Сучасні святині від Катерини Косьяненко

Автор експозиції — Катерина Косьяненко, яка працює в царині станкового малярства. 2009 року художниця стажувалася в Cite Internationale Des Arts (Париж). Двічі брала участь у проектах фонду Matrix Orange (Нідерланди). Її роботи мали змогу оцінити відвідувачі персональних виставок мисткині у Франції, Нідерландах, Італії.

Нещодавно картину «Зупинка «Парадайз» можна було побачити на V Всеукраїнській трієнале «Живопис-2013», яка відбулася в Будинку художника. Нині в галереї «Триптих» — перша персональна виставка мисткині в Україні.

Катерина Косьяненко з художньої точки зору порушує глибинні теми українського народу в серіях своїх картин. Серія «Тіні забутих предків» (2002) — одна з перших повноцінних серій художниці, яку можна визначити як пошук власного стилю. Всі картини виглядають ніби трохи в імлі. Це тіні предків, які проступають крізь спогади: «Діти в церкві», «Весілля», «Марічка заглядає у віконце», — що навіяні повістю Михайла Коцюбинського та фільмом Сергія Параджанова.

Серія «Календар» (2003—2005) через традиційні свята розповідає про кожен з місяців року. Коли бачиш сюжет картин «Покрова» й «Водохреща», «Микола», «Варвара», «Катерина», «Явдоха» та ін., то одразу розумієш, про який період року йдеться. Кожна з картин передає не просто колір чи відтінок того чи іншого місяця, а настрій людей із кожного свята.

«Мамаї та Мамаївни» (2006—2010) теплими брунатними барвами передають біль та щем українських пісень, диво любові та прощання, оповідають про долю українського народу. А червоні й сині кольори вплітають радість і веселі нотки у нашу історію. Вишиті рушники в руках жінок із полотна «Катерина» відображають сучасний погляд на вічний побут та традиції.

Нагадаємо, Катерина Косьяненко займалася розписом-реконструкцією стін церкви Благовіщення Божої Матері при НАУКМА. Цікаве місце у творчості художниці також посідають портрети. Вона розповідає, що зазвичай малює друзів. Катерина займається і графікою, загалом майстерно виконані замальовки, на яких зображено архітектуру та природу Італії, Польщі, Голландії, і, звичайно, України — Криму, Карпат і неодмінно Києва. Її ляльки, виконані в авторській техніці, схожі на персонажів інших картин: яскраві, веселі й водночас сумні, вони складені з різнобарвних шматочків, як і наше життя складається із переплетіння болю й радощів.

На виставці в галереї «Триптих» представлено роботи останніх років. У січні їх побачили в Ніцці, а нині — й київська публіка.

Це серія картин «Оболонські святі» (2012—2013), в якій поєднано класичні традиції написання святих із сучасністю. До звичних образів додано мобілки, маршрутки, Інтернет. Святі зображені на тлі оболонських багатоповерхівок і краєвидів, лавок та парканів. Наприклад, «Варвара» тримає в руках пластиковий стаканчик з вином; «Наталка» — свята, котра оберігає шлюб, родину, зображена з обручкою; «Тетяну», котру кинули в печеру з левами, але вона вціліла, завжди зображують із чашею, в якій вино — символ пристрастей і страждань, а «Катерину» — з пальмовою гілкою. Трохи дивно бачити «Михайла» верхи на коні, адже іконографічно святого Михайла так ніколи не зображували. Втім, є прикмета, що коли 21 листопада йде сніг, то це Михайло приїхав на білому коні. Тому картина уособлює прихід зими.

Сучасні ремінісценції можна простежити й в інших картинах. Наприклад, на картині «Айфон» зображено нашу повсякденність — життя в очікуванні дзвінка. На «Зупинці «Парадайз» ми бачимо апельсини, хурму, оливу, каштан, яблуню, тополю — всі дерева, які уособлюють райську насолоду. Але «Парадайз» — за парканом, як і в житті — земний рай можна шукати дуже довго, але так і не знайти. «Аеропорт» — про життя художниць, котрі несуть картини, як хрест, як свій життєвий шлях, перевозячи їх із однієї країни до іншої...

Наприклад, «Зелені лави» — про схожість Кракова зі старим Києвом, якого вже немає, а ще це Київ у дитинстві художниці, де пагорби з тінями асоціюються з вічністю...