Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Соло для поета

Перед прем’єрою відбувся творчий вечір московського гостя
25 грудня, 2003 - 00:00

Спочатку оду Євгенові Олександровичу, написану Анатолієм Навроцьким, прочитав художній керівник франківців Богдан Ступка. Актори Олег Стальчук, Оксана Батько і Василь Баша показали два фрагменти з прем’єри мюзиклу «Ех, мушкетери, мушкетери!..». А з моменту виходу поета на київську сцену, глядачі сиділи, немов загіпнотизовані, дослуховуючись до кожного євтушенківського слова. Поет зазначив: «Тема п’єси безсмертна і стосується не лише минулого, але й сьогодення. Хто знає? Може, й завтрашнього, також. Подивившись музичні номери вистави, я вважаю, що нашу «попсу» треба відряджати на перекваліфікацію до Театру ім. І. Франка.

Я дуже вдячний Києву. У вашому місті в 1961 роцi я написав трагічний вірш «Бабин яр» (його поет виконав на біс у фіналі вечора. — Т. П. ). Саме тут я вперше його прочитав. Через тиждень цей вірш розлетівся всім світом. Його було надруковано на перших сторінках провідних газет різних країн і перекладено 72 мовами. Я щасливий тому, що завдяки моїй скромній роботі «змова мовчання» про трагедію в Бабиному яру закінчилася. Була створена велика симфонія Шостаковича «Бабин яр», що стала чудовим вічним пам’ятником усім загиблим. І хоча після мого вірша тогочасна українська партійна влада заборонила мені приїжджати й виступати в Києві на два десятиріччя, але ваші серця ніколи не були для мене закритими. Вони завжди підтримували мене у важкі хвилини життя. Дякую вам!»

Більше двох годин Євтушенко читав новi вiршi, відмовившись від улюбленого прийому багатьох організаторів творчих вечорів — відповідей на записки публіки. Це був театр одного актора. Читець Євген Олександрович — прекрасний! Слухачів поет познайомив із новинками, більшість віршів ще не видано. «Памятники не эмигрируют» — таким віршем, із іронічним підтекстом, він розпочав програму.

Понад 10 років Євген Олександрович живе на дві домівки, розриваючись душею між різними континентами: Росією й Америкою. В 1991 роцi поета запросили прочитати лекції про російську поезію, що викликали величезний громадський резонанс. Два університети вручили Євтушенкові професорські мантії, запропонувавши попрацювати в США. Це був період, коли Євген Олександрович розчарувався в політиці (він був народним депутатом Верховної Ради), не виправдала його сподівань перебудова в СРСР. І він вирішує кардинально змінити життя. Виїжджає з родиною за кордон. Викладає в університеті російську поезію і читає курс iз російського та українського кіно. За словами Євтушенка, за океаном він має можливість зосередитися, не метушитися, його не відволікають від головного — займатися улюбленою справою — писати вірші. Нині поет закінчує роботу над антологією «Десять веков русской поэзии». Уже готова «Антология ХХ века».

— Я завжди мріяв відновити всю картину російської поезії. До речі, «Антология» починається зі «Слова про закон i благодать», написана в стольному градi Києвi. Завдання я собі поставив важке, — зізнався Є. Євтушенко. — Спочатку вибираю поетів, потім добираю їхні твори, а потім пишу про них вірші-присвяти. Перший том у мене закінчується Пушкіним. До другого ввійдуть автори, які творили в XIX сторіччі, а до третього — поети, які прославилися ХХ — XXI ст. У цій роботі мені допомагає ваш земляк, прекрасний літературознавець Володимир Вадзішевський. Заради «Антологии» мені довелося зупинити написання роману та відкласти зйомки художнього фільму. Робота над «Антологией» трохи затрималася тому, що я захотів про кожного поета написати хоча б маленький вірш. Тепер ви розумієте, що я звалив на свої плечі? Сподіваюся влітку завершити цю роботу, а випущу книгу до кінця наступного або спочатку 2005 р.

Слово «поет» має на увазі єдиність і неповторність. Тому тих, хто віршує, багато, а поетів мало. Поет — це стан душі, який підносить майстра над ремісником».

Крім відомих поетів: Пушкіна, Тютчева, Хлєбнiкова, Ахматової, Цвєтаєвої, Мандельштама, Пастернака, Маяковського, Ахмадуліної, Висоцького, Окуджави та інших, читачі познайомляться із засновницею російської жіночої поезії — Ганною Буніною та особливим автором — Іваном Барковим, який блискуче володів віршем і полюбляв міцне слівце. Євтушенко блискуче прочитав свої вірші-портрети, зокрема, «Окна Ахматовой», «Хлебниковская наволочка», «Цирк на кладбище», «Киоск звукозаписи», «Простая песенка Булата». Прозвучала й лірика, в якій поет постав напрочуд молодим душею («Ребенок и женщина»,«Книги»). А коли Євген Олександрович почав читати знайомі рядки «Со мною вот, что происходит, Ко мне мой старый друг не ходит...», зала потонула в овації....

Вечер Евтушенко

А Женю нынче еле держат ноги —
крылатого, лихого скакуна!
В конце его крутой, земной дороги
копыта — в кровь! Отвисли стремена.
У Жени набрякают нынче руки —
толстеют пальцы, ширится ладонь...
Но эти руки извлекают звуки
из струн тех душ, где есть еще огонь.
У Жени ослабели нынче очи.
Орлу очки — на рану свежий яд.
Но эти очи зрят сквозь сумрак ночи
то, что не видит равнодушный взгляд
Зовем его мы по привычке Женей —
а Жене нынче семь десятков лет.
Полвека минимум — его самосожженье...
Но — сцена, зал — и начал он движенье,
строк, образов и пластики круженье
и точен жест — стремительный стилет.
Сегодня вечер Евтушенко Жени.
А, значит, вечер гнева и любви.
Колдуешь ты — и нету нас блаженней...
Еще не вечер, Женя! Ты живи.

21 грудня 2003 р.
Вiктор РИБАЧЕНКО, Київ

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: