклад — осмислення свого призначення в мистецтві чи вибудовування стосунків із публікою та колегами.
Так, блискучий піаніст із Франції Адам Лалум — «класичний віртуоз», який бездоганно володіє інструментом, — у Києві був змушений співвідносити свою майстерність із безграмотною поведінкою публіки. Його інтерпретацію концерту №2 Брамса безжалісно дробили оплески між частинами. Після третьої — виконавцеві навіть кинулися вручати квіти. Що ж він міг подумати у цей момент про свою гру? Схоже, що в свідомості обивателів образ концерту витіснила модель телевізійного ток-шоу з оплесками після кожної паузи.
Російський піаніст Олександр Пироженко опинився в більш виграшній ситуації. Симфонічні варіації для фортепіано з оркестром Сезара Франка — твір одночастинний. Проте грати музику цього композитора в масці віртуоза виявилося вкрай важко. Для багатьох меломанів Франк — другий після Баха. А хто посміє назвати Баха віртуозом? Набожність у музиці не передбачає технічних забав та емоційних штормів. Невипадково Симфонічні варіації Франка відомі за інтерпретаціями «віртуозів змісту» — Артуро Бенедетті Мікеланджелі, Еміля Гілельса, Альфреда Корто. Олександр Пироженко в цьому творі знайшов вдалий емоційний стан — він був простий, стриманий та вкрай уважний до інтонації, як священик, якому довелося вислухати неформальну сповідь.
Для Вадима Неселовського та Олександра Хрустевича участь у фестивалі «Віртуози планети» було пов’язано з самовизначенням у мистецтві. В обох музикантів є досвід виступів із зірками джазового Олімпу, слава і високий рейтинг у інтернеті. Вадим Неселовський відомий як «віртуоз-композитор», якого запросив у свій квінтет найвідоміший джазовий вібрафоніст Гері Бертон. На українських джазових фестивалях у Одесі і в Коктебелі Вадим виступав разом із Андрієм Прозоровим, теж заслужено успішним джазовим емігрантом, якого підтримав відомий австрійський джазовий клавішник і композитор Джо Завінул. У Києві Неселовський грав соло, і це, погодьтеся, сміливий і важливий крок — показати публіці «хто я такий без Бертона і К°». Публіці виступ сподобався.
Олександр Хрустевич також відомий у джазових колах. У січні цього року він виступав у київському концерті Бобі МакФерріна. Потім опинився в півфіналі шоу «Україна має талант!». До цього розмістив свої відео з «Временами года» Вівальді в мережі і домігся громадського визнання — в коментарях до його ролика з’явилася заповітна фраза «Ванесса Мей відпочиває!». На фестивалі «Віртуози планети-2010» Олександр Хрустевич захищав права п’ятирядного баяна на виконання класики.
Усвідомлюючи, що легендарним віртуозом усіх часів і народів був скрипаль Паганіні, баяніст зробив ставку на перекладення творів, призначених для скрипки. На фестивалі Хрустевич грав скерцо-тарантелу Генріха Венявського, «Мелодію» Мирослава Скорика і Фінал скрипкового концерту П. І. Чайковського в перекладенні Володимира Зубицького. Проте слухачам, які люблять класику такою, якою вона є, було непросто. Добре відомі та улюблені твори в новому тембрі здавалися чужими. Музика уродженця Львова Мирослава Скорика починала звучати як вятські страждання, «Вокаліз» Рахманінова (відомий у перекладеннях для віолончелі та фортепіано) раптом утратив весь свій чеховсько-левітанівський аристократизм і перетворився на радянську пісню. Художньо безпрограшними на баяні прозвучали Чайкона Пахельбелья, спершу написана для органу, і блискуча фортепіанна фантазія російського класика Мілія Балакірєва «Ісламей». В останньому творі саме завдяки баянові посилився кабардинський колорит музики.
Взагалі, участь баяніста у «Віртуозах планети» цього року ні для кого не була несподіванкою. Переслідуючи основну мету фестивалю — ознайомити слухачів із молодою музичною елітою, оргкомітет охоче запрошує, окрім піаністів, виконавців інших спеціалізацій — вокалістів, гітаристів, струнників, духовиків, органістів і навіть арфістів. І все це чудово, оскільки говорить про запитаність і в нашому суспільстві ідеалів академічного мистецтва.
