Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Переможне випробування Вагнером

Оксана Линів, українська диригентка, дебютувала у Байтроті, відкривши фестиваль оперою «Летючий голландець»
30 липня, 2021 - 12:25
ПІСЛЯ ДЕБЮТУ НА БАЙРОЙТСЬКОМУ ФЕСТИВАЛІ ОКСАНА ЛИНІВ, ДИРИГЕНТКА ЗІ ЛЬВОВА, ЗМУСИЛА ЗАГОВОРИТИ ПРО СЕБЕ ВЕСЬ СВІТ!

Ріхард Вагнер належить до тих світових геніїв, спадок яких залишається актуальним у всі часи.  З проблемами сьогодення перегукуються його твори, у яких він одночасно виступив як поет і композитор. Предметом гарячих дискусій стають його погляди на мистецтво та його суспільне призначення, революційні ідеї що до театральної реформи  і музики майбутнього. Можна сказати, що Вагнер — це завжди виклик!  Бо звернення до нього вимагає не лише  глибоких знань, обізнаності у культурних процесах людства, але й власної позиції, спроможності давати відповідь на ключові питання про людину, її місце у космічній світобудові, про сенс людського життя. Відповідальність зростає, якщо сценічні твори Вагнера береться інтерпретувати диригент, в руках якого опиняється величезний виконавський апарат, і саме він, музичний керівник, повинен переконати й повести за собою оркестр, хор, солістів, а до того ж узгодити своє розуміння з тим, що відбувається на сцені, абсолютним володарем якої відчуває себе режисер. Прагнення до панування у сприйнятті глядачів театрального компоненту оперної вистави особливо відчутне в наш час, коли виникло таке явище, як режисерський оперний театр.

***

Затишне баварське містечко Байройт зі старовинними спорудами — слідами  минулих епох і прекрасним Королівським парком в самому центрі вже більше ста сорока років вважається містом «паломництва до Вагнера». Персонажів  його творів  і його біографію можна вивчати по  назвам вулиць. Але головне, чим притягує Байройт, це створений самим Вагнером  унікальний фестивальний театр і ним же започаткований оперний фестиваль. Театр відкриває свої двері для відвідувачів лише на п’ять тижнів від кінця липня і до серпня.  І саме тут можна почути опери Вагнера, представлені кожен раз у нових версіях,  у виконанні досконалого фестивального оркестру і хору, із залученням зірок світового оперного Олімпу.

***

Як би гучно сьогодні не заявляли про свою першість творців оперної вистави авангардні режисери, віхами історії славетного вагнерівського фестивалю завжди були видатні диригенти. Першими з них стали вихованці диригентської школи самого Вагнера, ті, кому він сам довірив першопрочитання грандіозної тетралогії «Перстень нібелунга», а потім і урочистої сценічної містерії «Парсифаль». Їх естафету перейняв син Вагнера Зігфрид, талановитий композитор, диригент і режисер одночасно.   Серед особливостей фестивального театру одна з найголовніших це унікальна акустика. Вона створюються серед іншого особливою будовою схованої від очей глядачів, дуже глибокої оркестрової ями, яку Вагнер назвав «містичною безодньою». Звук доноситься до зали звідкись із глибин і розповсюджується рівномірно по всьому простору амфітеатром розташованих глядацьких місць. У кожному куточку зали чути однаково рельєфно, ніби ти знаходишся поруч з самим джерелом цього звуку.

У таких специфічних байройтських умовах диригенту працювати і легко, і неймовірно складно. Мабуть тому сюди запрошували лише тих, хто вже зробив собі ім’я, показав свою надійність і творчий хист. Цікаво, що майже всі видатні диригенти дебютували  у Байроті у віці після сорока. Так, Крістіану Тілеману і Кирилу Петренкові, двом попередникам нашої видатної співвітчизниці  Оксани Линлів, яка відкривала цьогорічний фестиваль, на час першого виступу у Байройті було відповідно 41 і 40 років. Кирил Петренко вважається останнім диригентським відкриттям Байротського фестивалю. Можна сказати, що естафету Оксана перейняли прямо від нього. Бо, як ми знаємо, свого часу саме він став її патроном і відкрив їй шлях до блискучої міжнародної кар’єри, коли запросив на посаду свого асистента у Баварську державну оперу, один з кращих оперних театрів світу.

***

І от подія, на яку ми з таким хвилюванням чекали, відбулася! На урочистому відкритті фестивалю з «містичної безодні» вперше у його історії керувала всім  неймовірним процесом невпинного руху вагнерівського «Летючого голландця» жінка-диригент, українка Оксана Линів.  Вона блискуче впоралася зі своїм завданням. І без перебільшення можна сказати, що провести виставу у Байроті це все одно, що здати екзамен на най вищу зрілість, людську і професійну.

«Летючий голландець» Вагнер написав у двадцять дев’ять років. Це твір його молодості, перший, де він   дозволив собі бути самим собою, не обертаючись ні на які авторитети. Його молодий голос звучить гучно, він щедро витрачає свою енергію, не думаючи про розподіл сил. Твір написаний на одному диханні, і з часів, коли його поставив у Байройті Зігфрид Вагнер, йде без антрактів, всі три дії, одна одразу  переходить в іншу. Стрімкий розвиток подій, необхідність утримувати напруження протягом більш, ніж  дві години. Виконання такого завдання падає на плечі диригента, який керує виставою і повинен забезпечити безперервність оркестрового розвитку і разом з тим надихати співаків, підтримувати їх емоційний тонус.

«ДЛЯ МЕНЕ ВАЖЛИВО ТОЧНО ВТІЛИТИ В ЖИТТЯ МОЄ БАЧЕННЯ МУЗИКИ. ГАСЛО МОЛОДОГО ВАГНЕРА: «Я ВАМ УСІМ ПОКАЖУ!» —  ЧУЄТЬСЯ З ПЕРШОГО ТАКТУ «ЛЕТЮЧОГО ГОЛЛАНДЦЯ». САМЕ ЦЕ СТАЛО ДЛЯ МЕНЕ КЛЮЧОВИМ МОМЕНТОМ ОПЕРИ», — КАЖЕ ОКСАНА ЛИНІВ

Я не стану докладно аналізувати режисерське прочитання твору, запропоноване Дмитром Черняковим.  Як завжди, він виступав одночасно як режисер-постановник і як сценограф. У другій своїй іпостасі, скажу відверто, він мені сподобався набагато більше, ніж у першій.  Витримані у монохромних тонах декорації скромного маленького містечка створили і певну атмосферу.  Поетична нота виникала завдяки тому, що  в більшості сцен стіни будинків забарвлювало туманне марево (досконала робота художника по світлу Гліба Фельштинського). Рухливі декорації дозволяли швидко змінювати ракурси відтворення подлій. Однак мене зовсім не переконало рішення першої дії. Ураган, буря, яка заставила моряків зійти на берег і перечекати цю стихію, звучала виразно в музиці і в усьому музичному настрої сцени. Однак цей настрій зовсім не відповідав сценічній ситуації: перебуванню команд обох кораблів за столиками  гарної кав’ярні, де вони вели мирні розмови, шуткували, реагуючи на ностальгічний наспів одного зі своїх товаришів. Потім  тут же і теж у своїй компанії скаржився на свої пригоди і біди капітан таємничого корабля-примари. Але було видно, що ні у такий корабель, ні у містику, яка передбачається вагнерівським сюжетом, Дмитро Черняков не вірить.  Як на мене, то особливо у другій половині цього акту сценічна дія розгортається попри настрою і напруженій романтичній атмосфері, якою сповнена вагнерівська музика.  Однак це тема спеціальної розмови. А полемічні зауваження на адресу режисера не можуть для нас затьмарити надзвичайне значення переможного входження у елітне байротське коло Оксани Линів. Вся її різнобічна діяльність спрямована на ствердження авторитету тієї національної культури, яка її сформувала, представником якої вона себе відчуває у європейському музичному світі. Хочеться побажати їй невпинно рухатися далі. Адже Байрот це така висока планка, яка вимагатиме постійного підтвердження новими випробуваннями і перемогами.

Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО, музикознавиця. Фото надано Bayreuth Festival
Газета: 
Рубрика: