Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Прем'єра, на яку чекали майже сто років!

У Національній опері України відбулося концертне виконання легендарного твору Жака Оффенбаха «Казки Гофмана»
3 листопада, 2021 - 17:57

Майже сто років тому ця надзвичайно популярна гротескова опера була востаннє поставлена в Українській академічній опері, як тоді величали наш театр, у січні 1927 року невгамовним режисером-експериментатором Йосипом Лапицьким у конструктивістському художньому оформленні Олександра Хвостенка-Хвостова. Преса того часу, зокрема критик Микола Грінченко в газеті «Пролетарська правда», серед виконавців особливо відзначив видатного баса «з багатющим голосовим матеріалом» Михайла Донця, котрий втілив образ радника Ліндорфа як втілення всіх підступних ворогів Гофмана — ворогів поезії, краси, кохання: він обертався то на жорстокого Коппеліуса, то на злодія Дапертутто, то на підступного лікаря Міракля. Жіночі образи представили тодішні зірки київської сцени: Оксана Уляницька віртуозно співала і грала ляльку Олімпію; Галина Маньківська, яка більш відома пізніше як мецо-сопрано, виконувала роль розпусниці Джульєтти, а трепетний трагічний образ Антонії чудово втілила Марія Донець-Тессейр. У партії Музи Нікляуса виступила Марія Калиновська. Два видатних тенори доповнювали блискучий ансамбль — Арнольд Азрікан (Спалацані й Натанаель) та улюбленець тогочасної публіки Федір Орешкевич (Гофман).

НОВЕ ПОКОЛІННЯ

І от майже століття по тому нове покоління артистів створило неперевершений вокальний ансамбль і, можна сміливо стверджувати, галерею образів: Валентин Дитюк (Гофман), Тарас Штонда (Ліндорф, Коппеліус, Дапертутто, Міракль), Анжеліна Швачка (Нікляус, Муза), Сусанна Чахоян (Олімпія), Ксенія Бахрітдінова-Кравчук (Джульєтта), Тамара Калінкіна (Антонія), Володимир Тишков (Креспель), Анатолій Погребний (Франц, Пітікіначчо, Андреас, Кошніль), Сергій Пащук (Спаланцані, Натанаель), Михайло Кірішев (Лютер, Шлеміль) Ольга Матушенко (Стелла), Дмитро Агеєв (Герман), Алла Позняк (Голос матері).

Попри те, що твір прозвучав у концертному виконанні, овації були надзвичайні — гідні повноцінної прем’єри! Що вкотре підтверджує: в опері найважливіше все ж таки музика. Хоча артист — на те й артист, щоб за найменшої нагоди продемонструвати все, на що здатен у кожному конкретному контексті. Виконання не було позбавлене ігрових моментів, тож співаки продемонстрували не тільки досконале володіння музичним матеріалом, а й представили такі собі ескізи майбутніх сценічних образів. Цьому сприяли й вдало підібрані костюми, й декораційне тло, на якому все відбувалося, особливо нова авторська завіса, розписана в техніці 3D (художник-постановник — Марія Левитська).

З переконливим дебютом в якості хормейстера-постановника можна привітати Дениса Крутька, котрий лише два роки працює в Національній опері України: хор звучить бездоганно. Розкішний музичний текст опери Жака Оффенбаха, оркестрований по його смерті композитором Ернестом Гіро, майстерно і яскраво виконав симфонічний оркестр театру під орудою головного диригента Миколи Дядюри.

КОЛИ ВСЕ Ж ПОБАЧИМО ГРАНД-ПРЕМ'ЄРУ?

Після гучної концертної прем’єри глядач має набратися терпіння і сподіватися на обіцяну наприкінці сезону сценічну версію, на яку запрошений легендарний британський кінорежисер, у чиєму доробку понад сотню документальних фільмів про знаменитих музикантів, композиторів, акторів, впливовий музичний критик, мистецтвознавець, сценарист, продюсер, оператор, режисер драматичних та оперних постановок Тоні ПАЛМЕР. До речі, напередодні прем’єри він мав діловий візит до Києва, під час якого зустрівся зі студентами й викладачами Національної музичної академії ім. П. Чайковського, а головне — був присутній на генеральній репетиції «Казок Гофмана» в Опері. В антракті знайшов час для бліц-інтерв’ю газеті «День».

— Містер Палмер, ви не вперше в Україні: що саме пов’язує вас із нами?

— Починаючи з 2008 року я беру активну участь у музичному фестивалі «Стравинський та Україна», який відбувається на Волині, виступаю з лекціями в Луцьку, у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, а 2016-го навіть удостоївся звання почесного професора цього поважного закладу. Минулого року мене запросили з лекціями до Київської консерваторії. Цього разу знов скористався нагодою зустрітися не лише з досвідченими майстрами столичної оперної сцени, а й з майбутніми артистами, музикантами. З радістю ділюся своїми знаннями, надбаннями, думками з творчою молоддю.

— Які ваші враження від того, що ви побачили на генеральній репетиції?

— Я дуже задоволений рівнем опрацювання музичного матеріалу. В захваті від вокальних та акторських можливостей артистів. Звичайно, у мене вже є певна концепція майбутньої постановки, але те, що я побачив під час репетиції, відкриває нові перспективи й дає несподівані ідеї: мені дуже цікаво те, що пропонують артисти — в деталях. Кожен виконавець настільки творчо і захоплено підходить до концертного виконання, намагаючись оживити навіть статичний формат, що я мимоволі й сам захопився, залучився, експромтом вигадую якісь невеличкі сценки. Певен, що така співпраця під час постановки сценічної версії дасть чудовий результат.

— Усім, а особливо артистам, дуже цікаво, якою ви бачите постановку — академічною чи сучасною?

— Зі стилістичного погляду я бачу її класичною, а з погляду сценічного освітлення, технічних та художніх засобів — безумовно, сучасною. Це не просто прекрасна комічна опера — це глибока сатира на порядки того часу, коли вона була створена і вперше з тріумфом показана в Парижі. Парижани сміялися, але як? Багато хто впізнавав у героях самих себе. Це ж не секрет, що мистецтво насправді ніколи не було аполітичним. Актуальність справжніх шедеврів не втрачається з плином часу. Я хочу поставити виставу так, щоб сучасні глядачі сміялися і… щоб вона сподобалася Оффенбаху!

Лариса ТАРАСЕНКО
Рубрика: