Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Світлана Щербатюк: на прощання

Від нас пішла у кращі світи дружина Сергія Параджанова
10 червня, 2020 - 09:42

Світлана Іванівна Щербатюк... Дружина, вдова, людина, яка багато літ була поряд генія, Сергія Параджанова. Так, була поряд, навіть тоді, коли фізично поряд не була.

Вони розлучились, проживши разом кілька років, народивши сина, Сурена. Чому? Чому вона залишила режисера? Колись я наважився запитати в неї про це. Світлана Іванівна відповіла серйозно: «Тому, що це неможливо було витримати. 24 години на добу яскравий, насичений персонажами театр у нас вдома, двері, що ніколи не замикалися...». Справді, яка жінка це витримає, та ще і з дитиною на руках.

Утім, кажуть — батьки Світлани (а була вона із сім»ї дипломата) не дуже схвалювала її шлюб. Воно й зрозуміло — дочка вийшла заміж, заледве скінчивши школу; зазвичай ніяким батькам подібний поспіх не до вподоби. Це по-перше. По-друге, на момент одруження Параджанов був постановником тільки одного повнометражного фільму — «Андрієш», який був просто добротно зробленою (у співавторстві з Я.Базеляном) стрічкою.

Та хіба ж у тому справа? Як кажуть, жінки дивовижні створіння — вони закохуються в талант. От Світлана і закохалася в людину, чий талант був для неї очевидним. І не помилилась. Одначе ж любовний човен дав тріщину, проживання в стінах одного дому виявилось над силу — їй. Та хіба прописка на спільних квадратних метрах є обов’язковою умовою духовного єднання людей?

Вони більше ніколи не жили в одній квартирі, в одному домі. Та по суті справи завжди були однією сім»єю. Сергій Параджанов був єдиним її чоловіком — єдиним на все життя. Бо ж познайомились вони, коли їй виповнилось тільки 16 років. За легендою, автором якої був сам Параджанов, уперше він побачив її у ложі Оперного театру. Її сліпуча юна краса  уразила його, немов блискавка — і він втратив свідомість.

Чи справді було саме так, запитав я Світлану Іванівну. Вона лукаво усміхнулась: «Нехай це лишиться нашою із Сергієм таємницею!». І справді, хіба легенди про красу Кохання треба піддавати прозаїчним перевіркам на фактичну достовірність?? Звісно, коли міряти цей епізод прозаїчними мірками — це очевидна фантазія: щоби 30-літній чоловік отак вже відреагував... Одначе тут є метафізична правда: спалах справді був — і він осяяв усе їхнє життя.

У фільмі «Небезпечно вільна людина» (реж. Роман Ширман) є епізод, коли Світлана Іванівна переповідає чиєсь бачення: Сергій Параджанов, уже на смертному одрі, не зводив очей зі своєї дружини (ну так!). «Хіба це не доказ того,— сказали їй,_ що він був до кінця закоханий у вас?»    — «Так,— відповіла вона,— і мені все ще такими важливими є докази його почуттів до мене!».

Востаннє Світлану Іванівну я бачив у листопаді минулого року. Будинок кіно, вечір пам»яті генія кінооператорства Сурена Шахбазяна, друга Параджанова (разом вони зняли «Андрієш» і «Колір гранату»). Попри хворобу, попри погане самопочуття (в останні роки вона не могла пересуватись без милиць), С.І. приїхала на вечір. «Ну, як же я могла не приїхати?— пояснила вона.— Це ж Сурен!».

І далі поділилась спогадами про ті надтяжкі дні після арешту Параджанова в грудні 1973-го. Як ходили вони по міліцейським відділкам, намагаючись з»ясувати, де ж саме тримають Параджанова (а справа в тому, що ніхто не хотів підтверджувати офіційно факт того арешту). І нарешті, таки знайшли...

Світлана не полишила свого чоловіка — так, повторюю, чоловіка, записи в паспорті нічого тут не значать. Чотири роки таборів — вона робила все задля його підтримки. Її жіноча краса феноменальним чином поєднувалася з красою і добротою людською. Вона була живим втіленням знаменитої Чеховської формули: в людині все повинно бути прекрасним...

В одному зі своїх листів із зони до Світлани Параджанов писав: «Важко було уявити собі тоді, в 16 літ (її вік, повторюю, коли вони познайомились.— С.Т.), що все переродиться, оформиться, стане дуже трагічним і мужнім. Ти дуже красива і добра людина. Думаю, не тільки по відношенню до мене».

І так було до останнього його подиху, уже в Єревані, у липні 1990-го. Вона прожила потому ще майже 30 літ. Її квартира в самому центрі Києва, на вулиці Пирогова, була по суті неофіційним музеєм Параджанова. То ж коли минулого року згоріла квартира вище поверхом, а її помешкання залили водою, серйозно пошкодивши все, що було світом Світлани Щербатюк, це було для неї страшним ударом, який вона не пережила. Хоча друзі, передусім Роман Балаян, зробили все, аби непоправне не трапилось. Одначе життєві її ресурси було вже вичерпано...

Осиротів дім її. Мабуть, нпйкращим на сьогодні рішенням було б перетворити квартиру Світлани Щербатюк і її сина Сурена Параджанова на квартиру-музей.

Невимовна туга... Душа СВІТЛАНИ відлітає туди, де на неї вже стільки часу чекає душа її великого чоловіка. Прощаючись з нею, мабуть кожен, окрім слів подяки і ніжності, переказав ще й привіт геніальному митцеві.

Поховають небіжчицю на Лісовому цвинтарі біля могил її батьків. «День» висловлює співчуття рідним, близьким і друзям Світлани Іванівни Щербатюк-Параджанової.

Сергій ТРИМБАЧ
Газета: 
Рубрика: