В’ячеслав КРИШТОФОВИЧ-молодший
Давним-давно, після виступу в Києві наприкінці 60-х, ввічливий Дюк
Еллінгтон назвав українську публіку найкращою в світі.
Днями кияни змогли довести це ще раз на концертах французького Національного
джазового оркестру (Orchestre National de Jazz) з Парижа. Колектив створено
1986 року з ініціативи міністра культури Франції. Кожних два роки в оркестрі
міняється керівник, який на власний розсуд формує новий склад і програму.
Нинішній керівник оркестру — контрабасист, композитор і аранжувальник Дідьє
Левалле. Він безперечно тяжіє до фрі-джазу. Цей напрям уже понад тридцять
років є авангардом джазу. Між іншим, самі музиканти (склад оркестру — інтернаціональний,
серед його учасників є, мабуть, найкращі джазмени Європи; тут кожен — і
бездоганний акомпаніатор, і віртуозний соліст) імпровізують не просто легко,
а й пустотливо, що властиво лише прекрасним майстрам. Причому сам Левалле
зі своїм контрабасом майже не помітний. Що, до речі, передусім свідчить
про його високий клас, смак і такт.
Одне слово, впродовж двох вечорів Київ отримав подвійну порцію фрі-джазу
вищого гатунку. Київська публіка не розбещена такими джазовими враженнями
(згадується хіба що концерт Vienna Art Orchеstra кілька років тому). І
в такій ситуації просто безглуздо ховати свій захват під маскою снобізму.
До речі, французькі джазмени змогли оцінити не лише досвідченість слухачів,
а й майстерність українських музикантів. У одному з концертів із ними виступив
київський джазовий квартет гітариста Станіслава Мороза. І треба чесно сказати,
що за наших джазменів, особливо саксофоніста Дмитра Маркитантова та контрабасиста
Максима Гладецького, не було соромно навіть порівняно з п’ятнадцятьма прекрасними
музикантами О. N. J.
