Нехай наповнить душу святе прагнення не задовольнятися посереднім, а стреміти до найвищого і з усіх сил намагатися його досягнути — адже можемо, коли захочемо!
Джованні Піко делла Мірандола, італійський мислитель та філософ епохи Відродження, представник раннього гуманізму

Про… оптимізм на великому екрані

Любомир Левицький: «Справжнє кіно має дарувати неймовірне відчуття драйву»
5 листопада, 2016 - 10:25
Фото: vse.rv.ua

Говорячи про сучасне українське кіно, не можливо не згадати відомого режисера Любомира Левицького. 36-річний кіномитець вже зняв понад 10 фільмів: як повнометражних, так і п’ятихвилинних-мобільних та реклам. Професійний історик-археолог, народився в Карпатах, тому все життя мріяв саме через фільм передати всю красу недоторканої верховинської природи. Сценарист та продюсер, Любомир показав світу перший український трилер «Штольня», який транслювали далеко за межами країни. Кіноосвіту Левицький теж здобув не в Україні: своїми найкращими та найпрогресивнішим школами автор стрічок називає німецьку та американську.

Сьогодні його фільми збирають одні з найбільших касових зборів на українському кіноринку: «Тіні незабутих предків» зібрали в прокаті 5,2 млн гривень та 150 тис глядачів. А остання робота автора - комедійний фільм #SelfieParty менш ніж за півроку зібрав 4,5 млн грн. У своєму інтерв'ю газеті «День» режисер розповів про те, що заважає українській кіноіндустрії рухатися вперед, про власні «голлівудські» плани та професійні принципи, яким ніколи не зрадить.

 - Нещодавно парламент прийняв закон про квотування української музики. Чи потрібні такі заохочування для української кіноіндустрії?

 - Українським фільмам дуже потрібне квотування, але тільки в рамках кінодистриб'юції. Це як у Франції: якщо на тиждень виходить чотири голлівудських фільми, то обов'язково має випуститись чотири французьких, на рівних умовах. І якщо українська влада вмотивує дистриб'юцію для українського кіно так само, як для голлівудського, тоді українське кіно має шанс отримувати гарні касові збори, а вони, в свою чергу, будуть збільшувати касові бюджети. Квотування українського кіно сьогодні надважливе.

 - Як можете охарактеризувати нинішню ситуацію в українському кінематографі?

- Українське кіно розвивається дуже повільно. В Україні проблема з ринком: маленька кількість кінотеатрів і несерйозне ставлення кінодистриб’юторів до національного продукту. Навіть самі продюсери більше зосереджені на авторському, фестивальному кіно, ніж на масовому. Тому існує дисонанс з двох боків. Поки що я притримуюсь двох сторін, притримуюся логіки створювати кіно для глядача і водночас — думаю про кінотеатри. Я створюю кінопродукт цілеспрямовано для кінотеатрів. Тому в мене не виникає проблем поставити кіно в прокат. Відверто кажучи, мої фільми непогано збирають касові. Саме «непогано» - основа, вони можуть збирати і краще, за допомогою того ж самого квотування. При збільшенні кінокопій, при кращому розписі стрічок український фільм може спокійно збирати 1,5 млн дол., а чомусь збирає 600-700 тис. Потенціал у нас є, просто є такі речі, які загальмовують цей процес.

 - Ви колись думали про зйомку серіалів?

- Я – «завеликий» гравець для серіалів. Як говорять, «не для того мама квіточку годувала» (посміхається). Я дав собі слово знімати великі фільми. Зараз надходить багато пропозицій, аби знімати серіали. Я відмовляюсь. У мене є мета - робити круті міжнародні фільми, тому я не хочу витрачати енергію та час на менші роботи.

 - Фільм #SelfieParty вийшов у важкий для нашої країни час. Чи доречно зараз займатися саме комедійним кіно?

 - Знімати в такому жанрі треба обов'язково. Кіно існує на контрасті, і чим більше буде драм у країні, тим більше люди хочуть комедії. Так побудовано людство, і нічого з цим не вдієш. Не можна бути «людиною-дзеркалом», для цього є документалістика, художнє кіно.

Навіщо мені знімати фільм про війну, якщо ми все одно постійно це бачимо? Навіщо людині ще йти дивитися про війну в кінотеатри? Я думаю, що це неправильно. Ми, навпаки, маємо бути «душевними лікарями» людей, нам потрібно давати їм тонус. У кожній хатині є людина, яка говорить за столом тост про життя, від якого хочеться плакати, а після нього є людина, яка говорить анекдот і тим тостом розвеселить усю компанію. Я — той хлопець, який розказує анекдоти. І це не означає, що я легковажно ставлюся до всіх проблем, які є в Україні.

 - Багато українських кінокритиків говорять про те, що у ваших роботах відчутний «американський підтекст». Як ви на це реагуєте?

 - Я вже дуже багато чув, як мене називали «сплошная американщина» (сміється). Я не приховую, Америка є моєю «Альма-матер», і я дуже її люблю. Я вважаю, що Америка зробила багато користі для розвитку нашого кіно. Ми всі розуміємо, що американці в цій справі далеко попереду, треба просто у них вчитися і не понтуватись.

- Чим живуть зараз українські режисери?

- Сьогодні є багато хороших і якісних режисерів, які знімають рекламу. В перервах між кіно я теж працюю в рекламі і знайомий з міжнародним рекламним ринком. Наші навчилися гарно знімати короткі метри, навчилися хвацько знімати 30-секундні ролики. Це дуже якісно і європейсько. Але їм чомусь не вистачає сміливості на повні метри. Проблема радше не в режисерах, а саме в продюсуванні. В правильних продюсерах, які будуть сміливо йти на такі кроки. Але в логіці нашої реальності ніхто не хоче губити гроші. Навпаки, всі хочуть мати гарантію того, що гроші повернуться. Мої фільми — вони всі гарантовано повертають вкладені кошти. Я завжди гарантую інвесторам, що моє кіно — не провалюється. Питання в тому, чи хоче інвестор вкласти чималу суму, 1,5 року почекати і просто забрати свої гроші назад. Для більшості це нецікаво. Мені хочеться щось зробити в цьому напрямі. Наприклад, я рухаюся в бік міжнародного формату, знімаю українське кіно англійською мовою.

 - Чи збираєтесь ви знімати не лише українські, а й закордонні фільми? Тобто стрічки, орієнтовані не лише на українського глядача.

- Звичайно! Поставив собі це за мету. Це будуть голлівудські фільми, які матимуть прив'язку до України. Я вважаю, що це саме те, що нам треба. А взагалі, думаю, варто створити «Рік щасливчика» для кінематографів: зробити тендер на найкращий фільм. І весь бюджет, який є в українському уряді для кіно, — вкласти в одну стрічку. Наприклад, зробити фільм за 10 млн дол. Домовитися зі світовою дистрибуцією і раз на п’ять років робити один такий «щасливий рік», де виходив би дуже дорогий, якісний, український іміджевий фільм. За 10 років ми мали як мінімум два таких фільми, і за ці роки в міжнародній спільноті нашу країну сприйняли б як кінокраїну.

Не секрет, що з України повиїжджало надто багато талановитих людей, чий культурний, просвітницький та історичний внесок міг дати країні чимало міжнародної уваги, співпраць та коштів. Я не хочу емігрувати, а хочу побудувати мости між США і Україною. А будувати їх — це непроста справа, треба бути одразу між двох вогнів. Це забирає дуже багато часу та енергії.

Анна ГОЛІШЕВСЬКА, Літня школа журналістики «Дня» - 2016
Рубрика: