Спільність болю та краси

Юрій Речинський народився в 1986 році. Навчався в Київському політехнічному інституті, далі вступив до КНУКТіТ ім. І. Карпенка-Карого, але через півроку покинув навчання. Його перший фільм «Хворісукалюди» (2013) — документальна драма про безпритульних наркоманів — одержав нагороди на фестивалях у Канаді, Франції, Англії, Польщі, Австрії.

Світова прем’єра повнометражного ігрового дебюту Речинського «Січень — березень» (міжнародна назва — «Ugly», що означає «Потвора» або «Потворні», спільне виробництво України й Австрії) відбулася на минулорічному Роттердамському фестивалі, відомому своєю увагою до новаторського та експериментального кіна. Фільм узяв участь у конкурсі повнометражних дебютів Bright Future («Світле майбутнє»).

«Січень — березень» знімався у 2014—2015 рр. у Кривому Розі й у Відні. Українському режисерові істотно допоміг іменитий колега — австрієць Ульріх Зайдль (див. інтерв’ю з ним у «Дні» від 10.08.13), відомий, зокрема, драмами «Собача спека» й «Імпорт/Експорт»,  трилогією «Рай», низкою довершених документальних робіт — його компанія Ulrich Zeidl Filmproduktion виступила співвиробником «Ugly».  Оператори «Січня — березня» — номінанти минулорічного «Оскара» Вольфганг Талер (знімав «Рай», «Імпорт/Експорт») та його син Себастіан Талер, а одну з головних жіночих ролей зіграла зірка фільмів Зайдля «Віра» і «Собача спека», видатна європейська акторка Марія Ґофштеттер.

Решту ролей виконали Ангела Греговіч (Сербія), Дмитро Богдан (Росія), Лариса Руснак, Влад Троїцький, Валерій Бассель (Україна) і Раймунд Валліш (Австрія). Оригінальну музику написав композитор Антон Байбаков («Українські шерифи», «Євромайдан. Чорновий монтаж», «Крамниця співочих пташок», «Хворісукалюди»).

«Січень — березень» складають два паралельні сюжети. В Україні молоде подружжя потрапляє в автомобільну аварію. Чоловік на ім’я Юрій (Дмитро Богдан) змушений проводити час у лікарні в Кривому Розі біля своєї дружини, австрійки Ханни (Ангела Греговіч), яка одужує тяжко й повільно. Водночас у Відні мати Ханни, Марта (Марія Гофштеттер) поступово занурюється у розпад особистості, спричинений хворобою Альцгеймера.

Слабкі місця фільму типові для дебюту — це вади драматургії. Українська частина занадто фрагментована, акторам інколи бракує мотивації та органічності, від усієї історії загалом залишається почуття незавершеності.  Але й криворізькі, й віденські сцени зняті просто заворожуюче. Вольфганг і Себастіан Талери одержали призи на фестивалі Diagonale (Австрія) за цю роботу.

Австрійський сюжет створювався пізніше, в ньому відчуваються набутий досвід і більш упевнена рука режисера — все гаразд і з діалогами, і з розвитком персонажів. Найпотужніше враження, звісно — від роботи Марії Гофштеттер. В ролі розгубленої людини, на яку насувається забуття самої себе (власне, одна з перших ознак — вона не може згадати, як називається місяць лютий, звідси й українська назва картини), вона болісно переконлива.

Назва «Ugly» — це знак спільності неблагополуччя. Потворою вважає себе Юрій, котрий твердить, що розучився відчувати. Потворність хвороби виснажує Ханну, Марту та їхніх чоловіків. Та все ж надія в цій історії є, любов і співчуття пробиваються крізь біль і безжальний вітер,  котрий прокочується полем сухого комишу (наскрізний образ фільму).

Тож, попри всі суперечності, «Січень — березень» — безумовно, один із найяскравіших українських дебютів цього року.