Єдина книга його віршів «Сатира на півсвіту» була видана у видавництві «Стилос» вже після смерті Сергія Георгійовича. Вступну статтю до книжки написав філолог і поет Павло АМІТОВ, яку пропонуємо до уваги читачів «Дня»:
Сергій Георгійович Терсімонов (1953-2012 рр.) лише кілька місяців не дожив до 60 років. Поети, як правило, довго не живуть. Щодо цього сумного приводу є чимало сентенцій і коментарів. Хоча, дякувати Богу, багато талановитих обранців муз спростували подібну сумну традицію. Сергій Терсімонов не був улюбленцем долі. Він пройшов сувору школу життя, дорого сплачуючи за кожен новий набутий досвід. Сергій з цілковитою підставою міг назвати пройдений життєвий шлях своїми університетами. На превеликий жаль, за життя він так і не зміг опублікувати свої твори.
Познайомившись із поетичною збіркою, читачі зрозуміють: про друкування його віршів у Радянському Союзі не могло навіть ітися. Хоча в період перебудови і гласності, а тим більше після 1991 року поява творів Сергія Терсімонова у пресі виглядала справою цілком реальною. Однак сталося те, що сталося. Однак час від часу він робив спроби опублікуватися, але вони виявлялися безуспішними.
Залишимо це на совісті редакторів і різних літературних консультантів. Жодним чином не належачи до численного і зухвалого племені графоманів, Сергій у рідкісних здійснюваних ним спробах побачити свої вірші у пресі не виявляв належної наполегливості і послідовності. Цим він нагадує Велимира Хлєбникова.
Він жив, щоб жити. Але жив не так, як жила і живе переважна більшість його однолітків і земляків. На відміну від них Сергій був природженим нонконформістом. Цією якістю він спричиняв повсякчасні незручності своїм викладачам, начальникам і різним чиновникам-службовця. Перебуваючи в самісінькій народній гущі, щедро і щиросердно допомагаючи оточуючим його людям.
Сергій завжди і в усьому прагнув справедливості. І моральної, і соціальної. Більше того, Сергій Георгійович Терсімонов із цілковитою на те підставою міг сказати про себе словами класика: «У всьому мені хочеться дійти самої суті». Він давно зрозумів суть радянської влади і «рідної комуністичної партії». Будучи аж до самих кісток гуманітарієм, він, зрозуміло, і не думав вступати в КПРС, щоб стати успішним радянським патріотом. Адже в СРСР будь-яка гуманітарна діяльність так чи інакше була просочена чужою йому ідеологією. Тому не випадково його трудовий стаж цілком пов'язаний із робочими спеціальностями, і перш за все з шахтарською професією. На жаль, у шахті він був важко травмований і практично залишився без руки.
Але найважчі робочі жнива заради хліба насущного не змогли вбити в Сергієві до кінця життя пристрасть до літератури, поезії, гарячий інтерес до історії і, головне, невпинну тягу до творчості.
У прагненні творити його не зупиняла, загалом, сумна обставина, що він не бачив своїх творів опублікованими. Що й казати, дуже хотілося б погортати добре видану власну поетичну збірку. Однак первинним завжди виявлялися вірші, натхнення, тяга до пера і чистого аркуша паперу. І Сергій писав за першої ж можливості, писав, як то кажуть, «у шухляду».
Потрібно, на мою думку, зупинитися ще на одній важливій рисі його діяльної натури. Робота, сім'я, творчість не звільняли його від виконання суто громадянського обов'язку. Не той у Сергія Георгійовича виявився темперамент. Та й совість не дозволяла йому жити за відомим принципом: «Моя хата - скраю!». І він, завжди підтримуючи все по-справжньому передове, прогресивне, знаходив час для активної діяльності у новій незалежній профспілці гірників і в новій демократичній партії, що не продалася мафії. Менше ніж за місяць до смерті Сергій Терсімонов брав участь у виборчій кампанії як член виборчкому.
Що стосується безпосередньо його творчості і художнього рівня зібраних у книжці творів, то краще за все вам скажуть про це самі вірші. Хочу тільки коротко зупинитися на деяких індивідуальних особливостях поезії Сергія Терсімонова.
По-перше, він - яскраво виражений сатирик. Навіть у його відверто ліричних віршах нерідко, немов шило з мішка, висовується гостре сатиричне жало. Дар сатирика і нестримне прагнення до справедливості роблять його рядки безжальними, гострими і точними, як скальпель високопрофесійного хірурга.
По-друге, у нього надзвичайно тонкий, я б навіть сказав, абсолютний слух до звучання слова і абсолютний зір у написанні слова. Ці якості народжують дивовижну афористичність... І ще одна особливість поезії Сергія Терсімонова. Здатність до буфонади, лубка, навмисного примітивізму, використання певного жаргону - якщо так диктує жанр і тема. Це не слабкість, як може подумати якийсь естет, а цілком осмислений художній прийом. Це, до речі, теж ріднить його зі згадуваним тут В. Хлєбниковим. Мені в цьому разі більш доречним здається порівняння з живописом - зі своєрідним примітивізмом Піросмані. Подібний «примітивізм» сліпуче переповнений яскравими фарбами, об'ємністю і невиліковною жагою до життя. Сергій Терсімонов - безумовно, самобутній і талановитий художник. Хочеться вірити, що його творчості судилося довге життя і його вірші заслужено знайдуть своїх щирих і численних шанувальників.
