Вибір самого Павлова — тотальна незручність у напрямкові
до глядача. І — усамітнення («Я — за митців, що сповідують культ усамітнення
творчого акту, що несуть свій непохитний тягар священно й величаво»). В
колі сучасної української абстракції, де майже всі гуртуються, паруються,
збиваються у фракції, він виглядає уїдливим відлюдником, що цурається натовпу
— але не може цей натовп не помічати.
Хоча Павлов звів рахунки із реалізмом задовго до епохи
«дозволеної свободи» (за це йому — моя щира повага), однак на його прикладі
переконуєшся, що курс на абстракцію, який було взято з кінця 80-х років
великим «загалом» наших митців, для багатьох iз них скінчився глухим кутом,
у крайньому разі — тупцюванням на місці. Ще й сьогодні абстракція в Україні
продовжує месіанський замах на Царство Великих Ідей (як Павлов прорік:
шукати «лик Творця і славити Бога...»). Сказав би просто: комфортна колірна
пляма на стіні під тон шпалер з квіточками (на Заході уже смішно звучали
б інші формулювання). Міщанство? Хай так, але хоча б не зведене в ранг
високих ідей. Критик порівнює картини Павлова з «вулканом». Дивні, однак,
його вибухи: лава вивергається і застигає в одну й ту ж мить; ми — її жертви.
Переважає антрацитовий тон, з-під нашарувань якого несміливо жебонять струмені
фіолету («Інтенція»). Нерозчленований, бурхливий хаос унеможливлює будь-який
натяк на артистизм — тож звідки тут «Арабески»? «Шум мушлі» — як гуркіт
стальних котків. «Сяйво лісу» — світить, але не гріє. «Діалоги з нескінченністю»
(кілька кнедликів сірого кольору) — закінчуються не почавшись.
Павловська абстракція бажає ректи і пророкувати, віднаходити
якісь незнані дороги там, де давно прокладено асфальт. Архітектор за освітою,
Павлов будує малярські конструкції, що наче споруда в «Безсмертному» Борхеса:
«без вікон, без дверей» — не зазирнеш, не видряпаєшся. Зате яка радість
розуміння охоплює, коли нарешті узрієш у його «Звукоряді» силует курчати
в ковпаку (хоч щось нарешті втямив!)
Безперечна чеснота виставки, яка вiдбулася у КСХ, — вхід
на неї був вільний для всіх. У вікні авторський плакат і вдумливий портрет
Параджанова (які заслуговують найвищої оцінки). В залах — інше.
Ну, не люблю я такої абстракції, що поробиш. Врешті-решт,
вона відповідає мені взаємністю.







