Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

«Спроб проаналізувати, що відбувається зі світом через вірус, дуже мало»

Віктор Богорад — про роботу в новій реальності, «нудність» коронавірусних карикатур і користь дистанційного спілкування
4 вересня, 2020 - 11:48

Читачі «Дня», мабуть, помітили, що у нас є постійні співрозмовники — люди, з якими ми періодично, так би мовити, звіряємо годинник, чиї роздуми про те, що відбувається навколо нас, важливі й цікаві. У цьому, на щастя, не вузькому колі — і художник із Санкт-Петербурга Віктор Богорад, чий філософський та іронічний погляд часто ілюструє теми наших матеріалів. Цього разу ми поговорили з Віктором Борисовичем напередодні його дня народження, який він відзначить 6 вересня. Поважаємо, цінуємо, захоплюємося і бажаємо нашому колезі великих творчих успіхів і вдалих ідей!

«МИ БОРЕМОСЯ З ЦИМ КОРОНАВІРУСОМ ЗА ДОПОМОГОЮ СТАТИСТИКИ»

— Ми з вами говорили на початку квітня, коли, напевно, ще не було уявлення, що карантин і пандемія — настільки надовго. Як ви зараз оцінюєте світ навколо себе і в соціальних мережах? Його стан і настрій?

— Для мене особливо нічого не змінилося, я звик сидіти вдома і працювати. Я і раніше нечасто виходив кудись. Але це для мене. А для країни це серйозне випробування. У той же час є люди, які взагалі не вірять у цей вірус... Серед моїх друзів, людей, яких я знаю, троє померли і двоє перехворіли. А є люди, у яких це не відбувалося, й тому вони до цього ставляться дійсно несерйозно — не носять масок і так далі... живуть, як і раніше. Оскільки таких людей багато, то для них нічого не змінилося. Може, з’явилися люди, швидше за все, старшого покоління, які ходять у масках. У нас у квітні все-таки люди ходили в масках, зараз, коли бачать людину в масці, до цеї терпимо ставляться, але самі не носять. Звичайно, в магазинах і установах люди в масках, тому що це умова. Є магазини, де без масок не обслуговують, отже, люди носять маски під підборіддям і надягають їх, коли потрібно.

РОБОТА З КНИЖКОВОЇ ВИСТАВКИ З КНИГИ ЛЕОНІДА ПІСКА І ВІКТОРА БОГОРАДА «ПОСІБНИК ДЛЯ РОЗПИЛЯНИХ У ЦИРКУ»

Що стосується всього іншого, дійсно, пандемія дуже вдарила по бізнесу. У мене є знайомі, які постраждали від цього досить значно — немає роботи й немає грошей. Коли це все закінчиться, ніхто не знає. Слава богу, є якісь повідомлення про вакцини, але коли це буде використано й наскільки вони ефективні, ніхто не знає, чесно кажучи. У мене чітка підозра, що ми боремося з цим коронавірусом за допомогою статистики. Це дуже дієво, проти вірусу це працює, тому у нас практично майже постійна кількість хворих. Справа в тому, що не я один розумію це, я читав відгуки лікарів на Заході, які теж дуже дивуються нашій статистиці. Єдине, може бути гіпотеза, що у росіян дійсно зайва хромосома, яка якось впливає, все може бути (посміхається).

«Я ДУЖЕ РІДКО БАЧУ РОБОТИ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ ДУМКУ АВТОРА ПРО ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ»

— Як ви ставитеся до конкурсів карикатур на тему коронавірусу (перший такий міжнародний конкурс був проведений, здається, ще на початку літа в Пекіні)? Чи стежите за ними і якщо так, то як оцінюєте ці образні висловлювання колег?

— Міжнародних конкурсів дуже багато саме про вірус, усі зображують його зеленим з ріжками. Я, звичайно, дивлюся ці конкурси з суто професійної точки зору, щоб побачити, що вигадують. Але більшість конкурсів — це трошки нудно, хоч як це дивно. Тому що в картинках зображується ця загроза вірусу — щось таке страшне за вікном. Але ніхто не намагається проаналізувати пандемію і її наслідки, і таких робіт, де були б ці наслідки пандемії, я не бачу. Я бачу, що замість страшного вовка тепер малюють страшний вірус. Спроб проаналізувати, що відбувається зі світом через вірус, дуже мало і на деяких конкурсах просто немає. Найпростіше, звичайно, намалювати ось цього страшного зеленого і все. Тому я до цих конкурсів ставлюся без ентузіазму. Зрозуміло, що карикатуристи відгукуються на те, що відбувається, не тільки на конкурсах, а й у газетах, величезна кількість картинок про маски. Але я дуже рідко бачу роботи, які відображають думку автора про те, що відбувається. Нехай це буде неправильна думка, омана, але це буде щось конкретно зрозуміле, а не позначення небезпеки.

«А С ПЛАТФОРМИ ГОВОРЯТЬ: «ЦЕ МІСТО ЛЕНІНГРАД»

— У недавній розмові у вашому місцевому виданні «Владимирский округ» ви сказали «Ми повернулися в глибокі часи сталінські в плані риторики. Теми порушення прав людини, обмеження свобод, свавілля влади, ідіотизму їхніх рішень» Це «застрявання в часі» якось впливає на вас у творчому плані?

— Я вже якось говорив, що завдяки тому, що відбувається, політична карикатура практично відсутня. Єдине, що є пропагандистська карикатура, але я не хочу до цього мати ніякого відношення. Я зараз більше малюю книжкову графіку, ніж карикатури, так склалося. Плюс ті закони, про які я раніше теж згадував, суто емоційні, а не логічні — хтось вважає себе ображеним і в результаті автор або видання переслідується. Це все дуже ускладнює роботу.

— У цьому інтерв’ю ви також говорили про те, що ваша робота ще 1989 року було сприйнята як свіжий малюнок багатьма людьми.

— На жаль так. У нас усе законсервувалося від політики до економіки. Ця консервація позначилася на тому, що ті картинки, які були в 90-х роках, актуальні й зараз. Тобто мені можна не працювати, просто покопатися, витягнути й сказати: ось, хлопці! Це нагадує: «А з платформи кажуть: «Це місто Ленінград». Рефрен відповідає ситуації з карикатурами.


КАРТИНКА ДЛЯ САЙТА «АЛЬТЕРНАТИВНА ЛІТЕРАТУРА»

«Я МОЖУ ВІДІЙТИ ВБІК І ВИСЛОВИТИ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО НАПИСАНОГО»

— Зараз у вас на сторінці в «Фейсбуці» багато дуже цікавих ілюстрацій на різні теми, але з одним логотипом — інтернет-ресурсу «Альтернативна література». Розкажіть, будь ласка, про цей проект.

— Це чудовий сайт, який називається «Альтернативна література». На цьому літературному сайті розглядається нестандартна література, досить цікава. Причому дуже забавно, що редактор цього сайту, я нещодавно про це дізнався, в молодості був автором албанської мови і у нього є книжка про це. Тобто це він вигадав! І коли вони мені запропонували попрацювати з ними, зрозуміло, що там тема — письменники, література, взаємини між читачами й тими, хто пише, — я погодився. Там я ставлю картинки, які вигадую й малюю саме для них, я не використовую старі роботи, така умова. А вони щодня ставлять нову картинку на сайт, я їх ставлю у себе і таким чином привертаю увагу до цього сайту. Але це цікава робота. Тим паче що вони наводять рецензії або уривки різних творів і просять мене проілюструвати. Тобто я можу це робити в досить вільному варіанті, не буквально, я можу відійти вбік і висловити своє ставлення до написаного. Таке доповнення до цього тексту, як я його сприймаю. При цьому я можу пожартувати з цього приводу, тому що тексти бувають різні.

— Скоро у Санкт-Петербурзі проходитиме вже друге Бієнале книжкової графіки та ілюстрації «Книжка як мистецтво»...

— Це онлайн, тож ви теж можете зареєструватися й подивитися так само, як і я. Це дуже цікавий проект, тому що це вже друга міжнародна виставка, є учасники-іноземці. І найцікавіше, що це експериментальна книжкова графіка — не така, як ми звикли в дитинстві, описова ілюстрація і так далі. Там була умова — ілюстрації книжок, що вийшли за 2019-2020 роки. Я відіслав свої роботи, але я не знаю, що відіслали інші, мені так само цікаво і я заінтригований, як і будь-який відвідувач, який збирається відвідати цю виставку. Я знаю художників, але я не знаю, що вони представлять.

«Я ДУЖЕ ШКОДУЮ, ЩО СКАЙП НЕ З’ЯВИВСЯ НА 20 РОКІВ РАНІШЕ»

— А як ви ставитеся до переходу таких подій в онлайн?

— Це, по-перше, незвично. Ти приходиш на виставку, дивишся роботи, але все-таки в оригіналі роботи цікавіше дивитися, ніж на екрані. А по-друге, на виставці завжди відбуваються несподівані зустрічі. Онлайн цього не відбувається — я уявляю, хто зареєструвався, хто підключився, хто бере участь у розмові. Але з другого боку, це якась заміна живого спілкування.

Єдине, що можу сказати, — якщо б, коли я був молодий, був скайп, я б зробив у багато разів більше. Скайп та інші системи дистанційного спілкування — це диво. От раніше люди їхали, емігрували по різних лініях — єврейській і так далі. Вони їхали і все — листів не було. Якісь звісточки доходили, припустимо, навіть усні. А таке враження, що людина померла і все. Вона на іншому світі. А тут у мене найближчий друг, з яким я зробив кілька цікавих проектів, арт-книжок, живе в Нью-Йорку. Я з ним спілкуюся мало не щодня, і якщо він йде до майстерні, то вмикає телефон і показує, наприклад, порожнє ньо-йоркське метро, ??якісь графіті на шляху до майстерні, він розмовляє з людьми — і таке враження, що я йду поруч. Це дивовижні речі. Я вже не кажу про те, що коли ми разом працюємо, він малює, я малюю, я показую свій екран, він мені свій — і тим самим ми виробляємо спільну позицію. І це фантастика! Тому я дуже шкодую, що скайп не з’явився на 20 років раніше. Для молоді всі ці системи абсолютно природні, у мене син це сприймає як даність, як дощ. А для мене це все одно досі залишається дивом. До речі, десь у 80-х роках була велика сенсація, коли зробили телефон з екраном і можна було говорити з Москвою й бачити співрозмовника. У газетах писали, показували по телебаченню — а зараз це у кожного вдома в телефоні. Це дивовижна історія.

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: