Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Солома, дорожча за золото

Як і на початку 1960-х років, Олександр Саєнко стає символом національного відродження
28 січня, 2005 - 00:00

Знаменно, що саме сьогодні на хвилях українського революційного оновленого руху представлена Українським фондом культури, який очолює поет, академік, народний депутат України Борис Олійник, на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка Книга Життя, образотворчий літопис «Олександр Саєнко: до становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва ХХ століття», автором якої є Ніна Саєнко — художник, мистецтвознавець, донька митця, яка подвижницьки продовжує і розвиває справу свого батька.

Ця книга, де представлені життя і творчість славетного українського художника Олександра Саєнка, справді народного і сучасного, художника на всі часи, постає у всій своїй величі як символ і запорука національного відродження, символ дорогоцінної українськості, яка ще збереглася і так потрібна нам сьогодні. Ця книга унікальна тим, що вона постає на хвилях доленосних подій — помаранчевої революції. І, як i на початку 1960-х років, Саєнко стає символом національного відродження.

Минуло майже 45 років як вперше у серпні 1960 року я побачив твори «Святковий день» і «Весна» Олександра Саєнка на художній виставці «Радянська Україна». Я був захоплений панно, як були викладені золотистою соломою на ультрамариновому тлі. І був здивований, чому такий художник не знаходить офіційної підтримки та розуміння мистецтвознавців..

За короткий час я отримав відрядження від журналу «Україна» і поїхав до Саєнка на Чернігівщину — в Борзну. Мене вразило надзвичайно духовне життя художника (з дитинства глухонімий) і та незвичайна аура, що панувала в його садибі, сповнена дивовижним українським духом. Попросив Олександра Ферапонтовича показати картини, інкрустовані соломою. Однак він виніс серію етюдів академічного рисування, які виконав у Будинку творчості. Я був розчарований. «А раніше що ви робили? Адже ви вчились у В. Кричевського?» — запитав я. І тоді він приніс з горища вкриту товстим шаром пилу роботу. Коли я протер її хусткою — о диво! — переді мною у променях сонця засяяв козак Мамай біля баского коня. Для мене це було потрясіння. «Ви великий художник! Це небачений твір!» — захоплено вигукнув я.

Олександр Ферапонтович розхвилювався і почав виносити великі панно і виставляти їх у саду. Я дізнався, що він вчився в майстерні «Художнє оформлення інтер’єрів» Української академії мистецтва у видатного українського архітектора Василя Кричевського, який відстоював синтез архітектури та інтер’єру в національному стилі. Саме професор В. Кричевський з перших років підтримав О.Саєнка як вчитель, зазнав він підтримки й М. Бойчука.

Переді мною постало життя української родини, сповненої свідомого, громадянського та патріотичного українства, батька — Ферапонта Петровича Саєнка, директора Школи садівництва, людини революційних поглядів, що зазнала репресій за часів царату, Мотрони Іллівни — з козацького роду, брата Миколи та сестри Марії, що працювали в Центральній Раді в уряді М. Грушевського.

У той мій приїзд ми разом з художником ходили в Мотронівну вклонитись пам’яті П. Куліша, В. Білозерського і Ганни Барвінок, завдяки її підтримці та Петра Ге Саєнко отримав освіту в Петербурзькому iмператорському училищі глухонімих.

Незабаром в журналі «Україна» (№17, 1961) вийшла моя стаття про творчість О.Саєнка «Золотими барвами», перша в його життi. В ній я писав про панно «Святковий день»: «Синій колір води, неба і святковий одяг молоді органічно пов’язано із золотавим кольором верби. Барви соломи неначе випромінюють сяйво стиглого жита під сонцем. Здається, що виконано панно не звичайною соломою, а набрано коштовними камінцями. Усе тут насичено повітрям і світлом. Таким чином, панно набуває можливостей живопису. Солому тут використано не лише як художній матеріал, а й як засіб творення образу. Натомість Саєнко мислить в цьому дивовижному матеріалі, використовує його багатства, виявляє його приховану красу відповідно до свого задуму».

Композиційно монументальні, цілісні, синкретичні твори О. Саєнка, виконані золотою соломою на контрастному тлі, на жаль, не сприймалися мистецтвознавцями і критиками як твори високого професійного мистецтва. Адже вони вважали за живопис малювання на ґрунтованому полотні олійними фарбами. Офіційна критика не погоджувалась зі мною, моє захоплення творчістю О. Саєнка сприймали з іронією. Я був переконаний, що бути українським художником — це значить передусім виходити з джерел народної образотворчості й естетики. І я все більше знаходив однодумців.

Наприкінці травня 1962 року відбулась перша персональна виставка творів Олександра Саєнка завдяки підтримки нового голови Спілки художників України Василя Касіяна та художників, що працювали для національного відродження.

Незадовго до офіційного відкриття виставки до зали зайшов Михайло Стельмах. Мовчки оглянув виставку і зупинився біля моєї статті, читав її і щось занотовував.

Розпочалось відкриття, але нікого з керівництва не було, бо в цей час відбувались урочистості в Республіканському павільйоні. Стельмах попросив слово. Раптом я почув: «Той, хто виріс біля землі, хто любить хліборобський труд, збагне закономірність і поетичність Саєнкового золотого стебла. Для мене особисто за ним відкривається цілий світ моєї рідні, життя якої невіддільне від живого стебла, від золотого врожаю… Я багатшим став, багатшою стала моя душа після зустрічі з Саєнком».

Коли Стельмах виголосив ці слова, у мене в багатьох з’явилися сльози на очах. Такі слова могла сказати людина, яка сповнена чуттям землі, яка розуміє значення рідного села з його народною мудрістю, духовністю, віруванням і красою як колиски нації та народної образотворчості, першооснови нашої національної, сучасної культури.

Стельмах ніби чекав цієї зустрічі у своєму житті. «Я як український письменник, голова Ради Союзу Верховної Ради СРСР буду робити все можливе, щоб про творчість Саєнка знали всі», — сказав він тоді.

І тут у підтвердження його слів у залі з’являється усміхнений Василь Касіян у своїй традиційній українській вишиванці, дякуючи якому була організована ця виставка, а за ним багато художників. Продовжилось обговорення виставки. Саме так починалось всенародне визнання Олександра Саєнка.

Та боротьба за визнання художника тривала ще довгі роки.

Успіх персональної виставки і подальша підтримка визнання багаторічної творчості колегами, мистецтвознавцями, численними глядачами надав нових імпульсів Саєнкові для творення. Його мистецький доробок у 1964 році був представлений на здобуття Шевченківської премії.

І завжди поряд була дочка Ніна, яка все своє життя присвятила Саєнку. Вона не лише досліджувала, систематизувала й популяризувала досягнення батька, а й вчилася у нього, була його першою помічницею в роботі, творчо співпрацювала з ним, а коли відійшов в інші світи — відтворила у матеріалі цілу низку творів (килими, гобелени, мозаїки соломою, вибійки) за ескізами, якi збереглися і які у свій час не зміг виконати О. Саєнко. І не лише відтворила, а й змогла передати дух епохи. Це мистецький подвиг Ніни Саєнко — художника-мистецтвознавця, свідомої та люблячої дочки.

У 1999 році 100-річчя від дня народження О. Саєнка за рішенням та участю ЮНЕСКО святкувала вся світова громадськість, ім’я художника було занесено до списку видатних діячів культури світу.

Чим цінна книга для нас сьогодні? В ній постає феноменальна українськість, чуття і любов до рідної землі, вірність якій всіляко треба підтримувати, берегти, як святиню. Дякуючи цій Книзі Життя і Творчості ми знову і знову звертаємось до витоків нашого роду, першоджерел нашої українськості, виховання, Відродження, що нині має продовжуватись.

Книга — життєпис Олександра Саєнка, на хвилях оранжевої революції, у час великого піднесення, утвердження народу як української нації постає як найсучасніше явище прояву національного духу.

Вшанування Шевченківською премією подвижницької праці Ніни Саєнко є водночас вшануванням творчості видатного українського художника Олександра Саєнка, який живе в нашій пам’яті.

Тільки така людина, у якої є чуття українськості, чуття рідної землі — мудрості та краси українського села, народної православної культури, спроможна з усією повнотою серця збагнути мудру закономірність і велич Саєнкового золотосяйного стебла, його мистецького i духовного скарбу, що дорожче за золото.

ДУМКИ

Лесь ТАНЮК, голова комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності:

— У передмові до книги-альбому Ніни Саєнко Іван Дзюба пише: «Коли заходить мова про Олександра Ферапонтовича Саєнка, у моїй пам’яті, як і в пам’яті моїх ровесників, зринає літо 1962-го, коли в Києві відбулась сенсаційна виставка його творів».

Це справді так, і я так само став за молодих літ свідком відкриття цієї цілком нової якості, нового захвату, нової культури. Я погортав свої «Щоденники» за 1962 рік. Зацитую один запис з того літа.

«26 травня 1962 р. Субота. Олександр Ферапонтович Саєнко. Вчився у Василя Кричевського. одне панно просто геніальне — «Козак Мамай!» Я подумав — це дуже годиться для театру! Бо тут і стилізація, і модерна лінія, і умовність, і природний матеріал. Для театру в школі Курбаса...» Я розповів про виставку Крушельницькому і, здається, розпалив його. Каже, неодмінно прийде. «Саєнко — бойчукіст, тепер таких, як він, майже не лишилося. Усіх записали у «формалісти»!..

...Тавро «формалізму», за яким, звісно, ховалися всі інші «ізми», тривалий час висіло над усіма видатними митцями України.

Микола Вінграновський в ті шістдесяті висловився відверто:

Якщо народ мій числиться формально,
Тоді я справді нині формаліст!

Сьогодні народ наш числиться у світі вже не формально, а після помаранчевої революції не лише Росія — вся Європа заговорила, нарешті, не про «українську національну форму», а про український зміст.

...Ми, сьогоднішні, маємо усвідомити власну відповідальність і перед учорашнім, і перед завтрашнім. Подвижництво — на жаль чи на щастя — є частиною національної ідеї. Спадкоємністю живе майбутнє. Тому охорона української культурної спадщини — наш святий обов’язок і місія. Прекрасний альбом Ніни Саєнко, яка не просто продовжила справу свого батька, а й упорядкувала наше знання про нього, дослідила все, що можна було дослідити, — тому свідчення.

Олександр ФЕДОРУК, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор:

— Олександр Саєнко — знакова постать в українському мистецтві, стійкий у творчевиявленнях стиліст, вірний учень Василя Кричевського і водночас продовжувач національних традицій, що були закладені його професором, одним із фундаторів Української академії мистецтва.

Мистецтво Саєнка своєрідне, особливе, симпатичне нам, бо джерела народної культури додали йому шарму неповторності, виробили свого роду фермент національної звабливості, якими позначені всі без винятку твори митця, репрезентовані в різних видах і жанрах. Традиції декоративного мистецтва художник шанував і плекав, дбав, аби оті джерела не замулювалися, виповнювалися свіжими життєдайними струмками. Своєю мистецькою творчістю Олександр Саєнко стверджував національний мистецький колорит, а отже, і родовід, звідси — невичерпна притягальна сила його мистецьких творів, нерозривний зв’язок їх з нашою мистецькою пам’яттю.

Вихід у світ монографії про Олександра Саєнка є невипадковим і сприймається у зрізі культурологічного настрою нашої з вами історичної доби, що дала уяснення потреби національної ідеї як провідної засади розвитку культури народу й усіх демократичних перетворень у світлі уявлень, мрій багатьох поколінь про Україну — незалежну державу (Саєнко Ніна. Олександр Саєнко. До становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва ХХ ст. Книга- альбом — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003 — с.560). Отже, книга про Олександра Саєнка є свідченням шани до художника, важливим мистецтвознавчим дослідженням, що допоможе уяснити зріз мистецької епохи початку ХХ ст.

Авторка — Ніна Саєнко — глибоко розкриває творчу біографію О.Саєнка, роблячи вдумливий аналіз мистецької школи В.Кричевського, М.Бойчука. Приємно, що процеси 20-х рр. розкриті об’єктивно, з сучасних правдивих історико-мистецтвознавчих позицій. Ніна Саєнко слушно наголошує, що цей період був для молодого митця надзвичайно плідним і означений творчими пошуками та експериментами в галузі стилістики, — не без впливу його улюблених педагогів-наставників, що в творчості вихованців плекали зерно національної мистецької ідеї.

Сторінки, присвячені аналізу мистецьких творів О.Саєнка, сприймаються свіжо, бо в них розкриті невідомі аспекти творчого життя молодого митця, його захоплення монументальними формами, що відповідало духовній атмосфері епохи.

Поряд з текстовим матеріалом, де фокусується увага О.Саєнка до національної тематики, авторка щедро використовує багатий ілюстративний ряд, що збагачує уявлення читача про мистецьку добу 20-х рр. і розгортає панораму творчості О.Саєнка на тлі українського ренесансу ХХ ст.

Рік за роком дослідниця простежує життя й мистецьку спадщину Олександра Ферапонтовича, відтворюючи багатогранний образ людини, яка для багатьох є прикладом щирого слугування найкращим ідеалам народу. Оригінальний, самобутній талант митця доніс до глядача ясну, прозору лінію традиції народного мистецтва як логічної системи, що у творах виявила себе з монументалізовано узагальненою формою, декоративізмом кольорів і гармонійною єдністю ліній, лаконічною побудовою композиції. Мистецькі процеси першої половини ХХ ст. не уявити без багатогранної спадщини Олександра Саєнка.

Важливу частину дослідження становлять розділи «Сучасники про Олександра Саєнка», «Епістолярні матеріали», що розкривають додатково наші уявлення про майстра, збагачуючи кожного, хто їх читає, щирістю оцінок, відгуків, схвальних рецензій.

Книга про художника правдива й мудра. У ній чистота тональності збережена глибиною роздумів про призначення кожного митця на Землі, про місце і роль мистецтва в житті народу й нації. Спадщина митця вчить нас бути бережливими до народних традицій. Тому видання повчальне, воно читається з інтересом, залишаючи в душі кожного неповторний слід — яскравий промінь чистоти і добра.

Григорій МЕСТЕЧКІН, мистецтвознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments