Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Ще одна молитва за гетьмана Iвана Мазепу

У Румунії відкрито перший у Європі пам’ятник українському гетьману
26 травня, 2004 - 00:00

Оцінки державної і політичної діяльності правителя Українського Гетьманату в 1686— 1709 роках гетьмана Івана Степановича Мазепи впродовж ось уже близько трьох століть, що минули після його смерті, є чи не найбільш контроверсійними й суперечливими як у вітчизняній історичній літературі, так і суспільній думці загалом.

Утім, виявляться, що на карті Європи є міста, третина мешканців котрих чи не щоденно вповні спокійно і толерантно промовляють ім’я цього українського правителя. У міських соборах ще від кінця 1709 року — незважаючи на офіційно проголошену ієрархами Російської Православної Церкви за наказом царя Петра I Олексійовича на адресу українського гетьмана, що перейшов на бік його супротивника шведського короля Карла ХII, анафеми, тобто церковного прокляття — й досі лунають поминальні молитви за почилого гетьмана. А в міських скверах віднедавна височать пам’ятники Івану Степановичу (чого, до речі, й досі не побачиш у скверах і на майданах столиці незалежної Української держави...).

Що ж це за європейський заповідник мазепинської пам’яті? Де і як він постав на карті Європи?

Насамперед, зауважу, що знаходиться він в Нижньому Подунав’ї, в румунському місті Галац. Саме тут ще з кінця ХIХ ст. існувала вулиця Івана Мазепи. Під час чергового міського перепланування вулиця зникла, натомість у центрі міста постав житловий квартал «Мазепа». Згодом, уже в 60-ті роки, поруч було збудовано ще один житловий масив, названий «Мазепа-II». І в результаті цього майже третина мешканців досить важливого промислового й портового центру Румунії (загальна кількість населення міста становить близько 320 тисяч чоловік) мешкає нині в кварталах, що носять ім’я славетного українського гетьмана.


4 травня 2004 року в Галаці під патронатом Міністерства культури і культів Румунії та Посольства України в Румунії відбулася міжнародна наукова конференція «Постать Івана Мазепи в європейській історії». Вчені-історики з Інституту історії «Ніколае Йорга» Академії наук Румунії, Інституту історії України Національної академії наук України, Музею історії м. Галац та інших наукових і громадських установ, політики, церковні й громадські діячі з’ясовували місце і роль гетьмана Мазепи в українській та європейській історії, намагалися дати історично об’єктивну оцінку його діянь, визначити як незаперечні здобутки, так і допущені прорахунки.

Наступного дня в одному з найбільших православних соборів міста, заснованому в ХIХ ст. на честь імператорів Костянтина й Олени, за участю українського та румунського духовенства пройшла урочиста поминальна служба за гетьманом. А по обіді того ж дня в парку Незалежності було відкрито перший у Європі пам’ятник Івану Мазепі.

...Доля поєднала ім’я Мазепи з цим портовим румунським містом уже після смерті славетного українського гетьмана, причому, цілком випадково. За заповітом Івана Степановича його прах мав би спочивати в Палестині, в одному з храмів Єрусалима, куди він, будучи гетьманом України, неодноразово направляв доволі щедрі дари. Однак, смерть наздогнала Мазепу на молдавській землі, поблизу міста Бендери (Тягинь). І у вельми непростих умовах вимушеної після поразки його союзника шведського короля Карла ХII під Полтавою еміграції з України оточення Івана Степановича відмовилось від цієї затії, ухваливши рішення провести поховання свого покійного зверхника в столиці Молдавського князівства місті Яссах. З невідомих причин і від цього задуму також відмовилися і в останню путь провели Мазепу в молдавському селі Варниця, що за два кілометри на північ від Бендер.

За описами іноземних подорожувальників, організовані небожем Мазепи Андрієм Войнаровським похорони заможного українського правителя пройшли з небаченою для молдаван урочистістю та пишністю. Польський дипломат, котрий, прямуючи до Стамбула, став випадковим їх свідком, занотував до свого щоденника про незвичне багатство одежі покійного, гаптовану золотом сорочку, щедро прикрашену дорогоцінним камінням гетьманську булаву та, навіть, гетьманську діадему.

Власне, саме поголоски про неймовірне багатство поховання спонукали мародерів до його пограбування вже в наступну після похоронів ніч. Піддане нарузі поховання козаки привели до порядку. Але через деякий час мародери знову потривожили прах гетьмана. Ось тоді й згадали про бажання Івана Степановича знайти вічний спокій у святій Палестині.

Андрію Войнаровському доволі швидко вдалося отримати дозвіл турецького султана на перепоховання праху в Святих Місцях. Надісланий із Стамбула з цього приводу султанський фірман змусив адміністрацію Валаського князівства всіляко сприяти пересуванню траурної процесії. Утім, зважаючи на продовження російсько-шведської війни, подорож ця була вельми небезпечною. Адже шведський король Карл ХII аж до 1714 року перебував на підвладних султану землях, приковуючи до себе увагу російського царя Петра, котрий, втративши надію добитися від турків видачі свого супротивника, виношував плани досягнення своєї мети за допомогою збройної інтервенції. А тому дійшовши під охороною румунських загонів до Галацу і зачувши про те, що в місті є церква Святого Георгія, яка вважається Святоєрусалимською церквою, козацький супровід перепоховав прах свого покійного зверхника поблизу вівтаря саме цього храму. На спомин душі гетьмана козацька старшина залишала щедрі дари храму, розташованому, до речі, на високому і вельми мальовничому лівому березі річки Дунай. На місці поховання було встановлено надмогильну плиту з зображенням герба українського гетьмана.

Чергова сумна сторінка цієї історії пов’язана з так званим Прутським походом Петра I. Улітку 1711 року цар Петро Олексійович таки наважився рушити в похід на підвладні турецькому султану молдавські та румунські землі. Й у зв’язку з цим походом, котрий мало не завершився ганебним ув’язненням царя, існує декілька версій щодо чергового спустошення могили Івана Мазепи. За однією з них, прах ненависного Петру українського правителя було викинуто з домовини саме за його наказом російськими солдатами. За іншою ж версією, очевидно більш правдоподібною, наругу над нею вчинили кримські татари, котрі переслідуючи росіян і тих румунських шляхтичів, котрі надали Петру I допомогу в боротьбі з турками, захопили Галац і вчинили його жителям страшний погром. Не уникнув сумної участі й храм Святого Георгія. Разом із іншими похованнями наругу було вчинено й над прахом Мазепи.

Молдавські хроніки пишуть про те, що саме в 1711 році було безповоротно втрачено прах українського гетьмана, оскільки татари викинули його в Дунай. Сучасні ж румунські дослідники ставлять під сумнів достовірність останнього. Ймовірніше всього, татари лише виставили вириті ними домовини на берег Дунаю. Принаймні, вже в тому ж таки 1711 році поховання Мазепи було відновлено. Року 1722 його відвідав соратник Івана Степановича та його наступник гетьман в екзилі Пилип Орлик. Наступного разу на могилу Івана Степановича Орлик приїхав в 1737 році, занотувавши до свого щоденника вельми приємні враження від зустрічі з місцевим населенням і урочистої літургії, проведеної в храмі на честь покійного українського гетьмана.

Про присутність у церкві Святого Георгія упродовж наступних ста років витертої від часу надмогильної плити поховання Івана Мазепи говорять різні документальні свідчення цієї доби. Уже в 1835 році в могилу українського гетьмана було поховано заможного місцевого боярина. Перепоховання ж праху на прицерковному цвинтарі мало місце вже на початку 1840-х років, коли було ухвалено рішення про звільнення території храму від будь-яких поховань. Під час перепоховання було замінено й надмогильну плиту, котру як антикваріат перевезли до Бухареста. Там, до речі, в наступні десятиліття її сліди й загубилися.

Слідом за нею загубилося й місце поховання Івана Мазепи. За результатами досліджень, проведених румунськими істориками, могила існувала до початку 80-х років. Після цього її місцезнаходження невідоме. За одними легендами, у 1881 р. її вже вкотре було пограбовано. За іншими переказами, також не підтвердженими документально, прах було перепоховано в розташованій поблизу церкві Пречистої Богородиці. Як же було насправді, встановити через брак інформації практично неможливо. Достеменно відомо лише те, що на початку ХХ ст. поблизу церкви Святого Георгія цвинтаря вже не було.

Сам же храм Святого Георгія у Галаці існував до початку 60-х років.

Як уже зазначалося вище, у місті певний час була вулиця Мазепи, а згодом — два квартали, названі його іменем. Відтепер у Галаці стоїть пам’ятник Івану Степановичу Мазепі. А ще румунські науковці та громадськість плекають надію на відбудову церкви — тієї самої, де впродовж століть покоївся прах визначного українця.

Будемо сподіватись на це і ми. А ще на те, що і в Києві, врешті-решт, з’явиться монумент, споруджений на честь українського державного діяча, масштабу діянь котрого, на жаль, вдалося досягти не багатьом...

Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук. Cпеціально для «Дня», Київ — Галац — Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments