Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

Портал у Японію

«Мистецький Арсенал» пропонує відвідувачам «уявний путівник» Країною Східного Сонця
14 листопада, 2017 - 17:10

Ця виставка завершує Рік Японії в Україні. Куратори проекту — Юлія ВАГАНОВА, Андрій ЛІНІК та Юлія ЗІНОВІЇВА — запропонували інтерактивну прогулянку основними «пунктами» японської культури. Зразки традиційного мистецтва із колекцій українських музеїв та роботи художників-інноваторів слугують дороговказами в цій мандрівці.

Генеральна директорка «Мистецького Арсеналу» Олеся ОСТРОВСЬКА-ЛЮТА розповідає, що виставка «Уявний путівник. Японія» не прив’язана до певного стилю чи періоду, а охоплює культуру країни загалом, представляє її основні ідеї. «Це абсолютний must see для всіх, хто цікавиться далекосхідними цивілізаціями, а також для тих, хто любить цікаві історії і прагне поживи для розуму», — запевняє вона.

Фоторепортаж

Виставковий простір поділений на вісім «станцій» — зал, кожна з яких присвячена окремій темі. Робимо крок у темряву і опиняємось у першій.

ФУНДАМЕНТ КУЛЬТУРИ

У «Порожнечі» нас зустрічає симуляція створення світу під назвою «(Не)зворотний» (автор — Норімічі Хіракава). Комп’ютерна програма виводить на екран космологічні образи, частки в яких рухаються без упину. Час від часу очі засліплює яскравий спалах — метафора Великого вибуху. Тут варто згадати, що, практикуючи техніки медитації, людина вчиться очищати свій розум і душу, щоб потім пізнати щось по-справжньому красиве й вартісне. Ритмічний звуковий відлік нагадує, що час минає, а попереду — майже вся подорож.

З «Острова» розпочинається справжнє знайомство з Японією. Розмаїття ландшафтів та кліматичних особливостей цієї острівної країни вражає. На стінах зали розміщені старі мапи — відображення уявлень про Японію. «Гербарій Львівського національного університету надав нам японське насіння, привезене українською дослідницею, — Юлія Ваганова звертає увагу на сусідню експозицію. — Насінини, що вітром переносяться на материк, як на мене, є гарною метафорою передачі інформації про Японію до інших країн».

Друга частина зали виглядає більш мінімалістично — біла підлога, чорні кулі на тоненьких підставках і два плеєри. Це інсталяція Ліота Ягі «Звукова сфера», своєрідний експеримент з електромагнітним полем та інформацією на плівках у часі та просторі. Дані з магнітної плівки, якими обмотані кулі, зчитуються в довільному порядку. Тож шум, який програють плеєри, завжди буде різним.

Наступна станція — «Японський сад» — теж фундаментальна для Японії. Навіть у задусі сучасних мегаполісів її жителі шукають вільні куточки й відтворюють там маленькі моделі саду, повертаючи природну гармонію та спокій у бетонні джунглі.

Для київської виставки сад розробляла компанія Kosugi Zohen Co. Ltd. Президент компанії Сакі Косугі зауважив, що японський сад має бути асиметричним, простим та абстрактним. Елементів у ньому небагато — каміння різних розмірів, рослини та вода, але кожна складова щось символізує в історії, яку оповідає творець саду. Сад в «Арсеналі» — про подорож Будди з уявного світу в земний, його спілкування з душами померлих та повернення до свого раю. Він сконструйований за зразками ХІІІ—XV століть.

СЕЗОНИ ЗМІН

Черговий перехід приводить до «Форми», що є головною метафорою японської культури. У залі зібрані речі, форми яких конструюють наше сприйняття східної країни. У вітрині — крихка кераміка та міцні металеві вироби, на стінах — тонкі витинанки, тремтливий папір та чіткі штрихи, з яких складаються ієрогліфи та смисли. На іншому боці — барвисті кімоно різних епох із приватних колекцій. Тут якнайкраще проявляється вміння японців комбінувати традиційне та новітнє, не припиняючи творити.

Зміна форм і миттєві перетворення — неприємна здатність бакемоно, моторошних монстрів, ласих до людської плоті, «на честь» яких названа наступна зала. Але це поняття може означати і чуже в широкому розумінні, допомагаючи прийняти існування Іншого поруч із собою.

У цій «демонічній» залі розміщені рефлексії сучасних японських художників щодо матерій та їхнього стану. «Морфовежа» (авторка — Сачіко Кодама) — це ферофлюїдна скульптура, яка трансформується під дією магнітного поля й ніби є метафорою змінних у просторі та часі структур. Контрольованість руху скульптури контрастує з фільмом «Хаос, що дихає» на сусідній стіні.

Нело Акамацу сконструював звукову інсталяцію Chozumaki зі скляних ваз, заповнених водою. На дні кожної маленький магнітик обертається під дією електромагнітного поля і створює бульбашкові вири з ледь чутними звуками. Це нагадує про те, що вода, один із найбільш містких символів, може бути провідником між різними світами, станами, об’єктами і думками.

Тему змін продовжує наступна локація — «Пори року». Добробут японців-землеробів дуже залежав від сил природи. Тож вони вирішили з нею не боротися, а синхронізуватися. Уважне сприйняття сезонних змін виражається у традиціях (наприклад, милування сакурою), мистецьких творах, декоруванні побутових речей та інших видах вишуканого дозвілля.

Перший об’єкт у цій залі — «Музична скринька ALMA». Це «лебедині пісні» радіохвиль великої зірки, яка скоро зникне. Своєрідна шарманка програє 70 дисків із записами спостережень за цією зіркою, які здійснювали Національна астрономічна обсерваторія Японії, студія цифрового дизайну PARTY і фахівці з алгоритмічного дизайну Quosmo.

Родзинка «Пір року» — гербарій рослин Японського архіпелагу, зібраний сходознавцем Олександром Кльотним 1914 року. Гербарії двосторонні, нижню частину можна побачити у дзеркалі під вітриною. «Такі експонати нечасто можна побачити на виставках, але нам використання гербарію в залі «Пори року» видається доречним. Це яскравий спогад, який ми розгортаємо взимку, щоб згадати особливі часи», — коментує Юлія Ваганова. Поруч із рослинами — коротка інформація, на протилежних стінах — оригінальні теки для зберігання та опис японською мовою, зроблений Кльотним.

НА ШЛЯХУ ДО СВЯТИНІ

Червоною ниткою крізь японську культуру проходить поняття «Шлях». Шляхи бувають дуже різні, один із найвідоміших і найзахопливіших — самурайський. В експозиції сьомої зали — тематичні гравюри, зброя та обладунки японського лицаря. На стендах у центрі — ще один шлях, синівська шанобливість. І хоч заради порятунку ближніх героям серії малюнків доводиться принижуватися, врешті-решт доля їх винагороджує.

Інший шлях — заклик до любові та балансу в бажаннях — демонструє художниця Sputniko. Її робота — шалений симбіоз спільних із генними інженерами експериментів над ДНК шовкопрядів та відеоарту, роздум у незвичній формі на тему доленосних зв’язків між людьми.

Кінцева точка мандрівки — «Мейшьо». Це особливі та відомі місця, відзначені у класичних текстах і шановані всіма японцями. «Звичайно, одне з найвідоміших мейшьо — гора Фудзі, — розповідає Юлія Зіновіїва. — Ми зібрали всі переосмислення цього образу через різні мистецтва в одному місці. Каліграфія, картини, гравюри... Найвидатніші люди вважали це місце прекрасним. Коли ти опиняєшся там, знову переживаєш цю особливість і переплавляєш чужий досвід у свій».

«Дурень той, хто не здійснив сходження на Фудзі жодного разу. Дурень той, хто зробив це двічі», — стверджує напис над зображенням гори. Той, хто захоче повернутися на виставку до її завершення 17 грудня, дурнем не буде. «Уявний путівник» завершується освітньою станцією, де можна навчитися складати орігамі, малювати комікси манга та ієрогліфи тощо. Відбуватимуться тут і майстер-класи та воркшопи, які допоможуть глибше зануритися в японську культуру.

 

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments