Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Романс від Олександра Олеся

130 років тому народився визначний український поет
6 грудня, 2008 - 00:00

Українці люблять читати поезію. Не лише читати, а й творити — в українській літературі багато прекрасних талановитих поетів. Та, на жаль, останнім часом їхні збірки видаються малими тиражами, а то й не видаються зовсім. «День» вирішив певним чином заповнити цю прогалину. І сьогодні ми розпочинаємо нову рубрику «Сонячні кларнети». В ній друкуватимемо вірші — до «круглих» дат їхніх авторів та, можна сказати, просто дат написання тієї чи іншої популярної поезії, яка, може, сприймається вже як народна...

На Олександра Кандибу (літературний псевдонім — Олександр Олесь) слава впала як сніг на голову. Ветеринар за освітою, він працював на бойні і ... писав ніжні вірші. Перша збірка Олеся, «З журбою радість обнялась» побачила світ, коли її автору виповнилося 29 років. Пронизлива елегійна інтонація, глибина та щирість емоцій, музичність слова були помічені. У поезії Олеся забриніли мотиви, які не могли залишити байдужими українських читачів початку ХХ століття: маю на увазі передусім тріумфальну силу молодого любовного почуття, а також радість національного пробудження. Про сплеск ренесансного почування української нації він писав із такою ж ніжністю, як і про кохання. Що ж до, власне, любовної лірики, то вона приваблювала своєю екзальтованістю та пісенністю. Гадаю, можна навіть говорити про такий феномен, як романси на слова Олеся, — по-перше, їх не так і мало, по-друге, деякі з них стали настільки популярними, що давно зажили самостійним життям: чи багато хто знає, що пісня «Сміються, плачуть солов’ї» — покладений на музику вірш Олеся «Чари ночі» (1903 р.)?


         «Чари ночі

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас — боги скупі,

Над нас — глухі й нечулі...»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!»



Олександр ОЛЕСЬ, 1904 р.
Джерело: Бібліотека школяра. Поезія. «Наукова думка», К., 1998.»

Кохання тут поетизується як апофеоз молодості, — причому радість знову обнімається із журбою. Автор нагадує про швидкоплинність окремо взятого життя — і по-гедоністичному радить насолоджуватися кожною його миттю. Яскраве любовне переживання в О.Олеся постає на тлі не менш яскравого екстазу природи («Поглянь, уся земля тремтить/ В палких обіймах ночі/, Лист квітці рвійно шелестить,/ Траві струмок воркоче...»). Природа одухотворена й винятково чутлива до биття закоханого серця; власне, кохання й мислиться поетом як прекрасний вияв первозданності й чистоти.

Як на мене, в творчому діалозі з «Чарами ночі» народжувалася й новела Володимира Винниченка «Момент» (1907 р.), філософія якої вельми подібна до Олесевої: все, що природне — прекрасне!

У багатьох своїх творах 1900—1910 рр. О.Олесь постає, передусім, як неоромантик і символіст. Є в нього символістська драма «По дорозі в Казку», що змушує згадати про поетику дуже популярного в ту пору М. Метерлінка (зокрема, його п’єсу «Сліпці»). А Леся Українка, написавши «Лісову пісню», визнавала, що першу драму-феєрію в українській літературі створив усе ж Олександр Олесь («Понад Дніпром»).

Після короткої доби УНР Олесь жив в еміграції, у Чехії. До себе додому на Сумщину він уже більше ніколи не повертався. Твори ж його після тривалої перерви почали знову видаватися в Україні тільки в часи хрущовської відлиги...

Володимир ПАНЧЕНКО, професор НаУКМА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ