Сергій Савченко: «Мистецтво — народження таємниць, а не констатація істин»

Гадаю, нікого не здивую, якщо скажу, що останні два місяці у мене не було бажання ходити на світські заходи, відвідувати вернісажі, стежити за новинками кіно. Аргументи всі знають. Без коментарів. Та й на виставку талановитого і мого улюбленого художника Сергія Савченка, зізнаюся, йшла без натхнення, а за службовим обов’язком. Її назва — «Інтим» — налаштовувала на яскраво колоритний, експресивний живопис, красиві жіночі фігури, формалістичний екзерсис на тему... Знаючи невгамовний характер Савченка, його талант художника, сумнівів у тому, що роботи виявляться цікавими, не було. Тільки подив — а кому і навіщо це сьогодні потрібно?..

Сказати, що я була здивована і збентежена — нічого не сказати. Перше, що побачила, увійшовши до зали «Триптих АРТу», — були обличчя людей з Майдану. Безліч прокопчених, втомлених, допитливих облич! Потужні монументальні живописні роботи, виконані в стриманому, монохромному колориті, зачаровували, не відпускали від себе, хоча кожна з них жила своїм власним життям. Назва «Інтим» збентежила ще більше... і заінтригувала. Тієї миті я пригадала колись прочитаний вислів, що талановитий портрет — це збіг двох поглядів. Художника та його моделі.

По суті, переді мною був портрет нашої сьогоднішньої країни. І я вирішила дізнатися думки про нього автора Сергія Савченка і директора галереї «Триптих АРТ» Тетяни Савченко. (До речі, вони просто однофамільці, однак збіг прізвищ у цьому випадку мені здався символічним, ніби вже передбачаючим певну єдність.)

«Я КАТЕГОРИЧНО ПРОТИ НАВМИСНОГО ЗІШТОВХУВАННЯ РІЗНИХ РЕГІОНІВ НАШОЇ КРАЇНИ»

— Сергію, нинішній вернісаж уразив і підкорив глядачів. Несподівані для вашої творчості за колоритом і настроєм роботи — філософські та драматичні, вони метафорично римуються з революційними подіями останніх місяців в Україні. Сьогодні багато художників і мистецтвознавців навіть говорять про те, що ви передчували ситуацію, адже картини, представлені на виставці, було написано ще до протистояння народу і влади в країні?

— Я проаналізував, чому так вийшло. Початком цих асоціацій стала, звісно ж, нещодавня поїздка до Іспанії, враження від музею Прадо, фантастичного Франсіско Гої, середньовіччя. Напевно, я потрапив у потрібне місце і в потрібний час — цей стриманий колорит ліг на душу: з одного боку, мені здавалося, що нас чекає тривожна зима, з другого — відкрив для себе, як працює імприматура. Захотілося спробувати цю техніку, гру темних і світлих фарб. Кожна робота має окрему змістовну тему, говорить про своє — про очікування, публічне народження, смерть, і, об’єднавши їх спочатку лише технікою, я серйозно замислився про те, яку обрати назву для виставки.

— І зупинилися на вельми провокаційній — «Інтим»?..

— Річ у тім, що слово «інтим» у моєму розумінні має безліч значень. Це — сон, страх, думки, інтуїція, пам’ять. Інтим — вигнанець у закутках реальності, порожнеча в системі, есенція глибоко особистого. Інтим — таємниця, що невпинно трансформується. І будь-яка творчість — одна з форм Інтиму. Його дефіцит породжує тиранію, і тому всі диктатури світу оголосили війну Інтиму. Ось так, приблизно, можу пояснити, чому я обрав це слово для нинішнього циклу робіт.

— А що стосується передчуття революційної ситуації в країні, воно справді було?

— Не знаю, передбачення це чи ні... Я просто описував проблеми, до яких був не байдужий завжди і які хвилюють мене сьогодні. Від революції вони не залежать. Проблеми самотності, вічності, моніторингу і публічності... Гравці ми або глядачі, боремося або спостерігаємо. Адже художник рідко щось стверджує у своїй творчості, найчастіше він ставить питання. Мистецтво — народження таємниць, а не констатація істин. Істини стверджують науковці й дослідники, а творець — організм, що народжує сумнів. У кожній зі своїх картин я намагаюся поставити знак питання, і коли це виходить, мені здається, що робота вдалася.

— Ви приїхали на Євромайдан, тільки-но почалися протестні акції. Ваші львівські колеги підтримують і розділяють цей вчинок, або є скептики?

— Кожна нормальна людина, на мій погляд, без коливань перейде на бік народу, гуманізму, розуміння того, що люди хочуть жити краще. Я так мислив завжди, і пишаюся тим, що зараз відбувається в Україні.

Щодо скептиків, безумовно, скільки людей — стільки й думок. Звісно, трапляються розмови про «лялькарство», тиск на українців з-за кордону, але, але... Настає така мить, коли альтернативи не існує: має бути так, і не інакше! Ми зобов’язані нарешті визначити для себе: що добре — що погано. В Україні ця мить настала, і перед людьми постав вибір — виходиш ти на Майдан чи ні. Мої друзі, колеги сказали: «Так!» А хто так не каже, при всій моїй толерантності, мені вже не друг. Особливо зараз, коли загинули люди. Ті, хто це допустив, злочинці. Їх потрібно судити, щоб український народ мав можливість добре і спокійно жити, вільно дихати. Все просто.

І коли я чую вигуки про загиджений центр Києва, закопчені будинки, розбиті вітрини, навіть гублюся — всім миром відновимо, пофарбуємо, приберемо сміття! Головне — досягти наміченої мети і відчути себе господарями країни, а не піддослідними, забитими й безправними істотами.

«ПІЄТА», ПОЛОТНО, ОЛІЯ, АКРИЛ, 2013 р.

Мені пощастило, що я народився у Львові, що обрав професію, завдяки якій багато часу провожу за кордоном. Мені є, з чим порівнювати мою Україну. І до чого прагнути. Однак я категорично проти навмисного зіштовхування різних регіонів нашої країни. На Сході живуть чудові люди, з багатьма з яких товаришую давно, з кимось познайомився на Майдані. На жаль, вони володіють меншою інформацією, ніж ми, які живемо на Заході. Але воля до свободи у них сильніша за нашу, тому що вони щиро хочуть жити повноцінним життям.

Інколи мене запитують, навіщо особисто я мерзну на Євромайдані, ночую в наметі? Справді, світом подорожую вільно — у мене п’ятирічна шенгенська віза. Побут теж налагоджений непогано, слава Богу... Однак мені просто хочеться, щоб так жила вся країна. І розмови про гіпотетичну можливість громадянської війни — повна нісенітниця! Немає в Україні людей, які хотіли б крові. Боротьба, що відбувається зараз у країні, це зіткнення народу й боягузів — бандитів, яких завжди було менше, ніж порядних людей. Тому я абсолютно не сумніваюся в перемозі прибічників Майдану. Вважаю, що за останні місяці Україна вже показала себе прогресивною державою, яка дивиться в майбутнє. Вірю в те, що там не буде вибухів, скрекоту кулеметів. А лише цивілізоване протистояння різних думок. Зараз нас силоміць намагаються затягти в XX століття, забуваючи, що ми давно живемо в XXI столітті. Це не мій ідіотський позитивізм, повірте, а об’єктивність: вогонь не може горіти в один бік — раз, і деревинка, що зітліла, знову ціла... Так не буває — це аксіома. Закон природи, правила Господні.

Так і в соціумі, що розвивається. Імперія закінчилася! І логіка говорить, що рано чи пізно світове море гуманізму об’єднає людей. Цьому не можна протистояти, хоч як би кому з можновладців цього хотілося.

«ПРИЙНЯТО ВВАЖАТИ, ЩО ТВОРЦІ — ОДИНАКИ, ЖИВУТЬ У СВОЄМУ МІКРОСВІТІ. АЛЕ МАЙДАН ВИВІВ У ПЕРШІ РЯДИ БАГАТЬОХ ІЗ НИХ»

— Я давно працюю з Серьожою Савченком: нинішня виставка — вже десята в нашій співпраці. Він — дуже обдарована людина. У всіх життєвих іпостасях. Блискучий музикант — свого часу у Львові мав успіх рок-гурт, який організував Сергій. Це захоплення, до речі, вплинуло і на його живопис. Серьожа чудово володіє словом — концепції вернісажів, коментарі до робіт, які він робить, завжди оригінальні, глибокі й розумні.

Безумововно, Савченко — інтелектуал, — підкреслила Тетяна САВЧЕНКО, директор галереї «Триптих АРТ». — Проте, незважаючи на багатолітнє знайомство, по-справжньому я познайомилася із Сергієм зовсім нещодавно, під час пленера в Іспанії, у вересні минулого року. Компанія підібралася дивовижна — окрім Серьожі Савченка і мене, в цій поїздці були художники Матвій Вайсберг та Олексій Малих. У нас був час поговорити на найрізноманітніші теми, і саме тоді я відчула, що за легкістю Сергія, його витонченістю, дотепністю, розсипом віршованих цитат звучить своєрідний драматизм.

Коли вперше побачила картини, виставлені сьогодні в галереї «Триптих АРТ», все стало на свої місця. Щоравда, назва «Інтим» спочатку ввела в оману — подумала, що Серьожа знову малює голу натуру, в чому досяг серйозного успіху. Спрацював стереотип: слово «інтим» асоціюється передусім із сексом. Однак концепція Сергія і цього разу виявилася несподіваною і оригінальною: в кожній людині є потаємний — інтимний! — куточок душі, куди нікому немає ходу. Простір, де акумулюються бажання, прагнення, цілі, настільки цінні для суб’єкта, що він про них до певного часу нікому не розповідає. Звісно, така поведінка властива лише цілісній натурі.

Я вже говорила колись, що справжній художник завжди провидець: він випереджає час у своїх роботах. Саме тому багатьох геніальних творців не зрозуміли і не прийняли свої ж співвітчизники. Сергій Савченко написав картини, які об’єднав у цикл, — потужний, драматичний. Під враженням від музею Прадо і живопису Франсіско Гої він створив творчу штудію на тему відомої роботи великого іспанця «Сатурн, що пожирає своїх дітей». Тоді ще ніщо не провіщало трагічних подій на Майдані. А сьогодні цей живопис незбагненним чином асоціюється у глядачів саме з революційною ситуацією, що виникла в Україні. Викликають емоції, які переживаємо всі ми щодня, незалежно від того, перебуваємо серед протестувальників або дивимося новини по телевізору. Серьожа не лише інтуїтивно відчув глобальні зміни в країні, що насуваються,— його зрозуміли сучасники.

На відкритті виставки був аншлаг. Серед гостей — друзі й соратники Сергія Савченка по Євромайдану.

Хочу підкреслити, що події останніх місяців відкрили багато талановитих українських художників з абсолютно нового — і несподіваного боку. Прийнято вважати, що творці — одинаки, живуть у своєму мікросвіті. Але Майдан вивів у перші ряди багатьох з них...

Після побиття студентів ми (30 художників і галеристів) провели акцію «Чемодан. Вокзал. Тайга». Автором ідеї виступив Костянтин Клімашенко. Позносили старі валізи, наклеїли на них іменні квитки скандально відомих політиків, написали барвисті «новорічні побажання» і розвісили ці валізи на Майдановській ялинці. Сьогодні такий перфоманс може здатися наївним, однак ми зробили його ще до кривавої бійні, висловивши таким чином свою громадянську позицію.

«Триптих АРТ» також намагається надавати всіляку допомогу сміливим і мужнім людям, що вдень і вночі стоять на передовій. Купуємо бинти, їжу. Наша галерея територіально — в траєкторії бойових дій, і нерідко до нас заходять погрітися активісти, яких ми завжди привітно приймаємо. Інакше просто не може бути!

Фото надано галереєю «Триптих АРТ»