Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Про привидів і людей

Чим відгукнеться в Києві XXI Московський міжнародний кінофестиваль?
19 серпня, 1999 - 00:00

Кінопрограма «Відлуння ММКФ» існує, мабуть, стільки ж,
скільки й сам московський кінофорум. Більше того, колись дістати квитки
на цей перегляд було завданням важким. Адже це була чи не єдина можливість
познайомитись із найновішими фільмами, з яких далеко не всі згодом потрапляли
до радянського прокату. Й ті, хто роздобув заповітний квиток, почувалися
прилученими до числа обраних і тому щасливими. Утім, відчуття щастя було
доволі швидкоплинним. Московський міжнародний, хоча й належить до фестивалів
горезвісної категорії «А», але якістю конкурсної програми ніколи не відрізнявся.
У чому, на жаль, він залишається вірним собі. Проте, що б там не було,
«Відлуння ММКФ» усе-таки дає уявлення про те, що відбувається у світовому
кінематографі загалом, а не тільки в американському.

З цієї точки зору майбутній показ у Палаці «Україна» навряд
чи залишиться непоміченим кіноманами. Тим паче, що два з чотирьох фільмів
програми визнані одними з найцікавіших на фестивалі — «Небо в діамантах»
Василя Пічула (режисера культової «Маленької Віри») та ізраїльська картина
Аріка Каплана «Друзі Яни» (про ці картини ми вже розповідали на сторінках
«Дня»).

Ще один фільм — «Тонка штучка» цікавий уже тому, що це
перша спроба екранізації російського дамського детективного чтива. Але
якщо нетлінки Олександри Мариніної менше, ніж у серіали не укладаються,
то однойменна повість Тетяни Полякової — сповна. Відверто кажучи, мені
важко уявити, як цю доволі примітивну прозу з надуманими сюжетними ходами
можна перетворити на легкотравне кіновидовище. Щоправда — автор сценарію
— Аркадій Інін, відомий майстер діалогів, котрий володіє, до того ж, тонким
кінематографічним гумором. Та й режисер Олександр Полинніков зробив ставку
геть-чисто на зірок: Олександра Захарова, Дмитро Пєвцов, Ігор Бочкін, Микита
Джигурда. Одне слово, «Тонка штучка» покликана стати прикладом типового
маскультівського кіно. А це зовсім не означає — поганого.

І нарешті, четверта стрічка програми — «Привид опери» Даріо
Ардженто — культового режисера фільмів жахів, на якого сам Хічкок свого
часу звернув увагу (переглянувши знамениту картину Ардженто «Криваво червоний»
маестро нібито промовив: «Цей молодий італійський хлопець починає мене
непокоїти...»)

Готичний роман Гастона Леру екранізувався багато разів,
але Ардженто, скандальний любитель епатажу, запропонував свою суміш жахів,
еротики й гротеску. Фільм знято повністю в натуральних інтер'єрах, без
використання комп'ютерної графіки ба навіть 400 пацюків, привезених із
Італії для зйомок в одному із підземель Словаччини, були живісінькими (до
речі, після зйомок пацюки, змії, павуки й таргани розбіглися й розповзлися
в невідомому напрямі — ото радість для місцевих жителів). Можна лише додати,
що «Привид опери» Даріо Ардженто дружно лають критики на всіх континентах.
Але — дивляться. Що ж тоді говорити про глядачів.

Ганна ШЕРЕМЕТ, «День» 
Газета: 
Рубрика: