Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Про Сократа, байдарки та синю тугу

12 лютого, 2010 - 00:00

Пробачте, у вас є вільна хвилинка? Тоді я розповім вам історію про героя з іншої планети, яку ви напевне ще ніколи не чули, — про героя з іншої планети.

Красень темно-синього кольору, з густою чорною шевелюрою, жовтими лініями на лобі і безстрашним серцем спустився з небес в одне загублене в лісах плем’я, де знайшов притулок. Скоро він прив’язався до лісових жителів міцніше, ніж до свого інопланетного роду, і вирішив назавжди залишитися з ними.

Плем’я жило на покладах дорогоцінного мінералу, але вважало його простим щебенем.

Колишні родичі героя, гордовиті люди небес, розгнівалися на лісових жителів за незговірливість і спробували знищити все їхнє плем’я разом із перебіжчиком. Захищаючи свій новий народ, герой літав на монстрах, встановлював зв’язок із тваринами, а також потайки розмовляв із деревами, які зростали біля підніжжя священної гори, що літає, і могли виконувати заповітні бажання.

Але головним його натхненням була прекрасна дочка царя лісового роду, яка спочатку ставилася до його дитячості з удаваним презирством. Але їй довелося навчати героя місцевим звичаям, і скоро вона закохалася в нього, потай зустрічалася з ним ночами, і пов’язала з ним своє життя.

А потім... Вибачте, що ви кажете? Так, героя інколи називали «аватар» — але... але звідки вам це відомо? Ні, ніякий не морпіх-інвалід. Наш герой був пастухом. Анобтаніум? Секунду, якщо пам’ять не підводить, у цій історії дорогоцінний мінерал називався «чинтаманіум» — на кшталт філософського каменя, що міг перетворювати залізо в золото. Ні, жодних полковників там не було і близько.

ІМАКС? Та ви що, я в кіно не був із жовтня. Тільки-но повернувся з Індії, де три місяці поспіль плавав на байдарках вниз Гангом. І цю історію вечорами біля багаття мені розповідав мій друг. Ні, не Камерон. Мій друг із Бомбея, і звати його Джай Кумар Ом. До речі, крутий байдарочник. Що? Ім’я героя? Як? Ні-і, вже точно не Джейк Саллі. Абсолютно впевнений. Я навіть записав, щоб не забути — звали героя Крішна, а для друзів просто Кана.

* * *

За легендами індуїзму, п’ять тисяч років тому ведичний мудрець В’яса склав «Бхагаватам», літопис діянь аватари Крішни на Землі. Поєднуючи глибоку філософію з майже голлівудським екшеном, епос «Бхагаватам» став основним лейтмотивом східної духовності, живопису, драматургії, скульптури й поезії, а також архітектурних шедеврів, подібних Ангкор-Вату.

Сюжетні сенсації «Аватара», в смакуванні яких нині зійшлися колумністи і блоггери всіх мастей, виявляється, вже тисячі років як викладені неквапливою санскритською в’яззю на пальмових листках. Там синьошкірий аватар Крішна літає на гігантському Гаруді, і в лісі Вріндаван живе на дорогоцінній руді чинтамані благородне плем’я Враджа. Там літає над землею священний пагорб Говардхан, під яким ростуть дерева бажань і ховається від «авіаатаки» небесних побратимів Крішни його нове плем’я. Живе там і прекрасна тубілка Радха, любов якої до Крішни наповнює древню легенду життям і сенсом.

Але в Джеймса Кемерона немає причин для хвилювань. На відміну від сучасних сценаристів і письменників-фантастів, В’яса навряд чи подасть позов про плагіат, домагаючись сатисфакції за порушення авторських прав. До того ж, до своєї честі, Камерон відкрито визнав запозичення назви фільму і синього кольору Наві зі священних текстів індуїзму. І, схоже, лише через прикру затримку з винаходом 3D-відеокамер концептуальний напівблизнюк древнього епосу став реальністю лише через тисячоліття.

Мабуть, для декого навіть надмірною реальністю. У недавній статті під заголовком «Глядачі страждають від синьої туги» сайт CNN повідомив про масові випадки депресії і навіть суїцидних думок серед шанувальників «Аватара».

Кіномани одержимі «ідеєю фікс» у наступному житті народитися одним із синьошкірих Наві на прекрасній Пандорі, образи якої тепер мучать їх невідступним дежавю — дивовижно знайомим, але болісно недосяжним.

Не оскаржуючи можливих психіатричних причин пандораманії, «Бхагаватам» пропонує їй інше, нестандартне пояснення. Неможливо сумувати за тим, чого ти раніше ніколи не відчув особисто. Точно так само, стверджує древній епос — і Сократ, напевно, б із ним погодився, — відчувати болючу тугу за світом пандорської краси і благородства, тьмяним віддзеркаленням якого є Земля, можна лише в одному випадку — якщо всі ми, включаючи Камерона, дійсно родом із його реального прототипу.

Хоч і схожий на сюрреалізм, погляд «Бхагаватаму» ставить утішливий діагноз: «синя туга» за «Аватаром» — це не божевілля, а пробуджена ностальгія, «томління повернутися в думках або наяву у своє минуле, на свою батьківщину, до сім’ї або друзів, або до чого-небудь втраченого» (зі словника Вебстера). І, трохи потураючи цьому томлінню, хтозна — а, може, цей древній мудрець справді був правий? І, можливо, припливши річкою свого життя до самого гирла, я раптом одного дня широко розплющу очі серед дерев, що виконують бажання, гір, що літають, і благородного племені з синьошкірим героєм на чолі — і залишуся пов’язаним із ними навіки.

Максим ЧАЙКОВСЬКИЙ, спеціально для «Дня», Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments