Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Сигнали часу

Дві січневі виставки Олени Голуб
22 січня, 2004 - 00:00

Початок нового 2004 року в мистецькому житті Києва відзначений багатьма яскравими подіями. Серед них несподівані, як феєрверк, дві виставки Олени Голуб, члена НСХУ, художниці, яку більше знають за мистецтвознавчими публікаціями, зокрема в «Дні».

В галереї «Університет» до 11 лютого (яка працює крім суботи й неділі) експонується персональна виставка творів О.Голуб із незвичною назвою — «Тріумф жовтого зайця». Цьому апогею творчого самовиявлення передувала довга внутрішня робота з цікавими образотворчими знахідками й сумнівами, періодами тривалого мовчання.

Творчість Олени Голуб починалась у 70-х, коли вона, об’єднавшись з групою андеграундних митців, що намагались відстоювати право на незалежну мистецьку мову, представляє свої перші твори — «Порожня тарілка», де передає стан розгубленості інтелігенції, яка не бачить майбутнього, портрети Д. Чуся, поетеси Б. Ахмадуліної, «Осіння самотність». У цей час пише вірші, в яких звучать пориви й бентежність молодої душі, що шукає нових перспектив і горизонтів. Такою ми бачимо її на «Автопортреті» (1976).

Деякі з її колег-однодумців, так і не отримавши визнання (М. Трегуб і В. Баклицький), трагічно пішли у вічність і лише згодом були визнані класиками українського авангарду.

Здавалося, життя зупинилось. Але не для Олени Голуб. Переборовши біль утрат і невизнання, вона з новими силами й набутим досвідом знову активно виставляється серією творів, виконаних наприкінці 90-х років. У них гротеск, подекуди іронія межує з тонким психологізмом, осмисленням людини з її прагненням знайти своє місце в природі й суспільстві. За зовнішньою експресивною формою з елементами кічу проглядає і співчуття, й симпатія авторки до зображуваних нею персонажів. Її твори суто маргінального стилю одразу зайняли свою нішу в сучасному мистецтві.

Полотна «Тітка», «Рибалка», «Супергерой», «Чупа- чупс, або Ілюзія рівності» та інші з успіхом експонувались у Києві («Український дім») та в Магдебурзі (Німеччина) на міжнародних артфестивалях 2000—2002 років. Серед різноманітності стилів і напрямків світового мистецтва (у фестивалях взяли участь митці майже 20-ти країн світу) твори Олени Голуб не губилися, а відрізнялися своєрідними ознаками індивідуального й національного стилю. Тепер їх можна оглянути в галереї «Університет».

З 15 по 30 січня в Будинку художника, в галереї «Майстерня» експонується проект фотоінсталяцій О.Голуб «Сигнали неточного часу», який до цього побував на III Міжнародному арт-фестивалі в Магдебурзі. Деякі твори цієї виставки брали також участь у Міжнародному триєнале графіки «Єврографік-2003».

Звернувшись до сучасних комп’ютерних технологій, художниця, як завжди, гостро відчула пульс і ритм часу. В зіставленні та порівнянні різних історичних фотоматеріалів вона вирішує філософські проблеми буття. У новій серії — трансформація родинних традицій і зв’язок поколінь («Здрастуй, прадідусю!» та «Здрастуй, прабабусю!»), глобальна перебудова свідомості на матеріалі переосмислення тоталітарного минулого («Так і Ні», «Тоталітарна балада», «Адресат невідомий»).

О.Голуб закликає повернутися до проблем людини, до пізнання людської сутності. В її роботах тісно переплітаються долі відомих осіб (Сталін, Гітлер) і персонажів із сімейного альбому, які разом задіяні в історії. У них ставиться питання про причетність і відповідальність кожного, хто живе на землі, за те, що відбувалося колись і відбувається зараз («З кими бути?», «Він, Вона, Вони...»).

Сьогодні Олена Голуб на новому витку творчого розкрилення. Так і хочеться перевтілитись у створений нею живописний персонаж, стати «Жовтим зайцем», щоб у час усепоглинаючої глобалізації з її широкомасштабною експансією засобів масової комунікації піднятися, як він, над усім, що нас оточує, й наповнитись відчуттям свободи й незалежності.

Ніна САЄНКО, заслужений діяч мистецтв України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ