Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Сучасні святині від Катерини Косьяненко

11 липня в київській галереї «Триптих» відкриється виставка SUMMERTIME
10 липня, 2013 - 12:37
ОДНА З РОБІТ, 2011 р. / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ВИСТАВКИ

Автор експозиції — Катерина Косьяненко, яка працює в царині станкового малярства. 2009 року художниця стажувалася в Cite Internationale Des Arts (Париж). Двічі брала участь у проектах фонду Matrix Orange (Нідерланди). Її роботи мали змогу оцінити відвідувачі персональних виставок мисткині у Франції, Нідерландах, Італії.

Нещодавно картину «Зупинка «Парадайз» можна було побачити на V Всеукраїнській трієнале «Живопис-2013», яка відбулася в Будинку художника. Нині в галереї «Триптих» — перша персональна виставка мисткині в Україні.

Катерина Косьяненко з художньої точки зору порушує глибинні теми українського народу в серіях своїх картин. Серія «Тіні забутих предків» (2002) — одна з перших повноцінних серій художниці, яку можна визначити як пошук власного стилю. Всі картини виглядають ніби трохи в імлі. Це тіні предків, які проступають крізь спогади: «Діти в церкві», «Весілля», «Марічка заглядає у віконце», — що навіяні повістю Михайла Коцюбинського та фільмом Сергія Параджанова.

Серія «Календар» (2003—2005) через традиційні свята розповідає про кожен з місяців року. Коли бачиш сюжет картин «Покрова» й «Водохреща», «Микола», «Варвара», «Катерина», «Явдоха» та ін., то одразу розумієш, про який період року йдеться. Кожна з картин передає не просто колір чи відтінок того чи іншого місяця, а настрій людей із кожного свята.

«Мамаї та Мамаївни» (2006—2010) теплими брунатними барвами передають біль та щем українських пісень, диво любові та прощання, оповідають про долю українського народу. А червоні й сині кольори вплітають радість і веселі нотки у нашу історію. Вишиті рушники в руках жінок із полотна «Катерина» відображають сучасний погляд на вічний побут та традиції.

Нагадаємо, Катерина Косьяненко займалася розписом-реконструкцією стін церкви Благовіщення Божої Матері при НАУКМА. Цікаве місце у творчості художниці також посідають портрети. Вона розповідає, що зазвичай малює друзів. Катерина займається і графікою, загалом майстерно виконані замальовки, на яких зображено архітектуру та природу Італії, Польщі, Голландії, і, звичайно, України — Криму, Карпат і неодмінно Києва. Її ляльки, виконані в авторській техніці, схожі на персонажів інших картин: яскраві, веселі й водночас сумні, вони складені з різнобарвних шматочків, як і наше життя складається із переплетіння болю й радощів.

На виставці в галереї «Триптих» представлено роботи останніх років. У січні їх побачили в Ніцці, а нині — й київська публіка.

Це серія картин «Оболонські святі» (2012—2013), в якій поєднано класичні традиції написання святих із сучасністю. До звичних образів додано мобілки, маршрутки, Інтернет. Святі зображені на тлі оболонських багатоповерхівок і краєвидів, лавок та парканів. Наприклад, «Варвара» тримає в руках пластиковий стаканчик з вином; «Наталка» — свята, котра оберігає шлюб, родину, зображена з обручкою; «Тетяну», котру кинули в печеру з левами, але вона вціліла, завжди зображують із чашею, в якій вино — символ пристрастей і страждань, а «Катерину» — з пальмовою гілкою. Трохи дивно бачити «Михайла» верхи на коні, адже іконографічно святого Михайла так ніколи не зображували. Втім, є прикмета, що коли 21 листопада йде сніг, то це Михайло приїхав на білому коні. Тому картина уособлює прихід зими.

Сучасні ремінісценції можна простежити й в інших картинах. Наприклад, на картині «Айфон» зображено нашу повсякденність — життя в очікуванні дзвінка. На «Зупинці «Парадайз» ми бачимо апельсини, хурму, оливу, каштан, яблуню, тополю — всі дерева, які уособлюють райську насолоду. Але «Парадайз» — за парканом, як і в житті — земний рай можна шукати дуже довго, але так і не знайти. «Аеропорт» — про життя художниць, котрі несуть картини, як хрест, як свій життєвий шлях, перевозячи їх із однієї країни до іншої...

Наприклад, «Зелені лави» — про схожість Кракова зі старим Києвом, якого вже немає, а ще це Київ у дитинстві художниці, де пагорби з тінями асоціюються з вічністю...

Лілія БЕВЗЮК-ВОЛОШИНА
Газета: 
Рубрика: