Сумну новину про те, що перестало битися серце видатного оперного співака, режисера, педагога, Героя України «Дню» повідомив ректор Національної музичної академії України Володимир Рожок. У минулому році в Академії відзначили 90-річчя знаменитого баритона. Хоча 2016–й був не простим для Дмитра Михайловича, але він мужньо боровся з хворобою. Смерть митця – важка втрата для всього мистецтва нашої країни, а його ім’я ще за життя вписано до золотої скарбниці національної культури.
Гнатюк був першим виконавцем хітів 1960-х ( легендарних пісень «Два кольори» та «Мій Київ»). На оперній сцені він створив такі самобутні образи, як Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка» Лисенка), Петруччіо («Приборкування норовливої» Шебаліна), Мазепа, Онєгін («Мазепа», «Євгеній Онєгін» Чайковського), Демон («Демон» Рубінштейна), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Ріголетто («Ріголетто» Верді) та ін.
Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Росія, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі Д. Гнатюка було понад 85 творів національної та світової класики — від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.
Як режисер-постановник поставив понад 20-ти вистав, зокрема «Князь Ігор» О. Бородіна , «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського , «Золотий обруч» Б. Лятошинського , «Мазепа» П. Чайковського, «Війна і мир» С. Прокоф'єва , «Севільський цирульник» Дж. Россіні та інші. Дмитро Михайлович багато років працював головним режисером Національної опери, викладав у НМАУ.
Якби зібрати всі букети квітів, які подарували співакові під час творчої діяльності, то це була б територія безкрайнього поля! Якби виміряти довжину всіх доріг під час гастрольних поїздок (літаком, поїздом, автобусом, автомобілем), які за життя здолав Дмитро Михайлович, то, певно, можна було б досягти сонця. Якби зібрати разом усі публікації різними мовами, присвячені його виступам в Україні та на різних континентах, то вийшло б багатотомне видання. Він співав для перших осіб держав і у простих сільських будинках культури по всій Україні, а також у багатьох престижних залах зарубіжних країн. І завжди були овації!
В одному з останніх інтерв‘ю співак сказав: «Я вступив у зиму свого життя. Але я прожив його змістовно, не розтрачав його на дурниці й пустощі. У моїй долі були і голод, і холод, і страшна війна, і безвихідь. Та коли ти маєш мету і добиваєшся її здійснення, коли вдалося зробити щось талановите, дякуй Богові, що не змарнував своє життя»...
Василь ТУРКЕВИЧ, мистецтвознавець, завідувач літературної частини Національної опери України:
— Не часто людині за життя вдається стати легендою, а Дмитро Михайлович став нею вже на початку своєї творчої кар’єри, всупереч багатьом оперним канонам. На київську сцену він прийшов із консерваторії не початківцем-стажером, а вже сформованим співаком із потужним, тембрально красивим голосом. Успішний дебют Гнатюка був не лише результатом блискучої педагогічної школи великого Івана Паторжинського, а й виявом подарованого Богом таланту, піднесеного натхненною працею до вершин оперного Олімпу.
Дмитро Михайлович багато працював над розширенням репертуару Національної опери творами сучасних композиторів. Його участь у операх стала «золотою» сторінкою українського сучасного мистецтва. Гнатюк у багатьох параметрах визначив виконавську манеру інтерпретацій кількох подальших поколінь співаків, які перейняли нюанси стилю уславленого майстра опери. А коли співак відчув, що йому тісно в оперному репертуарі , зайнявся концертною діяльністю. Із ім’ям Д. Гнатюка пов’язано народження української естради. Він неперевершено виконував народні пісні та романси. Дмитро Михайлович підняв до висот твори, написані Платоном Майбородою, Олександром Білашем, Анатолієм Кос-Анатольським, Степаном Сабодашем, а їхні пісні в його виконанні стали суперпопулярними: «Два кольори», «Рідна мати моя», «Пісня про рушник», «Очі волошкові», «Черемшина», «Летять, ніби чайки», «Марічка», «Цвітуть осінні небеса», «Ясени», «Сніг на зеленому листі», цей список дуже довгий.
Баритон Дмитра Михайловича в однаковій мірі можна вважати і ліричним, і драматичним, залежно від того, яку партію він виконував. Артист умів міняти тембральні нюанси, переходив від елегійності піано до експресивної динаміки, особливо у виставах із напруженим психологічним сюжетом (Жермон у «Травіаті», Ренато з «Балу-маскараду»). Психологічна багатоплановість образу Ріголетто (в однойменній опері Дж. Верді) знайшла у вокальному трактуванні Гнатюка глибину розкриття, закладеного композитором підтексту, який зробив цей образ актуальним поза часом. У репертуарі співака з’являються партії, які принесли визнання: Яго — «Отелло», ді Луна — «Трубадур», Амонасро — «Аїда», Валентин — «Фауст», Микола — «Наталка Полтавка», Остап — «Тарас Бульба», Султан — «Запорожець за Дунаєм» та інші. Численним був доробок співака в сучасному українському репертуарі («Милана», «Арсенал», «Загибель ескадри», «Перша весна»)…
Смерть Гнатюка – це велика втрата і біль для всіх шанувальників його таланту як співка, оперного режисера й педагога.
Володимир РОЖОК , ректор НМАУ:
– 29 квітня, на 92-му році життя, пішов у Вічність видатний українець, гордість і патріот нашої держави, знакова особистість, людина, яку знав увесь світ! Гнатюк був послом культури нашої країни по всіх світах. Нагадаю, що Дмитро Михайлович був двічі героєм – Соціалістичної Праці (вища відзнака колишнього СРСР, яка пішла у вічність) і України, лауреат державних премій, академік Національної академії мистецтв, народний артист – тобто він був увінчаний і уквітчаний найвищими нагородами колишньої держави та нинішньої – Незалежної України. Ця людина віддала мистецтву все – серце, душу, свої роки натхненної праці.
Гнатюк поклав на вівтар нашої незалежності своє життя. Він був геніальним майстром оперної сцени. Таким його запам’ятають усі покоління українців, особливо ті, хто працював із Дмитром Михайловичем. Він після занять у НМАУ завжди йшов разом із студентами, які його супроводжували до дому, продовжуючи розмови про мистецтво.
Гнатюк помер не пенсіонером, а завідувачем кафедри оперної підготовки, він багато років був директором, а потім –головним режисером Національної опери. Поставив на київській сцені більш ніж 20 унікальних вистав, серед них: «Князь Ігор», «Пікова дама», «Тарас Бульба», «Травіата», «Запорожець за Дунаєм», «Хованщина», «Наталка Полтавка» та інші. А у нас в Оперній студії, яку він обожнював, бо дуже любив працювати з молоддю, поставив п’ять вистав, які й зараз прикрашають нашу афішу: «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Травіата», «Севільський цирульник» і «Фауст». У цих операх владарюють молоді співаки, майбутні зірки не тільки української, а й світової сцени.
Ми, колектив Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, глибоко сумуємо, що пішов із життя видатний майстер, який був нашим випускником. Він закінчив Консерваторію 1949 року (клас І.Паторжинського). Дмитро Михайлович все життя линув серцем до нашого вишу. Не шкодував сил і часу, навчаючи студентів. Ми пишаємося, що були поруч із цим велетнем української музичної культури. Він прожив у променях прожекторів слави, його голос обожнювали мільйони людей, у любові родини і всього світу. Хай йому буде пухом наша київська земля! Вічна пам’ять Дмитрові Гнатюку!
«День» висловлює щире співчуття родині, друзям, колегам Дмитра Михайловича.
Прощання з Д.М. Гнатюком відбудеться 4 травня з 11 до 13.00 в Національній опері України. Поховають співака на Байковому кладовищі у Києві.
