Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Спроба канону?

Видавництво «Факт» видало книжку «Українська мала проза ХХ століття. Антологія»
6 березня, 2008 - 00:00
1512 СТОРІНОК «АНТОЛОГІЇ» — ЦЕ, ЗА ВИЗНАННЯМ ВИДАВЦІВ, СПРОБА ОФОРМЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КАНОНУ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Днями у книгарні «Є» відбулася її презентація. Упорядником антології стала відома українська літературознавиця, критик, доктор філологічних наук Віра Агєєва. У цій книжці представлені найкращі зразки української малої прози ХХ століття, зокрема: О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Яцкова, В. Стефаника, М. Хвильового, В. Домонтовича, І. Костецького, Г. Тютюнника, Т. Прохаська, О. Забужко. І це не повний список авторів, блискучих письменників, що представляють різні індивідуальні манери стилю, письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з авангардними орієнтаціями та традиціями. Це покоління постатей, котрі у своїх творах прагнули скрупульозно проаналізувати стан людини, яка переживає крах узвичаєних цінностей, мусить адаптуватися до цілком нового часового простору. Це проза розкритої психології.

Учасники та гості презентації мали змогу не лише ознайомитися із 1512 сторінками антології, а й стати активними учасниками дискусії з приводу підсумків української літератури ХХ століття та полеміки навколо спроби створення певного канону малої прози цього часу.

— Знаєте, я дуже радий, що презентація нашої антології відбувається саме в цій книгарні, — підкреслив головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн, — тому що саме тут я побачив, що книжка Леоніда Кучми стоїть у розділі «Книги іноземною мовою»! По-друге, хотілося б сказати, що 25 лютого ми відсвяткували 107 років із дня народження Лесі Українки, у газетах, журналах, на ТБ звучали обіцянки створити Культурний центр імені Лесі Українки до її майбутнього ювілею. Втім, у наступному році ми маємо «святкувати» 35 років з тих пір, як в Україні не вийшла жодна книжка Лесі Українки! Чому ми будуємо центри, а книжок не видаємо? Вдумайтесь, за часів незалежності не було видано жодного літературного зібрання будь-якого з українських авторів! Мені дуже прикро, що в Україні майже не видаються твори класиків. Ми у «Факті» щасливі, що нам вдалося зробити цю книжку. «Українська мала проза ХХ століття. Антологія» — це в чомусь спроба оформлення українського канону того часу, це початок його вибудови. Особисто в мене існує своя ієрархія українських письменників: майже живі, вічно живі та збоченці... У антології представлені твори вічно живих авторів.

— Зараз у багатьох літературознавців існує така спокуса — підсумувати ХХ століття, — підкреслює Віра Агєєва. — На мою думку, таких антологій має бути декілька: антологія поезії, жіночої прози, чоловічої тощо. Цей проект для мене став самогубним у якомусь сенсі. Адже я взяла на себе велику відповідальність. Якщо перша половина ХХ століття ще більш-менш стійка, то друга половина — це наші сучасники, а я їх прирахувала ще за життя до класиків літератури. Як на мене, питання канону — це питання смаку, питання досить суб’єктивне, яке перевіряється часом. Історія нашої літератури досить своєрідна. Наприклад, у Західній Європі спочатку був модернізм, потім постмодернізм, а в Україні після модернізму почався соцреалізм, а вже потім постмодернізм, тому це наклало певний відбиток на нашу літературу. Знаєте, є письменники, більшість творів яких належала соцреалістичній добі, проте ми їх включили в цей збірник тому, що знайшлися в їхньому доробку ті твори, котрі є винятком, наприклад, мала проза Первомайського...

— Я дуже радий, що мене запросили до співпраці над цією дійсно великою книжкою, — поділився своїми враженнями поет Василь Герасим’юк. — Я вважаю, що треба зробити й антологію української поезії, можливо, це буде дещо складніше, проте це є не менш потрібним, аніж проза. Наші прозаїки — автори прози поета, я їх так би назвав. Мене дуже втішило, що у книжку включили твори Василя Портяка, які дуже необхідні українському читачеві. Це проза, в якій кожне пережите життя героя — як своє особисте.

— Питання того, що важливіше — підсумок чи канон — досить глибоке, — розмірковує літературознавець, перекладач, заступник міністра освіти та науки Максим Стріха. — Українська література ХХ століття була трагічною... Водночас це «мінне поле», адже багато вже «іконописців» намагалися вибудовувати свій власний канон — патріотичний, соціалістичний тощо. Усі доводили, що саме вони праві, а інші — помиляються. Як на мене, цікавим є те, що багато з тих письменників, котрі представлені в антології, в житті часто конфліктували одне з одним, писали одне на одного якісь дошкульні речі, а в цій книжці вони разом, і це означає, що таки було в них щось спільне. Головна особливість цієї книжки для читача — її цікаво читати з будь-якої сторінки. На мою думку, це ще не є канон, це початок, спроба переосмислення письменницької спадщини українців ХХ століття.

— Я вважаю, що ця книжка — це перша спроба ревізії української модерної літератури, яку деякі наші дуже освічені співгромадяни називають «УкрСучЛіт», — каже письменниця, автор міні-біографічного огляду антології Оксана Забужко. — Стосовно української модерної літератури спроби ревізії, теоретичного та філософського осмислення вже були, варто згадати книжку Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі». Мені дуже жаль, що в нас досі немає «Історії української літератури за ХХ століття». Ця антологія — спроба повернути сучасному читачеві нашу спадщину. Літератури як цілісності немає. Більшість українців (у кращому випадку) на запитання про наших письменників починають згадувати Тараса Шевченка... Тому більшість авторів, котрі увійшли в цю книжку, будуть для багатьох українців відкриттям. Саме у цьому наша національна «унікальність». Особисто я не можу погодитися з тим, що в цій антології немає творів Бориса Антонечка-Давидовича і мало Григора Тютюнника (останнього вважаю генієм української малої прози). Для мене найкращою рецензією книжки є її обкладинка, на якій сфотографовані крокви нової «будівлі» української літератури ХХ століття, яку ми починаємо пізнавати сьогодні...

Олена РЯБЕЦЬ
Газета: 
Рубрика: