Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, культурна діячка

Подвижник української музики

Біографія Івана Гамкала, одного з відомих сучасних оперних диригентів, сповнена багатьма яскравими творчими подіями
30 квітня, 2009 - 00:00
У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ ІВАНА ГАМКАЛА ПЕРЕВАЖАЮТЬ ТВОРИ КОМПОЗИТОРІВ НА УКРАЇНСЬКУ ТЕМАТИКУ / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Ось уже сорок років Іван Дмитрович є безпосереднім і активним учасником українського мистецького життя. І не тільки як музичний діяч, а й як людина, котра своїм високим інтелектуальним потенціалом сприяє розбудові й формуванню сучасного контексту духовного життя нації. У ньому поєдналися прекрасний оперно-симфонічний диригент і музичний теоретик, публіцист і мистецтвознавець, дослідник-біограф і педагог, врешті, людина, щедра на творчі ідеї та проекти. Про це свідчить ціла низка реалізованих ним останніми роками на сцені Національної філармонії унікальних задумів щодо повернення із забуття оперних творів і симфонічної музики українських композиторів ХVІІ—ХІХ ст., першопрочитань опер сучасних композиторів у концертному виконанні.

Таких людей, як Іван Гамкало, називають подвижниками. І нехай це визначення не видається для когось компліментарним, бо творча запальність Івана Дмитровича безліч разів ставала імпульсом до пошуків і відкриттів не тільки його особисто, а й інших людей. Наведу лише один малознаний факт із біографії маестро, хоч це й не стосується головної справи його життя, — музики, але промовисто репрезентує обширність його інтелектуального світогляду. Адже саме Гамкало, як згадував Анатолій Кудрицький, колишній головний редактор видавництва «Українська енциклопедія» ім. Миколи Бажана, надихнув його на створення унікального довідника «Митці України». Для довідника він написав сотні й сотні статей; через його руки як рецензента пройшли практично всі матеріали про композиторів, виконавців, оперних режисерів, музичних теоретиків, критиків...

Вихованець однієї з найвизнанішої в Україні львівської диригентської школи, учень Миколи Колесси, а з теоретичних дисциплін — Станіслава Людкевича, Романа Сімовича й Анатолія Кос-Анатольського, Іван Гамкало отримав міцне підѓрунтя для подальшої творчої роботи. Адже він опановував не тільки професійні навики техніки диригування, а й виховувався на високих зразках жертовного служіння мистецтву як найвищому вияву людського духу. Його вчителі, які мали високу європейську освіту, були загартовані в боротьбі за національні ідеали, й попри найскладніші часи радянської дійсності зуміли запалити незгасним вогнем любові й шани до національної культури і своїх вихованців, які, прийшовши в різні театри, філармонічні колективи, завжди з пієтетом ставилися насамперед до української музики, національних духовних цінностей. Це й стало альфою та омегою творчості Гамкала як керівника музичної частини Дрогобицького музично-драматичного театру, головного диригента симфонічного оркестру Донецької філармонії, диригента Національної опери України, де він працює з 1970 року. У творчому здобутку Івана Дмитровича переважають твори композиторів на українську тематику, хоч він і є диригентом-постановником найскладніших творів світового оперного репертуару, — «Гугенотів» Мейєрбера, «Царевої нареченої» та «Моцарта і Сальєрі» Римського-Корсакова, «»Мазепи» та «Євгенія Онєгіна» Чайковського, «Бориса Годунова» і «Хованщини» Мусоргського, «Трубадура» і «Травіати» Верді... Однак магістральним напрямом, домінантою творчої діяльності маестро стала саме українська опера — як класична, так і сучасних авторів, — на жаль, не завжди належно оцінена, не повсюди належно пошанована. В інтерпретації Івана Гамкала на київській сцені йшли добре знані за багаторічну сценічну історію опери: «Наталка Полтавка» Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, призабута зі шістдесятих років ХХ ст. «Наймичка» Вериківського і практично незнане в Києві «Купало» Вахнянина... Іван Гамкало ініціював реконструкцію та постановку незакінченої опери Леонтовича «На русалчин Великдень», що висвітлило ще одну грань геніального українського композитора, який трагічно загинув, не доживши й до сорока років. Віднайшов ноти й повернув нам із забуття, нехай і в концертному виконанні, неймовірно цікаву оперу Бортнянського «Сокіл». До особливих творчих здобутків Івана Гамкала, та й усієї музичної культури кінця ХХ століття, треба віднести й постановку опери Антона Рудницького «Анна Ярославна, королева Франції». Твір, написаний композитором далеко на чужині, став візитівкою часу й символом щемної любові до рідної землі, проте, не маючи втілення на професійній сцені, хибував деякими прорахунками. Під керуванням маестро було здійснено музичну редакцію партитури, нову інструментовку. Вперше на київській сцені зазвучала опера українського композитора з діаспори, привернувши увагу до незаслужено відкинутого з ідеологічних міркувань пласту нашої культури, в якому є великий, але ще не вивчений і не введений до мистецького життя потенціал збагачення національної духовності.

Івану Гамкалу випало працювати із плеядою видатних диригентів — Костянтином Сімеоновим, Веніаміном Тольбою, Стефаном Турчаком, Олегом Рябовим, Володимиром Кожухарем, яким він був гідним колегою, митцем, котрий прокреслював власний шлях у творчості. Багато співаків завдячують саме Гамкалу за вдалий, визначальний для них дебют на першій оперній сцені України. Це Марія Стеф’юк, Лідія Забіляста, Вікторія Лук’янець, Анатолій Кочерга, Володимир Гришко — зоряна плеяда українського вокального небосхилу.

Творчість Івана Дмитровича добре відома не тільки в Україні. Любителі оперного мистецтва в Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Франції, Голландії, Росії мали велике задоволення познайомитися з його інтерпретаціями низки класичних творів («Хованщина», «Трубадур», «Князь Ігор»).

Майстерність і диригентські здобутки українського маестро знайшли відповідне визнання. Іван Гамкало — член президії Європейської академії музичного мистецтва (Відень, Австрія) — однієї з найповажніших світових мистецьких інституцій. У 2001 році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. Він працював у Комітеті з Національної премії України ім. Тараса Шевченка, і це далеко не повний перелік мистецьких та громадських інституцій, з якими співпрацює Іван Дмитрович.

Значний внесок в музичну культуру робить він і як педагог. Іван Гамкало є професором Національної музичної академії, довгий час викладав диригування в Київському інституті культури (зараз — Національний університет культури і мистецтв), очолював державні екзаменаційні комісії в мистецьких вузах України, був членом низки журі міжнародних вокальних конкурсів, удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, член трьох творчих спілок України. Іноді навіть дивуєшся, де Іван Гамкало знаходить енергію і час для такої активної та розлогої творчої та громадської діяльності. Втім, мабуть, саме таким має бути сучасний митець, який знає не тільки свою справу, а ще й є патріотом мистецтва, культури України.

Василь ТУРКЕВИЧ, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ