Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Пасхальна радість у дощовій краплі

До свята Воскресіння відбулась імпреза органістки Ольги Дмитренко «Христос воскрес!»
13 квітня, 1999 - 00:00

Ольга Дмитренко, солістка Будинку органної і камерної музики, надзвичайно чутливий і тонкий музикант, цього концертного сезону запропонувала київським слухачам цикл концертів, у чомусь схожих із московськими Грудневими вечорами — не за грандіозністю масштабів або кількістю запрошених зірок, а за своїм задумом: музика в концертах циклу «Хто ми? Куди йдемо?», присвячених 2000-річчю християнства, є рівноправною частиною синтетичного дійства, що представляє всі види художньої творчості.

Те, що немає широкої реклами концертів, не заважає їм щоразу збирати в костьолі св. Олександра аншлаги. У своїх програмах органістка виступає і як головний виконавець, і як організатор концертів, запрошуючи до участі відомих київських солістів. Після чергового, вже п’ятого, концерту циклу, наш кореспондент звернулася до Ольги з питанням:

— Як давно у вас народилась ідея такої концертної програми?

— Ви знаєте, сама ідея організувати щось подібне для мене, по суті, не була чимсь абсолютно несподіваним. У якийсь момент, іще під час навчання в консерваторії, я виявила, що мені завжди хотілося бути не тільки виконавцем музики, але і, хоч як це дивно, організатором концертів. Майже десять років тому разом із мистецтвознавцями і семінаристами Лаври, які тільки-но з’явилися після багаторічної перерви, ми вирішили організувати цикл, який дiстав назву «Сторінки Старого і Нового Заповітів очима богослова, музиканта і мистецтвознавця». Майбутні священики розказували слухачам про подробиці біблійних подій, мистецтвознавці — про рефлексію цих сюжетів в образотворчому мистецтві та літературі, звучала музика, демонструвалися слайди, тобто це не була просто розповідь-повідомлення на тему, а саме органічне поєднання в одній концертній програмі різних видів мистецтва, об’єднаних єдиною біблійною тематикою.

Тоді відбулося шість концертів, а потім, 1992 року, у вже відремонтованому органному залі з’явилася можливість продовжити цей своєрідний цикл, який отримав назву «Угору піднесемо серця». Щоправда, там звучала тільки музика, а мене більше приваблювала синтетична концертна програма.

— А чому вас не влаштовує стара випробувана форма концертів класичної музики?

— Колись я була на одному концерті, де виконувалися «Різдвяні медитації» Олів’є Мессіана. Прекрасна музика, прекрасне виконання, але люди із залу йшли. Мені здається, якби перед виконанням слухачам хоча б просто розповіли про цей твір, то ця складна музика стала б для них набагато зрозумілішою. Тому я, знаючи, що на концерт люди приходять різні й не завжди із професійною музичною освітою, у своєму циклі прагну саме до того, щоб мене й мою музику розуміли. Мої пошуки у сфері оновлення форми проведення концертів необхідно сприймати як спробу відкриття нових способів донесення музики до людей, заради того, щоб зробити її зрозумілою і близькою кожному слухачеві.

— Як змінювався чи розвивався ваш задум у міру втілення його в життя?

— Якщо на початку концерти були в основному інформативні, пізнавальні, то нині акценти змістилися в бік емоційний, чуттєвий. Всі складові концертної програми залишилися тими ж — музика, поезія, образотворче мистецтво, але мета стала іншою — не дізнатися, а пережити.

— Ідучи на концерт, названий «Христос воскрес!», я чекала почути щось абсолютно інше — величні й піднесені бахівські композиції чи надзвичайно життєрадісні й світлі моцартівські твори, які розкривають значення пасхальних подій. А несподівано для себе почула «Ранок» Гріга, «Бузок» i «Тут добре» Рахманінова, «Місячну сонату» Бетховена... Чому ви відмовилися від традиційного пасхального вирішення цього концерту?

— Я ввела до програми велику кількість знайомої музики навмисне, але зовсім не на догоду смакам публіки. Коли музика знайома, то працює вже не розум, а серце. А мені б хотілося, щоб слухач сприймав музику саме душею. І ще. Сьогодні, коли навколо церковної музики нагнітається нездоровий ажіотаж, мені не хотілося б спекулювати на ній. Тому й пасхальну тему мені хотілося вирішити інакше, адже радість Воскресіння у всьому — і в красі природи, і в світлі сонця, і в дощовій краплі.

Розмову вела Ольга ЗОСИМ
Газета: 
Рубрика: