Сергій Лозниця зробив заяву

Травень кінематографічний: це, звісно, завжди – Міжнародний Каннський кінофестиваль. Тому що Канн (як Берлін і Венеція)  диктує,  хочете ви того чи ні, синефільську моду найближчого часу.   І потрапити до конкурсної програми Каннського форуму (а вже тим паче отримати приз!) завжди вважалося престижним і для режисера, і для країни, яку він представляє на кінофестивалі.

Цього року в основному конкурсі ювілейного 70-го Каннського кінофестивалю, який триватиме з 17 до 28 травня, за «Золоту пальмову гілку» змагатимуться 18 фільмів з усього світу, серед яких очікувані сенсації – «Хеппі-енд» Міхаеля Ханеке, «Подвійний коханець» Франсуа Озона, «Фатальна спокуса» Софії Копполи, «Нелюбов» Андрія Звягінцева, «Покірлива» Сергія Лозниці.

Про останню роботу дещо детальніше. Усім кіноманам, звісно, відомо, що Лозниця – український режисер, який зараз  живе і працює в Німеччині.  Він – не новачок на Каннському кінофестивалі. 2001 року документальна стрічка режисера «Портрет» була удостоєна Першого призу в конкурсній програмі «Cinefondation».  Прем'єра ігрової дебютної стрічки Сергія Лозниці  «Щастя моє» відбулася на МКФ у Канні і викликала великий інтерес у професійних колах, а наступний фільм «У тумані» був представлений у конкурсній програмі Каннського кінофестивалю  й отримав приз журі  ФІПРЕССІ.

     Картину  «Покірлива» Сергій Лозниця  зняв  за мотивами однойменного роману Федора Достоєвського. Ця робота - ко-продукція України, Франції, Росії, Німеччини, Литви та Нідерландів. Партнер із українського боку – компанія SolarMediaEntertainment, продюсер – Сергій Лавренюк. Головний продюсер картини – Маріанн Слот із SlotMachine (Франція).

Здавалося б, усе чудово. Залишається чекати фестивалю та вболівати за нашого земляка. Проте,  ще до Каннського марафону серед глядачів і фахівців   виникли різночитання в тому, чию країну представляє режисер Сергій Лозниця. Мої колеги з Росії, наприклад, потирають руки, передчуваючи «Золоту пальмову гілку»  вже хоч би тому, що  від їхньої країни в конкурсній програмі –  дві картини:  «Нелюбов» Андрія  Звягінцева і (на їх думку) «Покірлива» Сергія Лозниці.  

Не хочеться нікого ображати, але,  якщо коротко:  не применшуючи участі у знімальному процесі фільму  (ні фінансового, ні  творчого)  різних країн, саме громадянство режисера головне  у визначенні, яку країну представляє та чи інша робота. Це перше.

Друге – витяг зі звернення  Сергія Лозниці до колег,  яке було виголошено на прес-конференції, присвяченій участі України в ювілейному Каннському кінофестивалі.  На мій погляд, щирий і важливий: «Мені нескінченно боляче, що дві країни,  з якими нерозривно пов'язані моя доля і моя робота, знаходяться у стані війни. Мені нескінченно боляче, що одна із цих країн виявляє агресію по відношенню до іншої – це трагедія. Моя особиста трагедія.

Кіно, мистецтво взагалі – не має державних кордонів, і автор не зобов’язаний пред'являти довідки про походження своїх картин. Фільм говорить сам за себе. Все, що я думав про те, що зараз відбувається на батьківщині Достоєвського, Лєскова, Салтикова-Щедріна, Чехова, Платонова, Шаламова, Сорокіна, – я сказав у своєму фільмі.

Хочу пригадати слова уродженця Варшави, великого російського поета Осипа Еміля Мандельштама:

Пусть имена цветущих городов

Ласкают слух значительностью бренной.

Не город Рим живет среди веков,

А место человека во вселенной.

Им овладеть пытаются цари,

Священники оправдывают войны,

И без него презрения достойны,

Как жаркий сор, дома и алтари.
 

Сергій Лозниця. 18 квітня 2017 р.»