Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Петлюра: погляд сусiдiв зі Сходу

Російські телевізійники створили новий «історичний детектив»
15 лютого, 2008 - 00:00
СИМОН ПЕТЛЮРА / ФОТО З АРХІВУ

Нещодавно фільм «Пять смертей Симона Петлюры» презентовано на телеканалі «Росія» (автор сценарію — Віктор Савченко, режисер — Ігор Григор’єв). Треба зазначити, що виходу цієї стрічки передувала поява іншого історичного блокбастера «Украинский национализм: Невыученные уроки», демонстрованого також і в «реформованій» Бібліотеці української літератури в Москві.

Після перегляду кінострічки, присвяченої розслідуванню вбивства видатного керівника Української народної республіки (УНР), у багатьох глядачів виникло чимало запитань, бо сам фільм ні з повноцінною журналістикою, ні з історіографією нічого спільного не має.

По-перше, автори картини вже на початку своєї праці припустили значну помилку: вони відмовилися від принципу об’єктивності й ретельно відібрали факти, які дискредитували керівника УНР Симона Петлюру. Офіційна наука застерігає від таких викрутасів із методологією, тому цей псевдоісторичний «твір» може претендувати виключно на роль низькоякісної «попси», незважаючи на спроби замилювання очей глядачів коментарями авторитетних істориків: Ірини Міхутіної (РАН, Росія), Олександра Колпакіді (Росія), Віктора Савченка (Україна), Дмитра Бондаренка (Україна), Михайла Краснянського (Україна), Марка Ферро (Франція).

Наприклад, якщо цитується Михайло Булгаков, де петлюрівців він називає «нечистою силою», то не завадило б згадати й деяких російських діячів — хоч би й академіка Федора Корша, який ще до революції пророкував Петлюрі велике майбутнє. І таких «проколів» у фільмі досить багато.

По-друге, ніби наслідуючи деяких сучасних істориків, автори фільму вирішили відразу не «бити в лоб» традиційними звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі», як це нині робить багато російських журналістів. Натомість головне завдання перших чотирьох частин стрічки (всього їх було шість) — замулити очі паризькими вулицями, музикою та неквапливою оповіддю. Втім, уже під час розгляду версій убивства вводиться низка «потрібних» коментарів.

По-третє, незважаючи на допомогу істориків, у фільмі перекручено деякі історичні факти та забагато невиправданих узагальнень. Виявляється, що Українська Центральна Рада, наприклад, «была сколочена из националистических партий и кружков», а українські соціалісти до цього непричетні...

По-четверте, і що найсуттєвіше, автори оцінюють дії більшовиків і петлюрівців під різним кутом зору. Так, якщо в Харкові просто було встановлено радянську владу, за яку стояли до останнього й працівники київського «Арсеналу», то діяльність законної української влади зображається зовсім по-іншому: «Самозванный парламент Украинская Центральная Рада повозгласила независимость». А Симона Петлюру зображено честолюбною й приземленою людиною: «Йому хотілося весь час залишатися нагорі... Не авантюрист і не борець за ідею, а людина, яка не хотіла втратити владу... і боровся за неї усіма способами», — прокоментувала історик Ірина Міхутіна, авторка монографій «Украинский вопрос в России» (2003) і «Украинский Брестский мир» (2007).

Тобто, переглянувши цю картину, глядач може подумати, що власних героїв Україна не мала, як не має права й на власну історію, а значить — і на майбутнє... Фільм пересипаний фразами на кшталт «Петлюре пришлось приклеить усы и укрыться в Польше» або «В вагоне сидит Директория, а под вагоном ее территория». Варто навести ще один коментар історика з України Михайла Краснянського про петлюрівців та єврейські погроми: «Они настолько были... отморожены, не щадили ни детей, ни старух... Вряд ли они ходили в церковь... Это просто нелюди были, для меня это нелюди. И никакой политики в этом нет».

У фільмі, зокрема, не згадано, що в Українській народній республіці існувало Міністерство єврейських справ, а його міністрами в різний час були Аврам Ревуцький і Пінкас Красний. Крім того, вже документально підтверджено причетність до погромів насамперед більшовиків, завданням яких була дестабілізація ситуації в державі. У радянський час навіть на рівні Академії наук СРСР вийшла низка антисемітських «досліджень». Ще однією силою, що сприяла анархії та безладу в УНР, була «отаманщина» — Петлюрі доводилося не тільки боротися проти численних «отаманів», але й видавати накази, спрямовані проти погромників єврейського населення.

Ну а кінцівка «історичного детективу», певно, покликана вплинути на ту частину глядацької аудиторії, яка відчуває особливу насолоду від пророкування іншій людині вічного пекла. Тут автори намагаються подати глядачам власні погляди на християнські цінності чи просто виступити суддями чергового виявленого «обличия безбожия». І, насправдi, це не додає фільму науковості. Відеоряд: собор Паризької богоматері, барельєф із зображенням «нечистого». «Петлюра часто бував біля собору Паризької богоматері, роздивляючись барельєфи... чим сильніше нечистий тисне на ваги, тим більше грішників потрапляє до пекла», — читає автор. Після цього перед глядачем постає могила Симона Петлюри у вечірньому освітленні...

У такий спосіб Росія вкотре показала своє бачення історії України. Поки що, на жаль, ніяких змін на краще не виявлено, хоч автори й намагалися, за їхніми словами, «беспристрастно» розповісти історію життя видатного українського державника.

P.S. Телеканал «Росія» регулярно висвітлює події в Україні. Насамперед, це майже щотижневі репортажі за авторством шефа Українського бюро Євгенія Ревенка. Деякі з них, на кшталт «Стереть из памяти», перегукуються своєю назвою з публікаціями інших російських ЗМІ — «Память отшибло голодом» (Трибуна, № 45/23.11.2007) про великий Голодомор в Україні 1932—1933 рр. В них йдеться про «переписування історії по-українськи», політичну кризу в нашій країні, російський газ та «примусову українізацію». Ось коротка цитата з одного із випусків «Вестей недели» від 3 січня 2008 року: «Корреспондент «Вестей недели» проник в Украинский институт национальной памяти — историю переписывают именно там. На очереди — героизация Петлюры. Но пока все же Мазепа. История одного предательства, возведенного в новоукраинский героизм... Историю переписывают старательно — от параграфа к параграфу, от столетия к столетию. Вслед за Мазепой появятся и другие герои»...

І це об’єктивній погляд? Ні, це суб’єктивний, навіть заангажований погляд на історію, а інколи й перекручення фактів, що не робить честі авторам «казок» про минуле.

Юрій БЕЗКРОВНИЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ