У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Правильне серце

27 січня, 1999 - 00:00

Один із них — поетеса і художниця Галя Мазуренко, якій
цього року має виповнитися 98 років. Про цю сивеньку бабусю з глибокими
світлими очима, на дні яких тепляться мудрість і доброта, можна писати
роман. У шістнадцять років вона добровільно медсестрою вступила до петлюрівського
війська й за рік одержала з рук головнокомандуючого орден. Потім еміграція
в Прагу, німецька окупація, втеча на Захід перед вступом до Чехії радянських
військ, загублена під час війни донька, яка знайшлася в Києві через шістдесят
з лишнім років, хворий син, що живе з нею.

Колись прийшла до неї у важкому горі сусідка — англійка,
готова мало не руки на себе накласти, а Мазуренко їй — сідайте й малюйте,
це допоможе! Та, хоча ніколи в житті не брала в руки пензля, послухалася.
Згодом навіть мала персональну виставку. З часом утворилася навколо Галі
Мазуренко своєрідна студія «художньої» терапії: хлопець із Мексики, жінки
з Швейцарії та Франції. Галя вчила їх не малювати — жити. Одного разу й
мені довелося побувати на такому занятті. У мене був тоді важкий період.
Галя дала мені фарби й пензлі й сказала: «Дитинко, розпружтесь і малюйте,
як виходить, просто малюйте, що можете, і вам буде легше!» Коли б це хто
ще мені сказав — «дитинко»?! Та мені стало легше.

Зараз їй уже важко й ходити, й малювати. Її приятельки,
її учениці, теж уже не першої молодості, допомагають їй. Я застав у неї
цього разу саме оту англійку Кей, яка була першою її ученицею. Представляючи
її, Галя сказала: «Вона чудова людина, у неї серце на належному місці».

Ми потім говорили з Кей, що саме у Галі Мазуренко серце
було завжди на належному місці — щире й добре до людей, сповнене любові
до Батьківщини, куди вона вже чимало передала й передає своїх картин.

Другий мій давнішній друг у Лондоні дещо молодший. Це Михайло
Добрянський — автор численних статей, зокрема з питань українсько-російських,
українсько-єврейських і українсько-польських відносин, і кількох наукових
книг з історії України. До війни він вчився у Берліні та Відні, під час
війни був заступником Кубійовича у Львівському УЦК, потім 17 років працював
директором української служби радіо «Свобода». Поважний науковець і принциповий
політик, він ніколи не кривив душею і не схилявся в бік жодної політичної
партії, відстоюючи власну позицію, свій погляд на життя.

Один із філософських кумирів Добрянського — Тейяр де Шарден,
про якого він написав чимало, зокрема й в українській пресі в Україні;
другий — В’ячеслав Липинський з його концепцією хліборобської України.
Добрянський і зараз має феноменальну пам’ять, багато читає й саме він тепер
показав мені коротеньку статтю в «Таймсі» про те, що десь у Сьєрра-Леоне,
де триває громадянська війна, на боці повстанців воюють 300 українців-найманців,
які нібито спеціально фарбують свої обличчя, аби не відрізнятися від чорношкірих.

Коментар Добрянського: якби це були американці чи французи,
то ніхто б особливої уваги на них не звернув. Бо якщо хтось найнявся за
гроші воювати за когось десь у Африці, то це його приватна справа, це його
бізнес, як кожної вільної людини у вільному світі. А тут у статті, в першому
ж рядку пишуть, що це українці. Це дивина, бо нас ще й досі на Заході,
зокрема і в Англії, не особливо хочуть вирізняти з-поміж інших мешканців
колишнього СРСР. Тож в певному сенсі навіть добре, що про нас хоч так пишуть.
Отже — визнають. Ми існуємо.

Старий парадоксаліст, Добрянський обстоює потребу перекладати
українською мовою еротичну літературу, хоча б класичні «Мемуари жінки для
втіх Фанні Гілл». Бо якщо не буде цих книжок українською, стверджує Добрянський,
то наша молодь читатиме це російською. Ми часто збіднюємо себе, претендуючи
на якусь особливу цноту. А ми ж дорослий народ, ми виросли з коротких штанців
і повинні мати все те, що має цілий світ. А відтак вже вибирати, що, кому
й коли читати, і чи читати чи ні.

Лондон

Юрій ПОКАЛЬЧУК Хоч я й був цього разу в Лондоні коротко, та, попри всілякі ділові справи, неодмінно повинен був відвідати двох своїх старих друзів.
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments