Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Перемога над сонцем

15 червня, 2000 - 00:00

Вся влада митцям! Гасло це в Києві неактуальне зовсім не через свою древність, а внаслідок цілковитого втілення. У Києві митці вже при владі. Саме так.

Бум галерейного руху; групові вернісажі й індивідуальні виставки, які влаштовують суцільним потоком; гучні арт- презентації — усе це лише зовнішні вияви добробуту, дивіденди від основних цінностей, основного капіталу.

Перформенс, який відбувся днями неподалік від Володимирської гірки, видався дуже симптоматичним і важливим для розуміння того, що відбувається. Упорядником акції виступив «Фонд Мазоха» — досить відоме художнє утворення, що періодично нагадує про себе ефектно виконаними соціальними жестами. Цього разу приводом для чергового вияву був вихід у світ альбому малярських робіт Ігоря Подольчака — визнаного лідера організації. А втім, про лідерство тут можна говорити умовно, бо Фонд і складається з двох чоловік — Ігоря Дюрича й Ігоря Подольчака, вихідців зі Львова, що встигли неабияк пошарпати нерви ще своїй історичній батьківщині, а потім успішно турбували російську й українську столиці. Свій альбом Подольчак з компанією представив помітно. Все відбувалося в покинутому підземному водосховищі — могильно сирому підземному залі з почорнілими стінами. На кількох моніторах демонстрували різні за ступенем насильства і, відповідно, нудотності, фільми, відвідувачів зустрічали ліліпути з ліхтариками, що пізніше терпляче пригощали публіку з підносів. Кульмінацією вечора став виступ театрального режисера Романа Віктюка в ролі шоумена. Саме ж шоу полягало в обкладанні неймовірно товстої натурниці різноманітними наїдками і подальшим її об’їданням спочатку інтелігентним догом, потім — ліліпутами, а потім і бажаючими з публіки. Антураж і дійство добре доповнювали одне одного — жодне без іншого просто не мало б вигляду. Кулінарним розгулом все й закінчилося.

Незважаючи на похмуренький, у буквальному сенсі андерграундовий стиль, акція ця була глибоко благополучною, яку проводили вельми успішні і заможні люди для так само успішних і заможних персон. Та це, так би мовити, знову ж наслідок. Власне, сама історія «Фонду Мазоха» і його незмінних учасників дуже показова для розуміння дивного парадокса, що його згадано вище. Талановито шокуючи мистецький світ своїми акціями, які мали завжди дуже гучний резонанс, обидва Ігорі зуміли нав’язати соціумові свій продуманий нонконформізм як гострий, але якісний товар. Що б вони не робили — «простий» перформенс чи виставку своїх творів в космосі, чи то «останній єврейський погром» — будь-який шок було ретельно продумано, добре підготовано і забезпечено максимальним розголосом у ЗМІ, елітарною і небідною публікою і т. ін. Змістовий, чи, як модно колись було говорити, концептуальний, стрижень усієї дуже різноманітної діяльності Фонду — влада. І активна участь художників (не тільки «Фонду Мазоха» — у московському арт-середовищі це практикують всуціль) у передвиборних компаніях у ролі піарників уже не виглядає екстраординарно. Фактично влада стає нині головним твором актуального мистецтва. Головним — і безпомилковим. Тому й акція в підземеллі видається прекрасним символом нинішнього стану речей. Артисту вже не потрібне світило, яке б йому протегувало, аби він був поміченим, він не потребує сонячного світла і софітів влади — він сам тепер кожним своїм рухом виробляє владу.

І добровільно від неї, звичайно, не відмовиться.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments