«Протирання дзеркала»

Відомий український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист та видавець Михайло Слабошпицький 7 вересня, о 18.00, у великій концертній студії Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України (м. Київ, вул. Первомайського, 5А) представить свою нову книжку «Протирання дзеркала» із вражаюче точним та інтригуючим підзаголовком: «Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури».

— Мене вилікував від графоманства великий поет Василь Симоненко, до якого я приїхав у молодіжну газету «Молодь Черкащини». Він сказав, що ви, мовляв, пишете дуже грамотні вірші, від них аж тхне грамотністю, але вони такі, як і всі. Спробуйте знайти свою оригінальність, — розповів Михайло Федотович, представляючи журналістам «Дня» рукопис книжки ще до її виходу у світ. — Насправді, доля була ласкавою до мене, бо подарувала насолоду знайомства та спілкування з багатьма неймовірно цікавими людьми. Моя творчість, моє мислення, великою мірою — це синтез впливу тих людей, яких я зустрічав. Важко повірити, але мене ще обіймав Микола Бажан. Я навчався разом з його племінницею Наталією Бажан. І вона почала мене водити до дядька, коли побачила, що дуже цікавлюся літературою. Микола Платонович багато й відверто говорив зі мною. Уявіть, поета, якого я зі школи ненавидів, раптом полюбив. Зрозумів, що бачу грандіозного митця. Фантастичний інтелект, ерудиція... і водночас він завжди був сумним. То був час, коли його розум став мудрістю. А мудрі люди, як відомо, розуміють суть речей у нашій реальності. І ця реальність направду рідко окрилює.

— Михайле Федотовичу, як у вас виник задум написати про те, «чого читач не прочитає в історії літератури»?

— Цю книжку я писав по лікарнях. Це — свого роду психотерапія, щоб вилікуватися. Мені так порадив лікар. Коли вже домучив ту книжку, то згадав вислів Блеза Паскаля: «Лише закінчивши книжку, ти починаєш розуміти, з чого її потрібно було починати і як її потрібно було закінчити». «Протирання дзеркала» — книжка, яку треба прочитати, щоб зрозуміти моє бачення багатьох процесів у літературі й не тільки. Про «розрив поколінь» у літературі, про український літературний канібалізм, підтримку і зраду, гроші, правду і брехню. Навіть про десакралізацію нашого мистецтва. Наприклад, Сергій Жадан — талановитий чоловік, який на одній інтонації може витримати цілий роман. Але навіть він дозволяв собі брутальні випади проти Володимира Сосюри, відома історія «Бу-Ба-Бу», де є і жорстокі ескапади проти видатних письменників. Розумієте, кожному поколінню здається, що все починається з них. Вони заперечують попередні здобутки. Часто не розуміють і не відчувають тяглості літературного та історичного процесів. Пройшов «смерч» — незалежність, і всі кинулися писати нібито по-новому, заперечуючи попередників. Мовляв, то була не справжня література, а суцільний пропагандистський «совок», і всі в ньому — лакеї-прислужники. А це не зовсім так. Так, я знаю багатьох письменників, які з порваною сорочкою на грудях оспівували СРСР, а потім... замолювали грішки.

Конкурентне середовище породжує ярмарок амбіцій. Буває — амбіції не підкріплені талантом. І я про це пишу в новій книжці. Знаєте, я застав такий час у Радянській Україні, коли по Спілці письменників ходили «патриції». Доходили чутки про ревниві стосунки між Михайлом Стельмахом та Олесем Гончарем. Також було шалене протистояння по лінії Олесь Гончар — Павло Загребельний. Гончар, кажуть, ревнував Загребельного до тиражів, наближеності до самого Володимира Щербицького. Була, можливо, напруженість у стосунках, але на всі натяки Гончара той же Загребельний писав у відповідь позитивні пасажі, мовляв, «проза Гончара — це зоряна речовина». То були часи, коли люди дотримувалися моральних меж. Я не думаю, що це залежало від комуністичної системи, ні. Це є ознакою людського калібру. Я відкрив для себе — що таке калібр людини вперше, коли познайомився з тим же Бажаном. Зараз цього людського калібру, розуму, шляхетності, аристократизму, якщо хочете, до певної міри бракує, і не лише в літературі.

— Чи з’явилися значущі речі в нашій літературі після розпаду СРСР? Кого б могли виокремити?

— Деякі речі стали яскравішими, певні автори — «викристалізувалися». Пригадую, як дебютувала цікава українська письменниця — неймовірно гарне, руденьке, маленьке дівчатко... І раптом вона пише грандіозну річ — «Діти». Це — Галина Пагутяк. Мені дивно, чому в нашій літературі вона на маргінесі. Я її читаю і розумію, що це блискуча авторка. Якби вона була італійською чи французькою письменницею, про неї, мабуть, знав би увесь світ. А з тих нових авторів, яких подарувала нам незалежність, передусім згадуються Таня Малярчук, Андрій Любка та їхнє покоління.

— Невдовзі буде представлено вашу нову книжку. Якщо дозволите — пряме запитання: заради чого люди повинні прочитати «Протирання дзеркала»?

— Знаєте, мені раптом здалося, що я знаю те, чого не знають інші. Є в мене така ілюзія (посміхається). Закортіло розповісти про певні нюанси — неподієві. Що стояло за певними вчинками й рухало людьми. Раптом мені здалося, що життя — це не лише те, що відбувається, а й те, що ми про це думаємо. Мені хотілося б, щоб одні речі увійшли в історію як «холодний душ» правди, а інші — допомогли читачам відійти від ілюзій літературного і довколалітературного життя країни. У нас ілюзія, що хтось, який-небудь Рейган чи Трамп прийде і все нам залагодить. А що готові зробити для свого майбутнього ми самі? В тому числі — в мистецтві. Цікавлять літературні речі — настільки це жорстоке поле, як і саме життя. Зараз доживаєш того віку, коли вже поступаються місцем у транспорті. І часто мене запитують: «як жити». Щодо того, як жити, мені важко сказати, інколи здається, що власне життя прожив не так, як треба було. Відповіді на ці запитання шукаю як автор у книжці. Ви знаєте, думаю, що багато людей мене за цю книжку можуть потягнути до суду. Може бути і таке. Бо я бачив такі жорстокості й фарисейства, про які пишу, що це багатьом не сподобається. Я пишу в книжці, що деякі наші люди ніколи не потраплять у пекло — там зайнято буде кліром української лютеранської церкви. У мене на очах відбувся переворот в Українській лютеранській церкві, де я був головою наглядової ради їхнього благодійного фонду. Взагалі — гроші й література, гроші та віра, гроші та влада. Кожен може знайти в книжці щось для себе. І деякі деталі ви точно в історії літератури ніколи не прочитаєте.