Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Свіже дихання румунського театру

19 грудня, 2008 - 00:00

Румунія, яка раніше не славилася театральними заходами, нині має п’ять могутніх театральних фестивалів із бюджетом у понад мільйон євро. Голова журі Фестивалю сучасної румунської драматургії в Тімішуара Дітер Торр — він же президент Культурного форуму Європи — пролив світло на цей віраж румунського театру. Виявляється, після вступу до Євросоюзу, Румунією для відновлення її культурного іміджу робляться посилені та різноспрямовані заходи. Ті, хто втік у 60 – 70 рр. від режиму Чаушеску до близької Німеччини, без мови, знань сучасних технологій, опинившись на межі виживання, змушені рятувати своє життя і життя своїх дітей, румуни іноді досить часто подекуди що-небудь у декого, самі розумієте, — що... Сьогодні чистий і дзвінкий голос нації текстами новітніх п’єс звучить зі сцени. Десять днів на стаціонарних і пристосованих театральних майданчиках Тімішуара о п’ятій, сьомій і дев’ятій годині вечора починалися вистави, точніше, сповіді, часом покаяння, з обов’язково пронизливою нотою, яка єднає нещодавнє минуле і сучасне.

На центральному майдані міста з напівмільйонним населенням на вістрях центральної осі – готичний костьол св. Йосифа і Національний театр. На ньому ж колона з вовчицею, яка годує дитинчат, точнісінько як у Римі – конструктивістський пам’ятник визволителям, оскільки це майдан Свободи, і, нарешті, чудовий водограй початку минулого сторіччя з янголами, які плюються.

По обох боках майдану чудові будівлі, які облупилися до непристойності, в югенд – стилі, з багатоповерхівками в стилі соціалістичного утилітаризму, які приліпилися до них. І все ж таки на майдані струмує дух двох храмів. Діалог на колінах з давно минулим, але неперехідним, і дискусія сцени і зали – гостра, а часом і гірка про сучасне.

Студентка з вистави «Fuck you, Eu.Ro.Pa!» зачитує своє послання батькові на відеокамеру. Колись він вигнав кадебістів, які прийшли з обшуком додому, щоб не травмувати малолітню дочку. Тепер вона топче ногами матрьошок, які асоціюються з комуністами, рве на собі майку з портретом Че Гевари, щоб позбутися марення революційних змін і, зрештою, рве всю плівку відеозапису, усвідомлюючи безпорадність спроб подолати провалля нерозуміння між поколіннями.

У виставі «Кока-Кола блюз» режисера Крістіана Бана за п’єсою Іоана Петера, Він — агент із продажу «Кока-Коли», Вона — агент із продажу «Пепсі-Коли». Представники конкуруючих брендів зі всією безсоромною чарівливістю молодості завойовують купівельні симпатії в залі для глядачів, відштовхуючи одне одного, практично розв’язують бійку і раптом обм’якають в обіймах кохання. Ромео і Джульєтта, кохання і гармонія, здається вище за все, але особисті історії безжалісно розводять юність по вістрях почуття й обов’язку.

Комфорт позбавляє життя від повноти страждання. 79-річна Ольга Тудораж зіграла у виставі «Портрет пані Т» у день свого народження. Життєпис прими в слайдах із вистав на весь задник сцени виглядає аристократично і переможно. Молодий художник проникає в її шикарний будинок під приводом написання портрета великої акторки. Щось випитує в процесі написання, просто базікає і, пересвідчившись у мудрості багатоліття героїні, передає їй портрет сина, який переховувався від режиму Чаушеску в Австралії. Втеча без попередження для конспірації, відмова від будь-яких контактів із матір’ю для її ж блага і, нарешті, через десятиріччя обережна звісточка про життя рідної людини. Сирена сліз і безмовність вуст. Все потрібно пережити. Велика Ольга щось хотіла сказати глядачам після вистави, але не зважилася зупинити оплески. Стільки років на сцені навчають багато чого — красномовства мовчання передусім.

Церемонія нагородження кращих драматургів відбулася в декораціях завершальної фестивальної вистави «Три сестри» за А. Чеховим в постановці головного режисера Національного театру Тімішуара Ади Люпу і генерального директора фестивалю Марії-Адріани Гайсватер — в двох іменах одна молода муза фестивалю і театру, яка демонструє цілком чоловічу режисуру і могутній організаторський дар. Сестри Прозорови в її виставі легко нагороджують одна одну ляпасами, із зовицею просто перепльовуються. Нинішній командир полку Вершинін, що знав сестер у дитинстві й замінив їм батька, весь у шкірі, жорстко сексуальний. За приказкою Чебутикіна — «тарабумбія», прагне зробити це з кожною з сестер. Взагалі всі хочуть тарабумбія і, можливо, навіть повинні — особливо якщо є офіцери, шампанське й оркестр.

Наташа навіть зібрала речі, щоб поїхати з військовими, але вони якось про неї забули. Барон Тузенбах із його інтелігентськими примочками спочатку йде з армії, а потім пристрелений буде заслужено, щоб хамства своєю інтелігентністю не відтіняв. Навколо сестер і брата Прозорових жорстокість, бруд, продажність. І цього не замутити ніякою кількістю горілки. Вони обнімаються, тиснуться одне до одного — і живуть. Бо хоч як би було, хоч що б було, де б було — потрібно жити.

Сучасна румунська драматургія, немовби знімок рентгенівського апарата, демонструє стан життєво важливих органів суспільства. Плями, затемнення, чорні діри, ділянки, які регенеруються, пред’явлено, значить, диханню чистому, вільному, повноцінному обов’язково бути.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments