Що носили наші бабусі й дідусі?

Цієї нагороди Оксана Юліївна удостоєна як авторка книжок «Традиційне вбрання українців», що побачили світ в Київському видавництві «Балтія-Друк». Перший том «Лісостеп. Степ» вийшов ще 2008 р., а другий — «Полісся. Карпати» — 2011-го. Це перше науково-популярне видання, що розкриває поетичний образ українських строїв в усьому їхньому розмаїтті. Книжка багато ілюстрована, містить інформацію історико-етнографічного та краєзнавчого характеру; зокрема особливу увагу зосереджено на художніх особливостях і символічному наповненні елементів народного строю. Завдяки унікальним зйомкам автентичного вбрання, зробленим у 22 музеях України та приватних колекціях, читач вперше має змогу детально ознайомитися з елементами народних строїв, головними уборами, взуттям, прикрасами, аксесуарами, оцінити колористику вбрання та багатство декору. Текст видання супроводжує словничок термінів, що відображають реалії народного побуту початку ХХ ст., широко вживані свого часу, проте сьогодні, на жаль, відомі лише вузькому колу фахівців. 

Двотомник «Традиційне вбрання українців» здобув Гран-прі X Міжнародного конкурсу країн-учасниць СНД «Мистецтво книги», що відбувся весною в Мінську (Білорусь), а у вересні відбудеться урочисте вручення нагороди вже в столиці Росії.

Праця Оксани Косміної належить до рідкісних зразків сучасної наукової літератури, зроблено рішучий крок до подолання вкоріненого у вітчизняному народознавстві нерозрізнення регіонів історико-культурних і природно-географічних. Досі доволі часто перелічують через сполучник «і» такі не альтернативні різнопланові визначення, як Буковина та Гуцульщина; Волинь і Полісся; Закарпаття й Бойківщина тощо. При цьому не враховують, що території деяких природно-географічних зон (Південь, Полісся), етнокультурних підрегіонів, етнічних груп можуть одночасно належати до різних історико-культурних регіонів або історичних земель. Наприклад, бойки та лемки живуть на Галичині й Закарпатті, гуцули — там же та на Буковині.

Автор послідовно виходить із географічної домінанти, поділяючи територію розселення українців на природні зони — Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати. Деякі історичні землі (наприклад Поділля, Полтавщина, Таврія, Буджак) розташовані повністю в межах якоїсь однієї природно-географічної зони, інші землі можуть бути розподілені між Лісостепом, Поліссям (наприклад, Волинь, Київщина, Чернігівщина), між Лісостепом і Степом (Слобожанщина) чи між Лісостепом і Карпатами (Буковина, Галичина).

Кандидат історичних наук Оксана Косміна — етнограф за фахом, архітектор за освітою та художник за світоглядом — подає традиційний одяг українців у подвійному вимірі. У тексті присутні всі необхідні відомості про: широку номенклатуру жіночого й чоловічого вбрання в різних регіонах; особливості матеріалів для виготовлення його натільних і верхніх складових, аксесуарів і прикрас; крій, декор тощо. Натомість у візуальному ряді представлені речі показано передусім як високомистецьке явище — завдяки турботі видавництва «Балтія-Друк», виразному художньому макетові книжки (Любов Андрощук) і талановитим фотохудожникам Вікторові Хмарі, Віталію Машкову й Олександрові Іванову.

Читачів захоплює продуманість і взаємозалежність ледь не всіх складових двотомника, що уподібнює його стрункій і граціозній архітектурній споруді чи складному музичному твору, де намічені увертюрою теми набувають розвитку в подальших частинах опери чи симфонії. Видавці знайшли оптимальний для видання цього типу альбомний формат, наближений до квадрата, гармонійне за кольором і фактурою поєднання матової плівки палітурки зі сріблястою тканиною заокругленого корінця.

ДІВЧИНА Й ЖІНКА У СВЯТКОВОМУ ВБРАННІ (ІЗ КОЛЕКЦІЇ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ). ДЕМОНСТРУЮТЬ СПІВРОБІТНИЦІ МУЗЕЮ / ІЛЮСТРАЦІЯ З КНИЖКИ «ТРАДИЦІЙНЕ ВБРАННЯ УКРАЇНЦІВ»

Цікаво сприймається й «гра» колонтитулів зі змінним орнаментом до кожного підрозділу. Взагалі «гра» може бути ключовим словом для характеристики цілого видання. Традиційний одяг на сучасних дівчатах, юнаках, молодицях і молодиках (осіб старшого віку серед моделей немає) — це, певна річ, прийом відверто театральний.

Сьогоднішні панночки та пані, на відміну від своїх прабабусь, успішно освоїли рідну спадщину й виглядають у традиційному вбранні не просто природно, а й вишукано елегантно.

Двотомник Оксани Косміної має багато достоїнств. Видання під назвою «Традиційне вбрання українців» на 100% присвячене святковому селянському одягу кінця ХІХ — початку ХХ стст.

Так само карта «Історико-етнографічне районування України» повинна б мати підзаголовок «За матеріалами вбрання». Це б автоматично зняло цілий ряд запитань, наприклад, про межу між Лісостепом і Степом на Донбасі, належність до Поділля місцевостей у басейні Дніпра та Прип’яті чи неналежність до Закарпаття північно-східної частини однойменної області...

Оксана Косміна віддає данину понад столітній традиції «оплакування» фахівцями зіпсуття народного мистецтва у ХХ столітті. Слушно відзначаючи заміну вя воліють не згадувати, що в збережених зразках української вишивки XVII і XVIII століть (хай і переважно належних вищим верствам суспільства) вже домінують фітоморфні візерунки.

Книжка має унікальне значення, бо репрезентує традиційне святкове вбрання українських селян на межі ХІХ — ХХ стст. із безпрецедентною широтою та вишуканим художнім смаком.

Нова праця О.Косміної, щільна науковим змістом і водночас елегантна, радісно-грайлива, граціозна, ще раз нагадує нам, що культурна вартість не вимірюється цифрами, тим більше — кілограмами й дециметрами. Й важко відразу пригадати інші подібні видання останніх літ, у яких удалося б досягти подібної досконалості.

Двотомник видано українською мовою, містить розгорнуте резюме англійською мовою, що дозволяє розширити читацьку аудиторію й залучити до ознайомлення з нашою культурою широке коло іноземних читачів.