Я бачила, тоді, що хто хиливсь найнижче, того найбільш топтали люди й коні.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка

Поезія — як стратегія розвитку країни

9 вересня, 2011 - 00:00

Минулі вихідні головним поетичним меридіаном України став чернівецький. У місті вже вдруге відбувся Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz», який знову наголосив на історичному праві Чернівців повернути своє законне місце на культурній мапі Європи. Перебуваючи в головному місті Буковини, постійно знаходиш свідчення, що це — відкрите для світу місце. Щоправда, до призабутого через воєнні та післявоєнні події образу багатонаціонального культурного європейського міста Чернівці в масштабах простору цілого міста повертаються хіба на період фестивалю «Meridian Czernowitz». У стінах кав’ярень, театрів та музеїв поезію озвучують німецькою, польською, французькою, румунською, російською та українською мовами: на фестивалі цього року — митці з одинадцяти країн світу. Це фактично в чотири рази масштабніше міжнародне представництво, ніж минулого року. Богдан Задура, Маріуш Гжебальський (Польща), Ільма Ракуза, Ервін Мессмер, Рафаель Урвайдер (Швейцарія), Валері Рузо, Бруно Женест, Еммануель Мозе (Франція), Роберт Шіндель, Герхард Рюм, Мілена Фіндайз (Австрія), Міхаель Аугустін, Уляна Вольф (Німеччина), Грігоре Кіпер (Молдова), Роберт Шербан (Румунія), Хатіг Гроссман (Ізраїль). З українського боку — Богдана Матіяш, Олександр Ірванець, Катерина Бабкіна, Христя Венгринюк, Андрій Бондар, Остап Сливинський та Ігор Померанцев (Україна — Великобританія). Це — неповний перелік тих, хто брав участь у фестивалі та чиї твори увійшли до спеціально виданого Альманаху поезій Meridian Czernowitz-2011. Звісно, не кількісний показник — озвученої поезії, проведених заходів та запрошених закордонних гостей — забезпечує якість мистецьких заходів. У випадку Чернівців — це продумана програма, добрий менеджмент і навіть співпраця з місцевою владою. «Ми звикли порівнювати усі наші культурні починання із західними, рівнятися на Європу. Часто це недоречно, але не в Чернівцях. На Заході подібні дійства підтримує влада. У нас вона не має звички підтримувати культурні ініціативи, з іншого боку — від неї не завжди хочеться отримувати допомогу. Тут організаторам якимось чином удалося знайти спільну мову з нею. Це приклад конструктивної співпраці», — вважає Сергій ЖАДАН, письменник та член ініціативної групи «Meridian Czernowitz». До речі, конструктивна співпраця з органами влади — це один із необхідних етапів повернення України на мапу Європи.

«ДЕЩО ПОВІЛЬНА» ВІДЕОПОЕЗІЯ

Справжнім успіхом цьогорічного фестивалю можна назвати приїзд у Чернівці членів найавторитетнішого у Німеччині літературного товариства Literatuwerkstatt Berlin (у буквальному перекладі — Літературна майстерня Берліна) Крістіане Лянге та Томаса Вольфарта, які виконали тут дві місії. По-перше, оцінювали роботи-претенденти на відеопоетичну премію «БУК». А по-друге, в кооперації із німецьким культурним центром «Гете-Інститут Україна» привезли до Чернівців роботи Берлінського поетичного фестивалю кіно «ZEBRA». Колись міжнародна премія «БУК» сьогодні — загальноукраїнська. Це не зниження статусу нагороди, а прагнення сконцентруватися на стимулюванні появи національного продукту, пояснюють організатори. Царина відеопоезії в Україні сьогодні ще на так густо заселена іноземним виробником. Тому фестиваль має всі шанси надати поетичному відеовиробництву справді національний характер. Такий хід уже виправдав себе в Німеччині. Зокрема, на фестивалі «Zebra» у 2010 році було представлено більше тисячі поетичних фільмів із 71 країни світу.

— В українських стрічках ми побачили різні почерки і різні естетичні підходи. Гадаю, це дуже цікавий початок, — підкреслює Крістіане ЛЯНГЕ.

А Томас Вольфарт зауважує, що українські поетичні фільми — «дещо повільні». Це стосується передусім темпу, насиченості сюжету. «Це не критика, а вказівка на те, що вони інші, із власним характером. Із українським відтінком», — зауважує він. Одна із українських відео поетичних першопрохідців — Галина Сенчина зі Львівщини.

— Для перших відео я брала роботи українських художників, Хоча більшість із них вважають російськими чи польськими, — пояснює Галина. — А я хотіла показати, що у нас є свій український скарб. На їх основі створювала відео, озвучувала власними віршами. Моя конкурсна робота представляє явища природи. Вона простіша за інші конкурсні фільми, але тому, можливо, й стала доступнішою для розуміння. Вона чуттєва. Гадаю, для Берлінського фестивалю мені треба буде створювати складніші роботи, за складнішими параметрами.

«МОДИ НА УКРАЇНСЬКЕ ЗАРАЗ НЕМАЄ»

— У Чернівцях я втретє, проте як автор і учасник фестивалю — вперше. Це досить симпатичний фестиваль, передусім цікавий «сумішшю» молодих і більш досвідчених письменників із різних країн. Відчуваю хорошу енергію і наміри, — ділиться з нами своїми враженнями поетеса зі Швейцарії Ільма РАКУЗА. — Чернівці — відкрита і космополітична традиція. Організатори хочуть повернути місто на культурну мапу Європи, і я дуже рада цьому. Залюбки приїду ще раз, якщо мене запросять. Цю ініціативу необхідно підтримувати.

— Україна — це частина Європи, незалежно від того, які спекуляції відбуваються довкола цього, наголошує швейцарська поетка. — А що стосується питання Схід — Захід України, для мене воно взагалі не стоїть. Україна не гомогенна, це так. Але молодь, та й взагалі населення, наскільки я розумію, переконане, що європейський напрям — єдиний перспективний. Хоча Янукович і пішов трохи «кривим», незрозумілим для всіх шляхом.

— Ви розповідали, що товаришуєте із Юрієм Андруховичем. Він, а також Сергій Жадан — це два найбільш знані українські письменники на західних теренах. Видається, інші імена європейцям не відомі...

— Не зовсім так. Доволі багато молодих письменників перекладено, наприклад, Любко Дереш. Звичайно, Оксана Забужко. Є антології з текстами молодих прозаїків. Я б не сказала, що ситуація катастрофічна, але моди на українське зараз немає, це правда. Вона спалахнула після помаранчевої революції. Тоді й у газетах більше писали про Україну. Тоді й видавці сказали: «Ми хочемо видавати щось українське!» Тобто ваші автори раптово стали цікавими. На жаль, із літературою країн Східної Європи зажди так. Дуже часто, коли відбуваються екстремальні події в політиці, виникає інтерес і до літератури. А без такого «підживлення» — той інтерес доволі скромний. Але треба відзначити, що і Андрухович, і Жадан допомагають поширювати українських авторів. Вони — ваші промоутери в Європі. Не так все й погано. Хто має бажання, той може доволі багато дізнатися про українську літературу.

— А чи багато європейців цього хочуть?

— Складно сказати. На загал не так багато. До речі, російською літературою також перестали цікавитися. Раніше вона користувалася великим попитом. Зараз — ні.

— Чому, як гадаєте?

— Середньостатистичного читача передусім цікавить американська література (особисто мене вона зовсім не цікавить). І це пов’язано з політикою. Як тільки щось трапляється — в хорошому чи поганому сенсі — революція чи війна — всі моментально кидаються читати літературу цієї країни. Сьогодні — це література арабських країн. Що ж, це закони ринку...

***

Дуже слушними та вчасними для нас, українців, видаються слова Ільми Ракузи. Задля того, аби бути цікавою Європі, Україні треба просто повернутися до себе самої та своєї сутності. Це, між іншим, має пряме відношення до слів засновника та президента фестивалю Святослава Померанцева (із нещодавнього інтерв’ю «Дню») про те, що поезія — це соціальний стандарт. І справді. Поезія — це не лише вищі сфери, а й цілком прагматичні в суспільному вимірі параметри: вміння слухати та чути, вміння мислити та бачити світ навколо, вміння цінувати своє. Ті параметри, які сьогодні потрібно нарощувати українському суспільству. Добра поезія — як один із елементів глобальної стратегії розвитку країни. Чом би й ні?

Христина БОНДАРЄВА, Львів — Чернівці — Львів
Газета: 
Рубрика: