Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?
Йосип Сліпий, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч

Сергій БОНДУР: «Балет лікує все»

Триває перший сезон Дитячого музичного театру у власному приміщенні
24 березня, 1999 - 00:00

— У мене мало надії, що із цього приміщення можна створити
театр. Це теж дуже важливо — відчувати, що заходиш до театру, а не в клуб.
Добре хоч оркестрову яму зробили. Сцена не відповідає вимогам професійного
театру: немає другої висоти, карманів, належним чином не обладнали приміщення
за кулісами. На все це я змушений витрачати свій час, відпочинок, а балетний
вік не такий довгий, як хотілося б. Тепер не цінують кадри — от що прикро.
Ні в кому не мають потреби. А коли театр тільки-но створювався 1984 року,
панував ентузіазм перших п’ятирічок.

1986 року я став лауреатом Міжнародного конкурсу у Варні.
Із цього ж року почалась моя гастрольна діяльність. Спочатку в складі групи
з Великого театру: Індія, Сеул, Південна Корея, Нікарагуа. Григорович двічі
запрошував у Великий. Тепер, думаю, схибив, що не погодився, але що зроблено,
те зроблено. Чекаю, коли тут щось зміниться, хоча надія поступово гасне.
Жаль — час спливає.

Обов’язково треба згадати великий період роботи з Георгієм
Анатолійовичем Ковтуном. Із ним театр перетворився на експериментальну
лабораторію: випускали велику кількість вистав, звичайно, з них виходили
як вдалі, так і не зовсім. Але ж вони були частиною нашого життя, тому
всі працювали з повною віддачею. Протягом тривалого часу ми їздили на гастролі
до Німеччини. Привозили великі гроші. Купили багато інструментів для оркестру,
«одягнули» виставу «Лускунчик», придбали офісне обладнання. А нині трупа
їде на гастролі заробити, щоб розрахуватися з боргами. У театрі немає коштів
на нові постановки. А жаль. Вік танцівника, повторюсь, не такий довгий,
щоб розкидатися часом...

Обставини склалися так, що Ковтун пішов із театру. Він
зняв усі свої вистави. З репертуару зникли мої улюблені «Мауглі», «Распутін»,
«Демон», «Запрошення на страту». У той період я ще й випробував себе як
драматичного актора. Зіграв і станцював роль Маленького Принца. То було
щастя, подарунок долі працювати з Анатолієм Хостікоєвим, Наталією Сумською,
Богданом Бенюком. Вони осягали наше — пластику, а я — драматичну гру. Після
Ковтуна недовго — один рік — я обіймав посаду головного балетмейстера,
і ми встигли щось зробити. Поновили традицію вечорів сучасної і класичної
хореографії. На той момент — оптимальний вихід. Я планував ідеальний варіант:
маленький фестиваль у рамках репертуару, запросив із Ленінграда, Москви
наших друзів. Вони із задоволенням допомагали, навіть погодились працювати
безкоштовно. Чому? Ми цим жили.

Друга втрата (моя особиста і київського балету зокрема)
— Олексій Ратманський. Він міг би бути гордістю і надією балету України,
але, як то кажуть, «не пришелся ко двору». Єдина в Україні постановка Олексія
Ратманського «Візок татуся Жуньє», на музику Ріхарда Штрауса (це моя найулюбленіша
вистава в нас), з’явилась у репертуарі Дитячого музичного театру в квітні
1997-го. Працювати з Олексієм приємно: дуже грамотна, дуже організована
і гармонійна особистість. За два тижні (!) він зробив і відрепетирував
виставу.

...Об’єднали два абсолютно різні театри. Репертуар тепер
величезний. Зарплатню виплачують нерегулярно. Тепер кожен, навіть випускник
училища, мріє виїхати за кордон. Попит у світі на наших танцівників є,
адже в нас непогана школа, не будемо казати, що найкраща, — добре танцюють
і в Японії, і в Китаї, і у Франції, — але, в усякому разі, наша не серед
останніх. Сьогодні за все і студент, і молодий артист мусить платити сам.
Це справжня боротьба за виживання, в якій не завжди перемагає талановитий.
Геніальна була фраза в Шаляпіна: «Бесплатно поют только соловьи».

Моя найбільша матеріальна проблема — житлові умови: 12
кв. метрів на Троєщині із дружиною. Виїжджати я не хочу, але на квартиру
тут не зароблю ніколи, хоча й багато працюю. У нас говорили колись: балет
лікує все. Як балетмейстер-репетитор (свого часу я закінчив Ленінградську
консерваторію в педагога Габрієли Комлевої) даю класи, причому в різних
країнах: Японії, Парагваї (мені це легко, оскільки знаю мови), викладаю,
дуже багато репетиторської роботи, вистави. Була робота в постановці Романа
Віктюка «Бульвар Сан-Сет». Роблю перші кроки як балетмейстер-постановник.
Для себе зробив номер «Шаман», в академії для дітей творив у співдружності
з Вангелісом, для солістів Національної опери, моїх гарних друзів Ані Дорош
та Максима Чепика придумав романтичний дует на музику Гальяно. Дуже добре,
що на балетний фестиваль театру «Дружба», який триває зараз у Києві, Георгій
Ковтун привіз свої нові роботи: це наче ковток свіжого повітря.

...Щастя? Те, що я займаюсь улюбленою справою, — це щастя.
У кожній виставі відчуваю себе на своєму місці, кожна роль — частина мого
життя. Я щодня можу бачити Лавру й Андріївський узвіз, маю близьких друзів,
живу з коханою дружиною — хіба цього мало?

Записала Світлана БОРДУН
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments