Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Поєднання непоєднуваного

Dokumento essе в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків
4 вересня, 2019 - 10:11

Без непримиримості дефініцій, скандалів на кшталт «я теж так можу!» проминуло експонування в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків виставкового проекту Dokumento essе Анастасії Подерев’янської та Олександра Смирнова. З огляду на певну провокативність формату, очікувався бурхливий вихлюп негативної енергії з боку глядачів. Проте чи то наш сучасник насправді досягнув значних успіхів у розумінні новітніх художніх практик, чи то — навчився добре імітувати компетентність: у будь-якому разі, подивом для музейників виявилася, радше, не скандальна атмосфера перебігу виставки, а навпаки — загострена увага до авторських технічних і технологічних прийомів, спроби занурення у світ представлених образів, непоодиноке й по-справжньому фахове смакування стилістикою. Відтак можна з впевненістю зауважити, що молоді, однак достоту знані в українському арт-просторі художники Анастасія Подерев’янська та Олександр Смирнов цим проектом здобули чимало нових фанів своєї творчості, поставивши перед критиками та й усією мистецькою спільнотою багато актуальних, ба навіть дражливих питань.

Характерною ознакою проекту Dokumento essе є несподівано цікаве поєднання не завжди поєднуваних речей. По-класичному вагомі, лаконічні, майже по-пуританському стримані стилістичні засоби Олександра Смирнова і, сповнені пристрастей, шаленства, бурлескної риторики, азартного жонглювання естетикою маскультури, об’єкти Анастасії Подерев’янської витворювали у виставковому середовищі неймовірну емоційну напруженість. Кругла скульптура, рельєф, декупаж, що на межі з малярством і гобеленом, — все загалом, немов сповнений асоціацій поетичний текст, занурений в екзистенційну глибочінь. Тут — палахкотіння ритмів, несамовита гра барв, чуттєвість аж до брутальності, вражаюча наївність і водночас печаль та певний драматизм... Втім, чи є самоціллю проекту буфонадно-балаганний розгул пристрастей? Залишаючи далеко на узбіччі спокусу банального епатажування, без натяку на пафос або пролеткультівські заяви «о новаторстве», Анастасія Подерев’янська та Олександр Смирнов зі справжньою шляхетністю послуговуються відомими відкриттями часів модернізму, коли пересічний предмет набуває особливого змісту в середовищі виставкових залів, трансформуючись у метафору або філософські узагальнення. Інтелектуальність, добрий академічний вишкіл, ґрунтовні знання в царині образотворчого мистецтва не дозволяють їм експериментувати на догоду амбіційному «не так, як всі!». Пріоритети цих мистців — виважені й осмислені, їхні пошуки спрямовано до іншого... І хоча поверховий рівень сприйняття проекту не виключає провокативного глузування, кепкувань ба навіть сарказму та, поза цим, у кожному творі бринить щемливим лейтмотивом прагнення художників знову відшукати «в людині людське», нагадавши їй в оцю добу катастрофічних дисгармоній про старі й одвічні цінності: Любов — Ніжність — Відданість — Щирість, які насправді спроможні врятувати світ.

Композиції панно Анастасії Подерев’янської збудовані з деталей вживаного одягу, фрагментів зітлілого з часом гаптування, пожовклого мережива, старомодних серветок із бабусиного серванта, фрагментів іграшок, афіш, вишиваних рушників... Вони схожі на тіні проминулого життя. Історичний лет часу, невблаганний поступ днів, хвилин, моментів... Про те, як теперішнє стає минувшиною, віщують ці предмети. У стрімкій часовій круговерті, під тиском історичних реалій, соціальних умов, суспільних зламів матеріальний світ піддається постійним трансформаціям. Тому якісь банальні предмети, скажімо, обгортка дешевого мила чи пляшка з-під пива спроможні відобразити не лише стилістичні тенденції доби, а й певний вимір буття, індивідуально пережиті моменти радощів, успіху, жалю. Вводячи подібну продукцію у площину своїх творів, Анастасія Подерев’янська не просто робить виклик консервативним смакам, а творить дивовижні композиції, увиразнює в них ледь приховану печать вічності, спонукаючи глядача відчути серцем або відчитати розумом результати її авторських досліджень про речі далеко непрості, такі як: сенс буття, минуле, сьогоднішнє, майбутнє... За допомогою цих подеколи смішних деталей із ярмаркових полиць вона доносить до сучасника важливу істину про неповторність кожної миті, ніби змушуючи його осмислити себе і власне життя у вимірах вічного...

Особливої безпосередності та ліричного забарвлення творам Анастасії у проекті Documento esse додають аркуші шкільних зошитів її сина — реального учня з його виконанням реальних завдань, оцінками й зауваженнями реальних учителів. За допомогою цих фрагментів, які в руках художниці набули змісту артефактів, стверджується головна ідея всього проекту — зафіксувати, відобразити, зрештою задокументувати наш час в усьому різноманітті його проявів.

Іронічні, а в чомусь і по-справжньому зворушливі образи творів Олександра Смирнова підсилюють емоційну тональність усього проекту. Однак ледь уловимий персональний відтінок, невиразне відчуття тривоги, що еманує від його лаконічної пластики, спонукають глядача зосередитися на інших світоглядних парадигмах. Залишаючи поза увагою стереотипи сьогоднішнього світу з його суєтою, захланністю, манірністю, художник шукає в мистецтві духовної рівноваги й гармонії. Не хаос предметного середовища, не тотальна матеріалізація людського життя, а сама людина з її вразливою, можливо, заблудлою, однак нетлінною душею — в центрі його творчих шукань. Авторські жести Олександра Смирнова позбавлені моралізаторства. Його меседжі спрямовані до тих, хто спроможний почути... Майже в кожній праці скульптора — абриси людських постатей: праведників, грішників, святих. Він пильно вдивляється, ніби намагаючись осмислити і закарбувати людський лик. Він по-справжньому провокує сучасника згадати поетове слово: «Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це, чи ні?» — закликає поглянути на реальність саме крізь призму цих нетривіальних ідей.

Мистецький проект Documento esse — це взаємовплив і перетинання високого мистецтва й поп-культури, які, за ствердженням авторів, нині вже неможливо роз’єднати, хіба що спробувати прийняти в усій вичерпності художніх напластувань.

Зоя НАВРОЦЬКА, мистецтвознавець, Луцьк
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ