…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Спадкоємність мрії

Якщо в імпорті американських інтересів та способу життя першість належить кіно, то у «внутрішньому вжитку» — музеям
23 липня, 2010 - 00:00
ВІЛЛА ГЕТТІ — СВОЄРІДНИЙ ОСТРІВ МРІЙ, ДЕ ПРЕДСТАВЛЕНІ АНТИЧНА СКУЛЬПТУРА, РИМСЬКІ МОЗАЇКИ ТА ФРЕСКИ / ГОРА МАУНТ-РАШМОР СТАЛА ВІЗИТНОЮ КАРТКОЮ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Америка, американський стиль життя, характер американців — чудова тема для анекдотів, іронічних або сердитих розмов «ні про що». Можливо, спрощення і сприяє впізнаваності, але напевне заважає розумінню. Для того, аби адекватно зрозуміти, як в американцях поєднується наївна релігійність із прагматизмом, як властивий американцям культ державних символів уживається з культом індивідуалізму, і збагнути, як усе це в підсумку позначається на поведінкових стереотипах, доведеться «ускладнити» собі життя знайомством з американськими музеями. Вони свідчать про досить глибокий зв’язок американського повсякдення з історично успадкованими культурними кодами та символами.

Пропозиція для представників музейної сфери України взяти участь у програмі професійного обміну, якою опікується Державний департамент США і яка сформульована як «роль музеїв у формуванні національної самосвідомості», обіцяла певну інтелектуальну інтригу. Адже участь незалежних і успішних (без державної допомоги) інституцій у формуванні національної ідеології не зовсім вписується в усталене коло стереотипів про заокенську державу, яку багато хто досі сприймає як «плавильний казан», великий супермаркет життя і промоутера глобалізації.

Особливий суспільний статус музеїв у Сполучених Штатах міцно закріплений у містобудівній структурі — це відчуваєш, щойно починаєш знайомитися з Вашингтоном. Осердям міста є знаменитий «ромб демократії», у центрі якого височіє Монумент Вашингтона, а по кутках — Білий дім, Капітолій, Меморіали Джеферсона і Лінкольна. Головною композиційною віссю є «Національний мол» — зелена галявина, обрамлена авеню Конституції і Незалежності — саме на цих вулицях і розташовано головні музеї Вашингтона.

Геометричній і числовій символіці було надано великої ваги вже на етапі розробки проекту американської столиці, здійсненої у 1790-х роках французьким інженером П’єром Ланфаном. Подейкують навіть, що місто було розплановане і побудоване як масонська криптограма.

ІСТОРІЯ ЯК ДИНАМІЧНИЙ ПРОЦЕС ЗМІН

Якщо це так, то інституція Смітсоніан — найбільший у Сполучених Штатах музейний комплекс — ключ до її смислових потоків. Музей американської історії, природничий музей, Аерокосмічний музей, Афроамериканський історичний музей, Музей американських індіанців, а також Національна портретна галерея і галерея мистецтв Сходу і Заходу — всього 19 інституцій, які в сукупності складають потужний генератор цивілізаційної самосвідомості людини.

Щороку Смітсоніан відвідує близько 24 мільйонів осіб. Основний контингент відвідувачів, на відміну від, скажімо, Лувру, складають не іноземні туристи, а мешканці Сполучених Штатів. Одні сюди приходять на цілий день, щоби відпочити від повсякденного ділового ритму, поспілкуватися з друзями, порелаксувати в саду скульптур, інші приходять цілеспрямовано на лекції, концерти, презентації, які регулярно відбуваються тут. Багато відвідувачів з дітьми. До їхніх послуг тут уся інфраструктура гостинності, включно зі спеціальними кімнатами для пеленання немовлят. Відвідувачів сюди приваблюють не лише комфортні умови для проведення дозвілля, але й допитливість, яка підігрівається музейним маркетингом і задовольняється вдало організованим експозиційним простором, розрахованим на різні способи сприйняття і різну інтелектуальну підготовку відвідувача. Діти із захватом занурюються у підводний світ у Музеї натуральної історії завдяки IMAX-кінотеатру, дорослі з інтересом вивчають особливості різних поколінь авіадвигунів у аерокосмічному музеї або обговорюють аксесуари перших леді у спеціальному розділі експозиції Музею американської історії.

Власне історія трактується в Смітсоніані як динамічний процес змін: технологій, стилю життя. Концепція полягає у тому, що відвідувачі можуть пізнати себе та прийняти історію держави як свою власну. Скажімо, в експозиції «Америка в русі» пересічний громадянин легко і з цікавістю пізнає свою країну саме такою: рухливою і енергійною, яка розвивалася разом із шляхами сполучення і засобами пересування, зшиваючи величезні простори — від Атлантики до Тихоокеанського узбережжя.

Зовсім інший ракурс історії розкриває Американський меморіальний музей Голокосту. Тут події не розгортаються потоками альтернатив, можливостей, а стискаються, наче кільця удаву, перетворюючись то на газову камеру, то на товарний вагон. Але і тут темі повсякдення відведена важлива роль. Власне, вся історична драма, возведена до метафізичних розмірів, розкривається саме через персональну драму конкретних людей і починається вона з експозиційного вузла, який відтворює помешкання пересічної єврейської родини, якій випало жити в Німеччині 1930-х.

Як і більшість американських музеїв, концепція АММГ зав’язана на актуальних проблемах сучасності; зокрема, місія цієї інституції полягає в тому, що «музей примушує урядовців та простих громадян боротися з проявами нетерпимості, не допускати геноциду, розвивати почуття людської гідності та зміцнювати демократію».

НЕ СХОВИЩЕ, А КОМУНІКАЦІЙНИЙ МАЙДАНЧИК

Слід сказати, що, попри свою прихильність до технічних новацій, американські музеї є досить дидактичними і наразі не мають наміру полишати надійне підѓрунтя просвітницької парадигми. В Америці поняття «музеїфікація» асоціюється не зі сховищем і закритістю, а навпаки — відкритістю, доступністю, публічністю і комунікативністю. Особливо це відчутно у Бібліотеці Конгресу, де в постійному режимі експонується оригінал Конституції, Білль про права та багато інших документів, які пов’язані з розвитком і становленням американської нації та держави.

Якщо у Вашингтоні образ перших президентів — засновників нації втілено з величчю і розмахом, гідними фараонів Давнього Єгипту, то в Маунт-Верноні (колишньому маєтку Джоджа Вашінгтона) образ першого президента Сполучених Штатів приземлений і камерний. За невисокою кам’яною аркою воріт починаються сіножаті й вигони президента-фермера, огороджені парканом із грубо тесаних дерев’яних стовпів і жердок. Хрумкі доріжки, посипані дрібним гравієм, ведуть спочатку до інфоцентру, а потім провадять у глиб території, де в оточенні крислатих дерев розташувався затишний двоповерховий маєток вікторіанської епохи. Тут Джорж Вашиингтон прожив 45 років, активно займаючись своїм великим господарством, особисто контролюючи кожну деталь планування, будівництва і облаштування навіть під час військових кампаній, в яких він брав участь як головнокомандувач. На своїх плантаціях Вашингтон запроваджував інноваційні для свого часу технології. Гості Маунт-Вернону і сьогодні можуть відвідати не тільки будинок, але й численні господарські споруди комплексу, зайти до відтвореного за інвентарними описами млина, поспостерігати у винокурні всі етапи приготування віскі за рецептом Джорджа Вашингтона. Щоправда, аби скуштувати цей напій, вам доведеться відвідати однин із ресторанів на території садиби.

На батьківщині демократії та громадянських свобод досить пильно стежать і за порядком. Стихійних пікніків ви не побачити не тільки на території музеїв просто неба, але й у величезних національних парках на території Сполучених Штатів.

ВІДЧУТИ ІСТОРІЮ НА ВЛАСНІЙ ШКІРІ

Утім, попри підкреслено домашній стиль і невимушеність атмосфери, яка панує у Маунт-Верноні, тут теж не обійшлося без історичного пафосу. Він сконцентрований у сучасному інформаційному центрі Форда (ця корпорація виступила головним донатором його створення). Тут у підземному кінозалі вам продемонструють фільм про героїчні події війни за незалежність і про персональну роль Джорджа Вашингтона у перемозі над британцями. Автори зробили все, щоби ви буквально «на своїй шкірі» відчули події тих далеких часів. Тож приготуйтеся до того, що під звуки артилерійської канонади під вами буде здригатися крісло (там вмонтовано спеціальний механізм), а на епізоді із зимового походу вам на голову падатиме сніг (штучний, звісно).

А якщо ваш історичний ентузіазм сягне такого рівня, що ви самі забажаєте відчути себе в ролі учасника боротьби за незалежність, варто вирушити до Вільямсбургу, що в штаті Вірджинія. Там щороку в жовтні відбувається дійство, назване «революційною вулицею».

Утім, театралізоване відтворення подій 1774 — 1781 рр. — по суті, лише невеликий епізод цього «революційного міста», як його називають у численних путівниках. Насправді Вільямсбург спокійний і навіть сентиментальний курорт, і більшість гостей сюди приїздить не за драйвом, а по ностальгію за героїчними і пуританськими часами. Тож, коли мешканець Вашингтона або іншого великого міста втомлюється від монотонної робочої напруги, від глобальних проблем, він приїздить у тихе містечко на кшталт Вільямсбургу, де може насолодитися розміреністю, теплотою і невибагливістю побуту вікторіанської епохи, яка тут відтворена надзвичайно ретельно. Усе до найменших дрібниць продумано у місцевому Капітолії, тавернах, кузні, у чоботаря і швачки, в друкарні й на пошті.

Оскільки частина будинків Колоніального Вільямсбургу є автентичними, значна увага приділяється їхньому збереженню. На реставрацію та консервацію історичних споруд у бюджеті Фундації закладається близько 7 мільйонів на рік. Крім персоналу, який обслуговує відвідувачів і реконструює ремесла кінця XVIII ст., у штаті Фундації постійно працює 12 фахівців, що займаються виключно питаннями реставрації та консервації.

Територіально історичний квартал Вільямсбурга — лише відносно невелика складова корпорації «Соlonial Williamsburg», до складу якої входять в основному готелі різної «зірковості», ресторани, інформаційний та освітній центри.

Власне, Вільямсбург — приклад того, як національний бренд може працювати для економіки. Головне — створити механізм перетворення символічного капіталу у фінансовий. Річний обіг коштів Фундації вимірюється мільярдами — лише ресторани заробляють близько 100 мільйонів доларів, 5% від прибутку Фундація щорічно відраховує до Федерального бюджету.

ТОВАРИСТВО ДРУЗІВ «ГУДЗОНСЬКОЇ ШКОЛИ»

Якщо при словах «американське мистецтво» у вашій уяві постає «Банка томатного супу», продукована Енді Ворхолом, значить, ви досі перебуваєте в полоні стереотипів. Америка, подібно до більшості європейських країн, пройшла період формування національної пейзажної школи, творці якої концептуально пов’язали споглядання і відтворення певних «еталонних краєвидів» з відчуттям національної приналежності. Переконатися у цьому можна в Меморіальному музеї Olana State Historic Site, присвяченому засновнику «школи ріки Гудзон» живописцю Федеріку Чорчу. Як і півтораста років тому, з вікон і терас будинку відкривається захоплююча панорама долини однієї з найбільших річок Сполучених Штатів, обрамлена м’яким і водночас монументальним хребтом Кетчскілс. Експозиція будинку-музею в Олані чимось дуже нагадує експозиції меморіальних музеїв України, з тією лише різницею, що практично всі предмети є й автентичними, й дійсно меморіальними. А ще там немає таких «дорогих» нашому оку тріщин на стінах, понурих доглядачів, запустіння. У цьому затишному куточку, де все, здавалося б, спонукає до споглядання і філософських рефлексій, відчувається діяльний дух: проводяться дослідження, розробляються цікаві освітні та комунікативні програми.

Та й сама мистецька течія, яка отримала назву «Гудзонської школи», не вичахла з роками і навіть століттями і нині, на початку третього тисячоліття, у неї є послідовники серед сучасних митців і прихильники серед колекціонерів. А нещодавно на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку твір засновника школи Федеріка Чорча був проданий майже за два мільйони доларів.

Товариство друзів Будинку-музею Чорча активно підтримує контакти зі своїми членами у багатьох штатах країни. Щорічно з фондів товариства друзів музею на забезпечення діяльності меморіального будинку (а це бюджетна установа, підпорядкована міністерству парків штату Нью-Йорк) надходить близько 18 мільйонів доларів. До речі, без такої форми партнерства, як товариство друзів, не обходиться практично жоден музей. Надходження від членських внесків зазвичай складають 20% — 30% їхнього бюджету.

Ріка Гудзон, названа так на честь голландця Генрі Хадсона, який понад 400 років тому відкрив її для європейців, поклавши початок жвавій трансконтинентальній торгівлі (адже саме в усті цієї ріки розташовано знаменитий мегаполіс Нью-Йорк), стала темою експозицій численних музеїв штату Нью-Йорк. В Інституті історії та мистецтв Лобані, столиці штату, тема легендарної ріки розкрита відразу в чотирьох аспектах: з точки зору культурних кодів і символіки, природничої історії та проблем довкілля, історії торгівлі та розвитку шляхів сполучення, заселення краю та формування місцевих спільнот. Виставка готувалася близько п’яти років і займає десяток залів музею.

Такій виставці, на перший погляд, важко дати визначення — її не можна назвати ані суто мистецькою, ані документальною. Найближча аналогія — експозиція краєзнавчого музею. Однак відмінність полягає у відсутності складних метафор і, як наслідок, — пафосу. Подібний підхід на слов’янське вибагливе око виглядає дещо засухим і дидактичним. Але слід віддати належне функціональному дизайну американських «краєзнавчих експозицій»: він дає можливість при широкому узагальненні сприйняти без особливих складнощів досить багато цікавої інформації. До речі, термін «арт» у його сучасному вживанні означає не лише «високе» мистецтво, але ширше — гуманітаристику.

Загалом у США досить поширеною є категорія музеїв, які за концепцією чимось нагадують наші краєзнавчі: в них є розділи, присвячені флорі та фауні, мінералогії, місцевому етнічному колориту і знаменитостям. А от за формою це клуб, кінотеатр, музей, театр під одним дахом, та ще й у спеціально збудованому для цього приміщенні.

ПАФОС ПОСТУПАЄТЬСЯ РЕПУТАЦІЇ

Де американці дали волю пафосу, то це в Меморіальному комплексі «Маунт Рашмор». Композиція з висічених у скелі масиву Блек Хілс барельєфів чотирьох президентів: Джорджа Вашингтона, Авраама Лінкольна, Теодора Рузвельта і Томаса Джеферсона — висотою 18,6 метра стала візитівкою Сполучених Штатів. Однак у концепції меморіалу наголос зроблено не на заслугах чотирьох «батьків нації» та «всенародній любові» до їхніх персон, а на якості організації робіт, завдяки якій, по-перше, взагалі стало можливим здійснення такого складного в технічному плані завдання в роки великої депресії, і головне — вдалося уникнути жертв і травмувань на такому ризикованому виробництві.

А ось де сповна втілена ідея вождізму — в буквальному значенні цього слова, — то це у меморіалі Скаженого Коня (Сrazy Horse), розташованого у тих же Чорних горах, що і Маунт Рашмор. Ця найбільша у світі скульптура висотою 173 метри, витесана з цільної скелі, увічнює легендарного вождя індіанців племені Оглала, який у 1870-х очолив відчайдушний опір корінних народів Американського континенту безконтрольній навалі золотошукачів.

Спорудження меморіалу, яке розпочалося у 1950-х, триває й досі. Поки що із кам’яної породи вивільнено лише голову непокірного вождя. А згідно із задумом автора, скульптора Корчака Ціолковські, з масиву гори має постати цілісна постать героя індіанських племен. Крезі Хорс — приватна ініціатива, тому роботи тривають без благородних поривів здати об’єкт до чергової ювілейної дати. Утім, уже зараз меморіал наповнений життям: тут діє музей і культурний центр індіанців, працюють сувенірні крамниці з розкішним асортиментом виробів індіанських умільців.

«Ніколи не розлучайся зі своїми мріями», — повторював Корчак Ціолковські. Щоб і собі не забути ці слова, я придбав у музейній крамниці традиційний індіанський амулет «дрімкеч» — ловець мрій. При всьому своєму титанізмі та зовнішньополітичних претензіях Сполучені Штати бувають наївно-зворушливими у тому, що стосується боротьби людини за право здійснення власних мрій.

Однак за законами драматургії пафос доречний у кульмінації дійства. Потім має настати розв’язка. Таким місцем у Штатах, в якому пафос підкорення і подолання просторів і публічна увага сягають свого апогею і врешті знімаються, є Лос-Анджелес. Під неспішний плюскіт тихоокеанської хвилі розумієш, що таке край землі, що таке бажання зазирнути за край і повернути час навспак. Вілла Гетті, розташована майже на березі океану, є таким своєрідним островом мрій, навкруг якого час біжить по колу. Антична скульптура, римські мозаїки і фрески представлені тут в обстановці римської вілли, наче оживають під інтенсивним сонцем і рвучкими вітрами, розкішні фактури і текстури міняться найтоншими відтінками та пластичними нюансами.

Утім, як на правдивому півдні, тут не обходиться без скандалів. Не так давно Вілла Гетті вимушена була розлучитися з добіркою археологічних артефактів давньоримської доби. Італійська сторона в суді довела незаконність продажу та вивезення цих речей за океан і повернула їх на історичну батьківщину. Фундація змушена була визнати свою неправоту та розлучитися з частиною колекції. Пафос тут справді ні до чого. Значно більше важить репутація.

Довіра громадськості у Сполучених Штатах до будь-якої інституції, зокрема, до музею, у буквальному розумінні слова є капіталом. Членський квиток, так би мовити, за право перебувати у товаристві друзів Музею мистецтв Каліфорнії та Лос-Анджелесу коштує на рік від 90 до 25 тисяч доларів. Заможних громадян і цілі корпорації зацікавлюють можливістю більш широкого, ніж для рядових відвідувачів, доступу до музею, до його спеціальних програм і залученням до процесу визначення стратегії закладу.

І музейний імідж діє. Скажімо, Каліфорнійський музей мистецтв, розпочавши 2005 року кампанію зі збору коштів для будівництва музею сучасного мистецтва, зібрав 250 мільйонів доларів; ще 22 мільйони доларів додав із бюджету уряд штату Каліфорнія. У підсумку комплекс розрісся ще одним грандіозним корпусом, присвяченим найновішому мистецтву. До речі, туристи складають 15% від загальної кількості відвідувачів, решта — це мешканці Лос-Анджелеса.

КОМЕРЦІЙНІ ЗАКОНИ ВИЖИВАННЯ

Поняття «конкурентоспроможність» для американських музеїв — повсякденна реальність і невід’ємна складова стратегічних планів. Як пояснив учасникам програми виконавчий директор Американської асоціації музеїв Ерік Ледбітр, у Сполучених Штатах не прийнято підтримувати збиткові музеї, тому музеї можуть збанкрутувати так само, як банкрутують комерційні структури. Музеям не заборонено продавати предмети фондової збірки, щоправда, на практиці користуються цим правом надзвичайно рідко.

Американська асоціація музеїв, яка є виразником інтересів фахової спільноти, а також головним її лобістом і координатором приватних, громадських та урядових ініціатив щодо підтримки музеїв, має визнану на федеральному рівні систему акредитації музеїв. На сьогодні повноправними членами Асоціації є лише 3200 музеїв із 70 тисяч, отже селекція претендентів на членство є принциповою і послідовною. Відповідно до фахових вимог музеї мають створювати для своїх відвідувачів достатньо можливостей для самоосвіти, мусять бути цікавими, привабливими, комфортними і доступними.

Отже, найважливішим із мистецтв для Сполучених Штатів Америки, поруч із кіно, є музейництво. Адже музеї дають змогу бачити як поразки, так і перемоги Таким чином, усвідомлені помилки, так само як і здобутки минулого, впливають на сьогодення і формують майбутнє. А головне — експозиції дають змогу відчути спадкоємність мрії. Більше того, візьмуся стверджувати: якщо в імпорті американських інтересів, американського способу життя кіно відіграє першу роль, то у внутрішньому, «домашньому» вжитку першість усе ж таки належить музеям.

Микола СКИБА, заступник генерального директора Національного художнього музею України. Фото надане автором
Газета: 
Рубрика: