Прекрасний вид на...

Нагадаємо: майже рік тому, в березні, напередодні карантину в театральній майстерні «Сузір’я» представили прем’єру вистави «Бельведер». Однойменну п’єсу сучасного драматурга Анатолія Дяченка поставило талановите творче подружжя — Олексій Скляренко і Катерина Степанкова, яка виступає і як актриса, виконавши роль Ся; сценографія та костюми Ірини Горшкової, художник по світлу і звукорежисер — Олександр Кришталь. Твір, який був написаний майже три десятиліття тому, виявився настільки пророчим, що його варто визнати надактуальним. Дія відбувається на... сміттєвому звалищі, де мешкають симпатичні «бомжихи»: романтична Та (Лариса Руснак) і реалістка Ся (Катерина Степанкова). «Апартаментне гніздечко» — старе авто без коліс і телефонну будку, пристосовану як душ, Та піднесено називає «бельведером» (у перекладі з італійської означає «прекрасний вид»), і це немов сміх крізь сльози, бо на сморід довкола не звертає уваги і марить про... море. Дві жінки з різних причин опинилися на краю життя, між собою вони то сваряться, то миряться, але одного разу на їхній території з’являється чоловік (Той Самий — Ахтем Сеїтаблаєв), котрий падає зненацька, наче підкошений. І що робити з трупом, як сховати, аби не сісти за ґрати за вбивство?

Інтрига тримає глядачів до останньої миті в напрузі, бо на сцені працює зіркове тріо майстрів: Руснак — Степанкова — Сеїтаблаєв. Це вистава, яка не залишає глядачів байдужими, і вона спонукає до роздумів («День» №51-52 від 20 березня 2020 р. ).

І от постановка набуває нового дихання, а ще — новий сценічний майданчик на великій залі НМАУ. Ми зустрілися з Ларисою РУСНАК, щоб детальніше дізнатись, як відбувається підготовка до великої весняної прем’єри 5 березня.

«ДЛЯ ВЕЛИКОЇ СЦЕНИ ПОТРІБНІ ЖИРНІ МАСЛЯНІ ШТРИХИ, А ДЛЯ МАЛОЇ — ЛЕГКА АКВАРЕЛЬ»

— Незабаром вистава «Бельведер» відбудеться вперше на великій сцені. Ви відчуваєте різницю, на якій сцені грати — великій чи камерній?

— Так, це інші закони. На маленькій сцені глядач дуже близько, він бачить твої очі ба навіть щонайменший порух, жест — це ніби грати крупним планом. Все треба шити тонкими нитками. Це інші принципи, інша гра. У великій залі потрібно, щоб не просто почули твій текст, а й зуміти донести свою думку до самої гальорки... Я порівняла би це з тим, як малювати аквареллю чи олією. Для великої сцени потрібні жирні масляні штрихи, а для малої — легка акварель.

— Чи є у вас ритуали перед виходом на сцену?

— Якогось конкретного ритуалу немає. У кожній виставі по-різному. У нас є одна вистава, де ми збираємось, беремось за руки і проговорюємо уривок тексту чи пісні, щоби зрезонуватися одне з одним. Кожна вистава — це дитина, котра «народжується» в різних умовах, у різних ситуаціях. До того ж, у кожному театрі свої традиції, тому в кожній ситуації це дуже індивідуально.

НЕ ВИГАДКА, А СЬОГОДЕННЯ

— Ви граєте Ту — розкажіть про вашу героїню, чи близька вона вам?

— Часом я навіть думаю, що це про мене. Іноді на думку спадає — ну, невже я така ж легковажна, як вона. Але потім розумію, що вона не легковажна. Вона вірить і щиро бажає, щоби все довкола було прекрасним, вона вигадує власний світ. Вона все розуміє і бачить, але для того щоб вижити в тих умовах, вона вигадує собі яскравий приємний світ навколо, на місці смітника бачить море. Колись моя мама сказала: «Те, що ти граєш — те й у твоєму житті». Тож коли я вперше зайшла до нової квартири на Видубичах і побачила Дніпро — неймовірну красу навколо, — я зраділа, але... під самим будинком у нас виявився смітник. Там стоїть стара машина, в якій живуть безхатченки. Вони влаштували собі там повноцінне житло. Серед них є і вагітна жінка. Уявіть собі всю трагічність цього становища. І от коли я це побачила, то зрозуміла, що «Бельведер» — це не вигадка, це точно про наше сьогоднішнє життя.

— Ваша героїня — велика мрійниця, чи схожі ви з нею?

— Я досить реалістична людина. Але для себе я створюю такий світ, у якому мені приємно жити. У цьому світі є і хороше, і погане. Добрі люди та лихі. Але все одно ми резонуємо з тим, що всередині нас. Тому я вибираю із цього світу, в якому трапляється абсолютно все, саме те, що мені підходить.

— Про що мріє пані Лариса Руснак сьогодні?

— Локдаун трохи вибив мене з колії, і я дуже хотіла би повернутися до активного життя, до своєї форми. Хочу повернутись до вистави «Кураж», яка є дуже складною фізично (постановка в репертуарі Театру на Липках). Хочу, щоб ми не випадали із життя й жили далі спокійно, без стресових ситуацій, щоб можна було вільно працювати і творити.

— Як ви вважаєте, кому буде цікава вистава «Бельведер»?

— Я думаю, що тут для всіх буде пожива. Вона і смішна, і трагічна. І для жінок, і для чоловіків, і для різних поколінь. Те, що відбувається у виставі, — зараз є впізнаваним для всіх. Тут таке розмаїття прийомів та інструментів у цій виставі... Вона дуже гарна музично, цікава пластично, естетично. Вона різнобарвна. Там дуже багато комедії, і водночас вона про наше сьогодення.

«ДЛЯ МЕНЕ АДА РОГОВЦЕВА — ПРИКЛАД БУТТЯ В ЦЬОМУ СВІТІ»

— Ви граєте у трьох виставах з Адою Роговцевою: «З тими, кого люблю», «Прості речі», «Свідоцтво про життя». Розкажіть, як ви познайомилися і як працюється з Адою Миколаївною на одній сцені?

— Це дивовижно! Для мене це чудовий подарунок у житті. Вперше ми познайомилися, коли я разом з її сином Костею навчалася на паралельних курсах, і якось одного разу він запросив мене до них додому. Пізніше мене у свою роботу «Кураж» запросив Олексій Скляренко. Тоді ми почали вже тісніше співпрацювати з Катею Степанковою, і так ми вже почали грати з Адою Миколаївною. Вона надзвичайно працьовита. Я бачила, як вона відігравала виставу, потім одразу їхала на зйомку вночі, потім на іншу зйомку, потім знову біжить на виставу, повертається на зйомку... потім прилягла на ліжко, і я розумію, що це її перші п’ять хвилин перепочинку за останні дві доби. Потім знову: «Адо Миколаївно, в кадр!». І вона знову йде і працює далі. І коли мені бува могло подумки промайнути: «Ляля, як дотягнути до кінця цього дня?» — то одразу згадую Аду Миколаївну, беру себе в руки і йду працювати. Для мене Ада Роговцева — приклад буття в цьому світі. Просто бути поруч — це велике щастя.

«ТІЛОМ МОЖНА ВИРАЗИТИ ВСЕ, ЩО НЕ СКАЖУТЬ СЛОВА»

— Розкажіть про постановку «Кураж» Олексія Скляренка в Театрі на Липках.

— Я дуже щаслива, що вдалося відродити цю виставу. Я знаю, як важко було Олексію зібрати акторів, адже всі, хто грає у виставі, це актори із різних театрів. Я гадаю, що ця вистава просто божественна, а Скляренко — він просто неперевершений хореограф.

— Це вже не перший ваш досвід у пластичній виставі. Як вам грати виставу пластикою тіла, на відміну від драматичних вистав?

— Коли ти повністю довіряєш тілу, то воно найточніше може виразити те, що ти відчуваєш у ту мить. Тілом можна виразити все, що не скажуть слова. В тебе немає канонів, тебе не тримає якась форма. Але це велика праця. Мені дуже подобається балет, і мене це надихає на роботу з пластикою.

— У телепрограмі «Лото-забава» ви пропрацювали 19 років, а в театрі були у вас ролі-довгожителі?

— Ну от, «Наталка Полтавка» в Театрі ім. І. Франка йде у нас уже 15 років, і ми в ній чудово себе почуваємо. А із «забавою» ми не ще попрощалися остаточно.

— Чи є для вас улюблені ролі, чи все-таки всі ролі — наче діти, і улюблених немає?

— У державному театрі є ролі, які ти мусиш грати і з часом ти до них прив’язуєшся. Ти можеш чогось не приймати, але з часом починаєш розуміти і звикати. Це робота над собою, це внутрішній виклик. Кожна вистава дорога по-своєму.

— Привідкрийте творчі плани на найближчий час...

— Зараз з Ахтемом Сеїтаблаєвим ми почали репетицію «Лісової пісні» татарською мовою. Невдовзі, можливо, в моє життя повернеться один цікавий телепроект. А найближче — це велика прем’єра нашого «Бельведера», яка відбудеться вперше на великій сцені Київської консерваторії, і я щиро запрошую всіх на цю яскраву подію.

Партнер проєкту театральний портал Theatre.love