Сповідь... ворога

«Одне чи два слова підказки для майбутнього...» — ці слова генія американської поезії Волта Вітмена ввижалися мені на екрані внутрішнього бачення водночас з перекладом українською, який, згідно з Законом про мову, демонструвався на телеекрані.

П’єса «Мамочки» російського драматурга Володимира Зуєва у титулі має фразу, яку писали на внутрішньому боці ременя російські солдати, відправлені на чеченську війну — «Ласкаво просимо до пекла». Переклад твору на українську в цій виставі «Молодого театру» став самоцінною акцією доєднання до первісної чуттєвої природи мови.

Мала різниця між словами ніби акцентувала на суті, до якої намагаються наблизитись слова. В.Вітмен скоріше за все пригадався у зв’язку з 200-літтям із дня народження, це тому що ним захоплювалися наші бабусі, і його так само, як Т.Шевченка і О.              Пушкіна, хвацько цитували представники різних політичних поглядів та, найголовніше, його сміливий пошук нової поетичної мови.

Київський національний академічний Молодий театр із певністю в своєму глядачі зважується, за висловом Миколи Реріха, на такий потужній «викид психічної енергії», який не те, що долає межі цензурності лексики, він проривається у підсвідоме і зварює душевні стани сцени і зали. І це є нова мова театру. Зрозуміти не через слово, ситуацію чи інтригу. Мета — усвідомити значення єдності проживання кожної миті за такого шаленого рівня взаємонепорозуміння в суспільстві.

Матері шукають своїх синів серед живих і мертвих, що зникли безвісти, які у кожній війні залишаються вічно живими свідками вбивства нею правди.

Правдою про війну гуртує військо мертвих сержант Сергій. Так, Л.Олів’є для ролі Отелло доклав величезних зусиль, аби понизити свій голос на октаву. Актор Олексій Тритенко знайшов для цієї ролі особливе потойбічне звучання голосу. Кажуть, немає голосу без якості душі. Якість душі персонажів стає зримою. У потойбіччі хлопчик, нецілований за життя, з одірваними руками, напівспалений, виявляється незламним чолов’ягою           — ніжність і мужність полюси ролі Бориса Орлова. Ніби в одному строю із загиблими молоді бійці з очима, сповненими свідомістю відсутності захисної межі.

Фантомні болі війни не відпускають все життя. У війні у В’єтнамі загинуло 58 тис. американців. Протягом 10 років після її закінчення собі вкоротили віку 60 тис. колишніх вояків. Вистава «Молодого» — гучне попередження про оманливу тишу миру.

Мучениці снів — матері загиблих дітей з виплаканими очима, риють руками заміновану землю, аби знайти щось, що-небудь, абищо, що виведе з мороку безкінечної ночі примарних передчуттів.

Актриси Світлана Бочарова, Наталія Кленіна, Олена Кружиліна, Ірина Кравченко, Олена Куліковська створили іконографічні образи стражденних матерів. Через них виявляється міфологічне начало повсякденного існування, що насправді є сенсом театру.

Постановник вистави Андрій Білоус уникає будь-яких декларацій. Вистава постає художнім дослідженням життєвих феноменів — смерті, війни, безсмертя. Водночас із вуст загиблих звучать прямі звинувачення тих, хто війну веде. Голоси відлунює набатом вантаж №200 — цинкові труни. Сценограф Б.Орлов, прокреслюючи гостру графіку їх існування по всій виставі, в фіналі вибудовує у захисну стіну.

Зовні стримана хореографія Ніни Колеснікової, акцентне музично-шумове оформлення Олесі Стефаник, загострені на вияскравлення психологічного форс-мажору вистави.

Спектакль «Молодого» «Ласкаво просимо до пекла» — підказка для майбутнього, для мертвих і живих, без розподілу на героїв і ворогів, для тих, хто почув у собі скрегіт війни, зрозумів сутністю своєю її безжалісність, пішов з вистави у щоденне життя з роздумами над своїм розумінням його і себе.

Я думаю, всі війни крізь весь час, насправді билися і

Будуть дійсно битися за тебе.

Війна, о солдати, не сама по собі

Більш, більше, набагато більше невимовно стоїть, чекаючи позаду...

Наступні покази вистави відбудуться 7 і 29 грудня.