Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж
Станіслав Лем, польський письменник-фантаст

Стиль Кричевських

Спадкоємиця знаменитої династії свою першу українську серію акварелей малювала... по пам’яті
12 серпня, 2009 - 00:00
ОДНА З РОБІТ ХУДОЖНИЦІ НА УКРАЇНСЬКУ ТЕМАТИКУ — «ПУТИВЛЬ» / ФОТО З АРХІВУ К. КРИЧЕВСЬКОЇ-РОСАНДІЧ КАТЕРИНА КРИЧЕВСЬКА-РОСАНДІЧ ІЗ ЧОЛОВІКОМ ДРАГО НА ОДНІЙ ІЗ ВИСТАВОК ФОТО З АРХІВУ К. КРИЧЕВСЬКОЇ-РОСАНДІЧ

Серед великої плеяди митців України, яких доля розкидала по світах, однією з найяскравіших зірок сучасного національного мистецтва є Катерина Кричевська-Росандіч. Вона вже давно живе на західному узбережжі США, але всім своїм серцем з Україною. Майстриня не перестає дивувати своїми неповторними творами. Доля щедро обдарувала пані Катерину талантом. Із самих пелюшок вона зростала в особливій мистецькій атмосфері у Києві, успадкувавши великий талант від матері, батька, діда, бо походить із славного роду Кричевських, імена представників якого вписані золотими літерами в історію українського образотворчого мистецтва ХХ століття. Нагадаємо, що дід Катерини Василь Кричевський (1872 — 1952 р.р.) — видатний архітектор, маляр, графік, театральний художник. Брат батька — Федір Кричевський (1879 — 1947 рр.) широко відомий маляр, один із перших ректорів Української академії мистецтв, багаторічний її професор довоєнної пори. Він був учителем багатьох талановитих майстрів пензля, які збагатили національне мистецтво видатними творами.

Батько мисткині — Василь Кричевський (1901 — 1978 р.) також був наділений великим талантом художника, графіка і декоратора. Ним, зокрема, були виконані декорації до всесвітньо відомого кінофільму Олександра Довженка «Земля». Костюми для виступу співаків уславленої капели «Думка» 1929 р. у Франції було також створено ним. За її особистим зізнанням, особливо багато дала Катерині в опануванні технікою і манерою живопису її мати Олена — тонка колористка, що залишила після себе велику кількість чудових краєвидів, етюдів, рисунків. Навчаючись у 70-х на факультеті теорії та історії мистецтва Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. — Г.Ш.), я не раз вдивлявся в полотна братів Кричевських, що були в музеї навчального закладу. Чи міг я тоді подумати, що наприкінці 90-х доля зведе мене з їхніми нащадками?!

Катерина Кричевська-Росандіч — життєлюбна, красивої душі жінка. Їй дороге все, що пов’язане з долею національної культури. Вона одна із перших у діаспорі звернула увагу на мої публікації про видатного хормейстера й педагога Нестора Городовенка (1885 — 1964 рр.), які друкувалися в літературно-мистецькому часопису «Нові дні», що виходив під редагуванням Мар’яна Дального у Торонто (Канада). Якось, повернувшися з Києва, я побачив у своїй поштовій скриньці листа з далекої Каліфорнії від Катерини Кричевської-Росандіч. У ньому була й рідкісна світлина Нестора Городовенка. Засновника й багаторічного керівника «Думки» вона сфотографувала в Торонто 1954 р. біля українського православного собору св. Володимира. Пані Катерина вирішила допомогти мені у збиранні матеріалів про Городовенка та його нелегкий творчий шлях. Так зав’язалося наше листування. З нього довідався про мистецький рід Кричевських, про долю української інтелігенції, котра змушена була розсіятися по різних країнах світу, не витримуючи гнітючої атмосфери сталінського режиму...

Малювати Катерина почала з дитинства. «Мати була моїм першим наставником і критиком. Вона мала великий художній смак і відчуття того, що є справжнє, а що фальшиве в мистецтві. Її уроки багато дали мені», — згадувала майстриня. Постійно спілкуючися зі своїми талановитими родичами, Катерина ще в юні роки опанувала реалістичний стиль малярської манери Кричевських. Київська художня школа поклала початок мистецькій освіті Катерини Кричевської. Та світлі надії знівечила Друга світова війна, а 1943 року 16-річною дівчиною вона разом із батьками іммігрувала на Захід. Спочатку жили в Чехії, і Катерина продовжила освіту в художньо-промисловій школі у Празі. А коли родина Кричевських перебралася до Німеччини, Катерина успішно навчалася у Гайдельбергському університеті. А з відкриттям імміграції до країн Північної та Південної Америки родина Кричевських переїздить до США та назавжди поселяється у Каліфорнії. Нелегким було іммігрантське життя. Батьки Катерини працювали на різних роботах (жодних привілеїв їм не було). Проте Кричевські змогли здолати труднощі, не полишаючи ні на мить творчості. Згодом здобули визнання й налагодили нормальне життя. До речі, свої перші роботи Катерина показала ще 1943 року. А через два роки одержала другу премію на Міжнародній художній виставці у Мангеймі (Німеччина). Із творчим доробком Катерини Кричевської у 50-х ознайомилися шанувальники мистецтва в багатьох містах Америки, Канади. Мені вперше пощастило побачити кілька чудових її акварелей у привітному домі історика Марка Антоновича в Монреалі.

У період із 1949 рок по сьогоднішні дні в неї відбулося понад 50 персональних виставок у США, Канаді, Україні. А з 1956 року твори Кричевської-Росандіч постійно виставляються у галереях «Гамп’с Галлері» (Сан-Франциско), О. Соневицької (Нью-Йорк), Ванчицької (Філадельфія), «Еко» (Детройт), в Українському музеї у Клівленді, в Національному фонді образотворчого мистецтва у Вашингтоні, в Українсько-канадському музеї-архіві в Едмонтоні, у Національному музеї образотворчого мистецтва у Києві, Національному шевченківському заповіднику у Каневі, у багатьох приватних колекціях США, Канади, Німеччини, Японії, Чехії, Аргентини, Франції, України та інших країн. Її твори репродукуються в календарях і листівках.

Своєю невтомною творчістю Катерина Кричевська-Росандіч завоювала велику популярність в усьому світі. Про неї не раз схвально відгукувалася критика на різних континентах.

1959 року художниця здійснила велику поїздку до Європи, про що мріяла давно. Побувала у Німеччині, Австрії, Італії. Із дядьком Миколою цілий місяць малювала на пленері у Венеції. Завершила незабутню для неї подорож до Парижа, звідти привезла велику серію чудових акварелей. Опановуючи складну техніку цього живопису, завжди захоплювалася доробком дядька Миколи, який досяг в ній великої майстерності. Він жив у Парижі й був добре відомий у мистецьких колах Франції. Любила милуватися і витонченими роботами англійського художника Едмунда Дюлака. Та Катерині вдалося знайти свою манеру живопису, притаманну її художньому й естетичному світосприйняттю, вмінню передати найтонші нюанси в численних краєвидах, архітектурних мотивах тощо.

Досить вдало склалося у пані Катерини й особисте життя. 1958 року вона познайомилася в Лос-Анджелесі з красивим югославом Драго Росандічем. Він також колишній іммігрант (його батько був талановитим скульптором, а Драго обрав музику. Закінчив університет. Але, щоб мати більший заробіток, здобув також інший фах). 1959 р. Катерина одружилася з Росандичем. У них народилася донька Лада, яка також мала здібності до малювання і добре їх розвинула при допомозі матері. Нині вона працює дизайнером, а також займається комп’ютерною графікою. Її чоловік — Герольд Шакельгауман — за походженням голландець, син іммігранта. Працює в пожежній охороні й одночасно викладає у коледжі. Виховують дочку Меган. Родина Росандичів збудувала дім у невеличкому місті Маунтен В’ю поблизу Сан-Франциско, в якому мешкає й нині... Акварелі і гуаші пані Катерини не сплутаєш із роботами інших авторів. Їх відрізняє велике вміння Кричевської-Росандіч працювати на натурі й передавати у фарбах свої асоціації від побаченого на гладі моря, на вулиці міста чи в стародавній споруді... Кожна її акварель — це закінчена історія, яка виходить за рамки етюдності. В усіх роботах майстриня залишається вірна традиціям класичної акварелі. Її твори викликають у глядачів подив, щемливі почуття від справжнього мистецтва, змушують мріяти, переживати й підноситися духом...

В Америці художниця створила велику серію робіт на українську тематику. Хоча у цьому для неї була певна складність, бо у Каліфорнії Катерині довелося писати без натури, але будучи добре обізнаною з ілюстративними матеріалами, з роботами батька, матері й зберігаючи пам’ять дитинства, вона створила чудові образи України різних етнографічних її районів. До таких, наприклад, належать роботи «Гуцульський Великдень», «Різдво в Карпатах», «Путивль» та інші.

1993 р. здійснилася давня мрія Катерини Кричевської-Росандіч. Вона відвідала разом із чоловіком Україну й привезла чимало своїх творів. Дуже хвилюючою була зустріч із Києвом... Перша виставка художниці відбулася в Полтавському краєзнавчому музеї (колишньому будинку губернського земства, збудованому за проектом діда Василя Кричевського. — Г.Ш.), а друга — в Національному музеї українського образотворчого мистецтва у Києві. На цих виставках побувало багато людей. Вони змогли побачити, а то й відкрити для себе багатство образно-художнього світу мисткині. Додому пані Катерина привезла незабутні враження від побачення з Батьківщиною і, звичайно ж, багато акварелей і начерків, зроблених під час перебування на рідній землі. Вона передала до музеїв Києва, Полтави, Канева, Сум, Лебедина велику кількість робіт своїх, матері, батька, що було високо оцінено культурно-мистецькою громадськістю України. Катерину Кричевську-Росандіч обрано почесним професором Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, удостоєно премії Фонду імені Т.Шевченка. 2006-го, у Києві вийшла книга «Мої спогади», в якій К. Кричевська-Росандіч розповіла про свій і батьківський творчий шлях, про життя у Чехії, Німеччині та США. В книжці також вміщено численні рідкісні світлини із родинного архіву Кричевських, котрі вперше побачили світ. Для дослідників і тих, хто цікавиться історією українського мистецтва, вони представляють неабиякий інтерес.

Георгій ШИБАНОВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments