Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Сумна кінопринцеса

Ромі Шнайдер виповнилося б 70 років
19 грудня, 2008 - 00:00

У цій акторці є щось не-розгадане. Ален Делон, коли Ромі померла, сказав: «Це щастя, що вона померла, вона зробила це вчасно, вона не пережила б своєї старості».

Ромі Шнайдер (Розмарі Альбах-Ретті) народилася у Відні. В її жилах текла кров декількох поколінь театральних акторів. Її бабуся, Роза Ретті, яка понад півсторіччя панувала на сцені, заслужила титул «австрійської Сари Бернар», пише pravda.ru. Продюсер її матері, Магди Шнайдер, запропонував Розмарі роль у жалісливій мелодрамі, коли підлітку не виповнилося ще й 15 років. У той же рік вона знялася в фільмі «Феєрверк», взявши собі псевдонім Ромі Шнайдер.

«СИМПАТИЧНА АВСТРІЙСЬКА БУЛОЧКА»

Між життям Ромі Шнайдер і її ролями так багато спільного, як, мабуть, у жодної іншої акторки. Кожного разу вона привносила свій особистий досвід на екран, можливо, намагаючись відшукати саму себе. «Тепер мій вік — 54 фільми», — сказала Ромі 1979 року, коли їй виповнився 41 рік. Свій реальний вік акторка вимірювала не в роках.

Вже в дебютній стрічці «Коли знову зацвіте білий бузок», Ромі зіткнулася з особистою драмою свого дитинства — смертю батька. У картині вона зіграла дочку безтурботного співака (Віллі Фріч), який кидає дитину та її матір (в її ролі рідна мати Шнайдер Магда).

Власний батько Ромі, актор Вольф Альбах-Ретті, був таким же легковажним, і довгий час зовсім не піклувався про свою дочку. Вона зустрілася з батьком 1963 р. під час зйомок фільму «Кардинал». Він так ніколи й не висловив свого розкаяння. До самої його смерті Ромі безуспішно сподівалася, що стосунки між ними ще налагодяться.

На зйомках фільму «Кристина», який знімався у Франції, Ромі в супроводі матері та вітчима вилетіла до Парижа, де біля трапа літака її зустрів з букетом червоних троянд партнер по майбутній стрічці 23-річний Ален Делон, якого вона раніше ніколи не бачила. Перша зустріч розчарувала обох молодих людей. «Із першого дня зйомок, — писала вона в своєму щоденнику, — ми перебували в стані війни і так сварилися один з одним, що від нас летіли пух і пір’я. Нікому не вдавалося нас помирити».

Проте, граючи закоханих, актори непомітно ввійшли в роль. Одного разу на балу кінематографістів, який відбувся в Брюсселі, Делон запросив Ромі на танець, під час якого ламаною німецькою освідчився їй і запропонував переїхати до нього в Париж. У березні 1959-го, незважаючи на опір батьків Ромі, вони побралися.

Після зйомок «Рокко» Вісконті задумав поставити п’єсу Джона Форда «Як шкода, що ти потаскуха» на сцені «Театр де Парі». На головні ролі він запросив Алена та Ромі.

Проте, до того, як розпочати репетиції, Вісконті познайомив «симпатичну австрійську булочку» з прославленою Коко Шанель, щоб зробити з Ромі справжню парижанку. Під її керівництвом акторка вдосконалювала свою зовнішність за допомогою дієти, сауни, гімнастики та басейну. Окрім того, Шанель зуміла прищепити їй витончений смак і вишукані манери. «Три людини повністю змінили моє життя, — пізніше писала Шнайдер, — Ален, Вісконті та Коко Шанель».

На прем’єру, яка відбулася 1961 року, з’їхалася акторська еліта з різних країн. У перших лавах можна було побачити Інгрід Бергман, Ширлі Мак-Лейн, Бріжіт Бардо, Едіт Піаф, Жана Маре, поета Жана Кокто. Спектакль витримав 120 вистав, хоча критика реагувала на нього без захоплення.

ЗОРЯНИЙ ЧАС І ТІНІ МИНУЛОГО

В ейфорії успіху Ромі відхилила чимало спокусливих пропозицій, про що ніколи не шкодувала, оскільки Вісконті дав їй одну з головних ролей у фільмі «Декамерон-70». Незважаючи на те, що в фільмі знімалися такі визнані зірки, як Софі Лорен і Аніта Екберг, журі Каннського фестивалю відзначило й оцінило лише Шнайдер.

Незабаром знаменитий режисер Саша Пітрофф запросив Ромі на роль Ніни Зарєчної в чеховській «Чайці». Ален Делон повинен був грати Трепльова, але відмовився, оскільки йому запропонували головну роль у фільмі «Марко Поло».

Уперше Ромі відправилася на гастролі без Алена. У гардеробній, біля люстра, вона поруч із його світлиною складала телеграми з приблизно таким змістом: «Душею і серцем із тобою сьогодні й назавжди. Твій чоловік». У Ніцці через перевтому акторка потрапила до лікарні. Ален негайно прилетів до неї. До Парижа вони повернулися щасливі. Проте їхня ідилія тривала недовго.

1963 року Ромі відправилася до Голівуду на зйомки фільму «Процес». Після роботи з такими митцями світового кіно, як Вісконті та Веллс, акторка сподівалася, що за океаном на неї чекає зоряний час. Проте її очікування виявилися марними. На «фабриці марень» їй дали зрозуміти, що вона не може розраховувати на головні ролі.

Одного разу на очі Ромі потрапила газета зі світлиною Делона, який тримає на колінах гарненьку блондинку, з грайливим підписом: «Флірт чи кохання?» Її серце стиснулося від передчуття неминучої біди. У той же день їй зателефонував Делон. Зваливши провину на журналістів, які полюють за скандалами, він запевняв її у вірності та коханні. Проте при першій же зустрічі Ромі зрозуміла, що відтепер їх більше нічого не зв’язує. Декілька днів опісля вона полетіла до Лос-Анджелеса, відмовляючись вірити, що їхнім стосункам настав кінець.

Влітку 1964 року Ромі отримала від Делона лист, в якому він просив у неї пробачення і повідомляв про своє одруження з Наталі Бартелемі. Проте, незважаючи на часту зміну дружин і коханок, Ален не міг остаточно розлучитися з Ромі й летів до неї на перший її поклик.

Одного разу на церемонії відкриття культурного центру в Берліні вона познайомилася з відомим німецьким режисером Гаррі Меєном, який був набагато старшим за неї. Ненав’язливе м’яке залицяння худорлявого вихованого інтелектуала стало справжнім бальзамом для понівеченої душі Ромі.

Через кохання до неї Меєн розлучився зі своєю дружиною, з якою прожив багато років. Вирішивши, що він допоможе їй назавжди забути заподіяні Делоном страждання, Ромі одружилася з ним і після цього вони поїхали до Берліна. 1966 року з’явився на світ її первісток Давид.

1970 року акторка вилетіла до Мексики на зйомки фільму «Вбивство Троцького», де її партнерами були Делон і чоловік Елізабет Тейлор Річард Бартон. Робота з професіоналами світового класу підняла їй настрій, але за межами знімального майданчика вона мучилася від самотності.

Вона страшенно любила носити брючні костюми чорного кольору та приховувати своє волосся під шапочкою. Із властивою їй скромністю акторка вважала, що найпрекрасніше в ній — її обличчя, інше тіло абсолютно не гідне уваги. Наприкінці жовтня 1974 року Ромі Шнайдер уперше з’явилася на публіці в стилі фатальної жінки-вамп у ток-шоу Дітмара Шьонхерра «Пізніше ввечері». З затиснутою між витонченими пальцями сигаретою, яка диміла, вона пробуджувала в чоловіках найфривольніші їхні бажання, залишаючись при цьому неприступною.

1977 рік виявився для Ромі щасливим. Будучи вагітною другою дитиною, вона все частіше проводила час у колі родини, із захватом зображаючи домогосподарку. Будинок, який потопав у зелені, блакить неба Південної Франції наповнювали її серце радістю, яка досягла вищої точки після народження дочки Сари. Після вручення їй «Сезара» за роль у фільмі Клода Соте «Проста історія» Ромі захоплено вигукнула:

— Зникли злі тіні минулого. Я щаслива й кохана, як ніколи.

Як стверджували багато які її знайомі, вона сама себе зурочила. 1979 року Гаррі Меєн повісився в своєму гамбурзькому помешканні на шийній хустці Ромі. Самогубство колишнього чоловіка акторка сприйняла як грізну ознаку. Спогади про коротке життя з ним і безглуздий розрив заподіювали їй нестерпний біль. Болісним почуттям провини вона мучилася все життя, що залишилось.

У своєму 55-му фільмі «Банкірка» Ромі знялася, будучи на межі нервового зриву. Вона викурювала декілька пачок цигарок на день і не розлучалася з пляшкою. Ставши замкнутою, акторка уникала будь-якого спілкування і весь вільний від зйомок час проводила в своїй гримувальній. Фільм приніс їй колосальний успіх. Після прем’єри «Банкірки» Ромі повернулася до порожнього будинку. Даніель, вирішивши трохи відпочити від неї, поїхав до Лос-Анджелеса. На жаль, він так і не став її гідним супутником життя.

Вона користувалася будь-яким випадком, щоб сказати про себе саму. У картині Лукіно Вісконті «Людвіг II», її героїня говорить юному баварському королеві: «Тріумфи швидко забуваються, чи пізніше викликають найлютішу критику». І глядач розумів, що в цьому епізоді вона говорить про молоду Ромі, яка вже через два роки після небувалого успіху картини «Сіссі», скотилася на 20-е місце в рейтингу популярності серед німецьких зірок кіно.

ЗАСІБ ВІД ДЕПРЕСІЇ

Алкоголь і самотність відіграли згубну роль у житті акторки. У неї почалися депресивні страхи, через які вона не могла перебувати перед камерою. Режисерові нічого не залишалося, як викликати Даніеля. Він негайно приїхав. Заспокоївши Ромі й пересвідчившись у тому, що вона прийшла в норму, він поїхав назад. Після його від’їзду вона знову почала рятуватися від безсоння, запиваючи снодійне вином. Одного разу її знайшли в готельному номері, коли вона лежала непритомна. Врятували її не лише лікарі. У групі працював симпатичний юнак Лоран Петен. Лише завдяки йому Ромі дотягла до кінця зйомок.

Будинок, у якому жив Давид, було оточено двометровою стіною, увінчаною залізними прутами. Одного разу, повертаючись додому з роликами під пахвою, Давид виявив, що браму замкнено, і поліз через стіну. Він підтягся на руках і вже переносив ногу за огорожу, як раптом зірвався і звалився прямо на гострі залізні списи, які наскрізь пронизали йому очеревину. Увечері того ж дня він помер. Багато хто думав, що Ромі не переживе горя.

Змучена й змарніла, Ромі не виходила з дому й відмовлялася від зустрічей із журналістами. Повернути її до життя вдалося лише режисерові Жаку Руффіно, який запросив її знятися у фільмі «Перехожий із Сан-Сусі».

У ніч на 29 травня 1982 року серце Ромі не витримало постійного напруження. Всі турботи з організації похорону взяв на себе Ален Делон. Він потурбувався про те, щоб Ромі поховали в одній могилі з сином. Ален, заспокоюючи невтішного Лорана, попрощався з нею в церкві, поклавши в труну такий самий букет червоних троянд, який був у нього в руках під час їхньої першої зустрічі...

Ігор БУККЕР
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ