Подарунок для Станіслава Боклана. З оркестром

Прем’єра «Шинелі» Миколи Гоголя в Київському національному академічному Молодому театрі насправді дуже суголосна музиці геніального Петра Чайковського. Віртуозні фортепіанні пасажі легко порівняти з акторською грою соліста-виконавця ролі оповідача і всіх героїв його історії Станіслава Боклана. Хореографічно-вокально-драматичну роботу молодих артистів Молодого театру під орудою Андрія Білоуса — із злагодженим і вправним оркестром. А слова першого виконавця Концерту № 1 для фортепіано з оркестром Ганса фон Бюлова:  «По ідеям це так оригінально без мережавості, так благородно, так потужно, так цікаво в подробицях, які не шкодять ясності і єдності загального сенсу» — цілком повідають панівним враженням від нової роботи театру над світовою класикою. Щоправда, певність у цьому приходить не одразу. Спочатку стиль бродвейського шоу радує здебільшого достойним рівнем наслідування (хореографія — Ніни Колеснікової, композитор — Усеін Бекіров, саундпродакшн- творча лабораторія Сергія Грачова).

Дзеркальні ширми, свого часу модні в київських театрах, удосконалені за рахунок нового матеріалу, оздоблені матовими жарівками з відтермінованим акцентуванням їх у масштабленості в порівняні з дзеркалом гримувального столика, поступово набувають метафоричного багатства (художник-постановник — Борис Орлов). Та раптом розум, який усвідомлює  цінність обраного мистецького підходу до твору зі шкільної програми, починає спотикатися о багатошаровість»сценічного пирога», як декларує свій режисерський стиль Андрій Білоус.

У своїй статті «Про архітектуру теперішнього часу» Микола Гоголь зазначив: «...поет, який не має значного таланту, завжди невдоволений одним простим сюжетом, і замість того, аби розвивати його і робити великим, прив’язує до нього безліч інших».

«Шинель» Молодого театру розгортає сюжет простий і потужний водночас, який проте не має нічого спільного з хрестостоматійним: «В «Шинелі» Гоголь виступив як письменник-гуманіст як борець за попранулюдську гідність гноблених і експлуатованих працівників, яких безжалісно калічив дворянсько-бюрократичний лад».

Із репліки автора про влаштування головного героя оповідання Акакія Акакієвича переписувачем починається історія про крадіжку особистості, без якої згідно з Софоклом «найвеличніше благо зовсім не народжуватись».

Коли стає зрозумілим, що сенсом існування Акакія Акакієвича (ім’я підібрано задля асоціації зі Святим Акакієм) є тепле пальтечко, яке приєднує його до успішних, розмова про особистісну сутність набуває надактуальної гостроти. Вистава піднімається до жорстокої дискусії культури корисності і культури достоїнства.

Молодий театр не застерігає і не закликає, просто ділиться думкою:»юність не підготовка до життя, це вже життя».

До травматичних насолод як алкоголь, наркотики відноситься й бездумність, нехтування компетенціями, всім тим, що здатне дорівнювати долі. І тут «оркестр»усім своїм музичним єством виступає як Alterego глядача — за крок до легкодумності з усією вимогливою прямотою юності ставить питання руба: «Мати чи бути?». Ця дилема знімається китайською мудрістю — «Нічого нема наперед, усе вирішується горизонтом подій». І це вже україно-центричний сенс вистави, такий важливий у бурхливому житті нашої Батьківщини. До фіналів танцювальних реплік «оркестру» соліст щоразу додає якесь іронічне па, яке спростовує серйозність відпрацьованості рухів. Актор Станіслав Боклан уникає фіксації образу Акакія Акакієвича, при цьому чітко прорисовуючи портрети інших персонажів. Його герой явно не читав, що через нього Гоголь «передав трагізм стану бідняка-різночинця, гнівний протест проти його приниження, проти несправедливості суспільних стосунків». Неспроможність переписувача до самореалізації, відсутність амбіцій, простої поваги до себе видають нездатність усвідомлювати дійсність. Після спроби приліпитися до шинельнозабезпечених, зустрівши повію, він ніби переглядає сенс своїх поневірянь. Навіть коли шинель відбирають,  не дуже й то тужить за нею і абсолютно точно розуміє що влада якщо не за злочинців, то точно не проти них.

Актор Станіслав Боклан в ролі Акакія Акакієвича буває чужим собі, його психодуша випробовує себе від розуміння до презирства і байдужності. Його коронне почуття гумору в цій ролі особливо аристократичне. Він демонструє вміння зчитувати вічне, наділяти слово напругою, запаковувати свого героя у свій час.

Соломон Міхоелс стверджував: «Що без теми нема актора». Створені Бокланом ролі в театрі, кіно, на телебаченні такою темою заявляють прискіпливість до розуміння таланту людяності.

Ця тема так само хвилює і режисера Андрія Білоуса. Його «пиріг» смакує глядачам різного віку, і, як на мене, перш за все, таким дорогоцінним сьогодні, на жаль дедалі рідкіснішим,високим душевним підйомом.